Доступність посилання

ТОП новини

Справа Тимошенко і міф про президента, який «вирішує все»


Микола Сірий

(Рубрика «Точка зору»)

Політичне життя невід’ємно існує у вирі різноманітних міфів. Міфів про політиків хороших і поганих, сильних і слабких, демократичних і не дуже. За три останні роки спільними зусиллями влади і опозиції було створено міф про те, що нині в Україні «все вирішує президент». Ми всі розуміємо, що це міф. Жодна особа самотужки не в змозі хоча б вникнути в усе, що стосується і внутрішнього життя країни, і зовнішніх відносин.На шляху до ухвалення кожного важливого загальнонаціонального рішення лежить безліч фахових та політичних оцінок, а це тисячі людей, установ і організацій.

Кожен міф має свою неабияку вартість, тим більше політичний і рейтинговий. Не доводиться говорити про те, наскільки важливо владі з огляду на наближення президентських виборів оберігати саме цей міф. Натомість, якщо проаналізувати поточний національний інформаційний простір, то складається стійке враження, що «оточення президента» почало цілеспрямовано його руйнувати. У той час, коли президент на загальноєвропейському рівні публічно демонструє прогрес і конструктивність у досягненні критеріїв «списку Фюле», в тому числі щодо справи Юлії Тимошенко, одночасно його «оточення» на національному рівні в усі рупори заявляє про «мертву точку». При цьому, що цікаво, не окрема частина «оточення», а саме все «оточення» в цілому.

Немає сумнівів у тому, що саме «оточення» зірвало призначений на 15 жовтня цього року європейський звіт Місії Кокса-Квасневського, «кабінетно» тимчасово відхиливши всі конструктивні пропозиції. І, звісно, вкотре нагадавши відому тезу про те, «що короля створює свита».

У зв’язку зі згаданим міфом та справою Тимошенко склалась доволі пікантна ситуація. З одного боку, проблема звільнення ув’язненої Тимошенко вже не обмежується долею однієї особи, а вийшла далеко за межі національного масштабу, а, з іншого – якщо президент «вирішує все», то саме він і має розв’язати цю проблему. Відтак, міф потрапив у «зону підвищеної турбулентності». Президент змушений розв’язати ситуацію навколо свого політичного опонента, при цьому розв’язати не тому, що цього комусь в Україні чи за її межами хочеться, а тому, що проблема сама по собі назріла і перезріла. Часу обмаль, а на заваді «оточення».

На сьогодні, у демократичному світі, зокрема і в Європі, сформоване на всіх рівнях стійке переконання в тому, що Юлія Тимошенко – політичний в’язень. Нинішня українська влада може вважати інакше – це її право на окрему думку. Але наявність такої думки не змінює ставлення до нашої країни як держави із вибірковим правосуддям. Поряд з правом на окрему думку у влади є обов’язок якнайшвидше зняти з «обличчя» України це ганебне клеймо, яке створює величезні перешкоди для економічного, культурного, соціального, політичного спілкування українського народу із цивілізованим світом. Два с половиною роки влада намагалась змінити зазначену світову думку за допомогою прокурорських мундирів. Результат нульовий, а точніше від’ємний.

Слід узяти до уваги, що із переслідуванням політичних опонентів Україна потрапила у доволі негативний тренд останніх років – м’яке політичне переслідування в Ісландії, деякі ознаки некоректної політичної боротьби у Грузії і, нарешті, надмірно виражена політично вмотивована вибірковість правосуддя в Україні. Фактично на європейському просторі знову відкрилась історична сторінка політичних переслідувань, а це виклик цивілізаційного масштабу. І тому вимога європейських політиків про необхідність негайного і повного закриття цієї ганебної сторінки є більш ніж обґрунтованою.

Якщо виклик цивілізаційний, тоді кожен цивілізований народ має докластися до його розв’язання. Кожен, в тому числі і український. Але, як видається, «оточення» вважає інакше. Своєю позицією «мертвої точки» воно фактично намагається довести, що у європейських політиків недостатньо засобів і ресурсів, щоб остаточно закрити в Україні тему вибіркового правосуддя. «Оточення», відверто ігноруючи політичну опозицію і українське суспільство, негласно стверджує: «Вибірковому правосуддю бути!».

Звіт Місії Кокса-Квасневського відкладений на місяць до середини листопада. У цей час активність європейської дипломатії, зрозуміло, збільшиться у рази. А що на національному рівні? Мабуть, слід зручно розміститись «на диванах», інколи робити загальні заяви і чекати доброї вістки з європейських столиць.

Якщо президент у діалозі з Європою демонструє прогрес і конструктивність, то чому така ж конструктивність неможлива на національному рівні? Звісно, якщо щодня заявляти про те, хто винен, у чому винен і що повинен зробити, тоді діалог за визначенням неможливий.

Цікаве спостереження. «Оточення» вкрай комфортно себе почуває, коли національна дискусія відбувається на рівні загальних декларацій про те, що існує безліч варіантів для звільнення Тимошенко, що все залежить від політичної волі однієї особи, розчерку пера і таке інше. У цьому занадто абстрактному форматі в «оточення» виникає вкрай сприятливе поле для словесних маневрів. І навпаки, «оточення» нервує, коли діалог переходить у вузькопрофесійний і конкретний формат.

Три реалістичних і один гіпотетичний варіант вирішення проблеми

Насправді варіантів не безліч, їх число доволі обмежене: три реалістичних і один гіпотетичний.

Щодо гіпотетичного. Як свідчить історія, в’язнів дуже часто звільняли революції. Але ж асоціація із Європою означає не лише відкритий шлях до цивілізаційних цінностей, але й відмову від революцій, відтак гіпотетичний знято з порядку дня.

Реалістичних на сьогодні три варіанти: судовий перегляд вироку, помилування і зміна редакції статті кримінального закону про перевищення влади.

Найкращий, найбільш конструктивний і швидкий останній. Привести у відповідність до вимог демократичного суспільства славнозвісну 365 статтю кримінального закону буде означати не зміну задля однієї особи, а солідний політичний і законодавчий крок для нинішнього і майбутнього поколінь, зокрема і нинішньої влади – як гарантія. Влада колись зміниться.

Більш тривалий – судовий перегляд вироку. На сьогодні «оточення» забезпечило подвійну відмову в ухваленні скарги до розгляду. Вихід, звісно, є: законодавчо змінити порядок доступу до правосуддя у Верховному суді і привести повноваження найвищої судової інстанції до вимог Конституції.

Нарешті третій – помилування. Тема за визначенням делікатна. Чи можна її розвинути на основі обміну крайнощами? З однієї сторони – помилування не можливе за відсутності половини відбутого строку та особистого прохання про помилування, а з іншої – право президента на помилування є абсолютним. Але якщо від крайнощів – до конструктивізму, то абсолютне право має лише абсолютний монарх, а президент сучасної демократичної держави має лише право на помилування виняткового характеру. Чи є виняткові обставини для помилування у справі Юлії Тимошенко? Більш ніж достатньо. Саме про них і слід вести публічний діалог.

Навколо можливого лікування за кордоном знову крайнощі. З одного боку, лікування за кордоном ув’язнених неможливе, або всі українські в’язні лікуються у Європі, або ніхто. А з іншого боку, право на лікування абсолютне й нічим не обмежене.

Нині у цивілізованому світі вважається, що саме на державу покладається обов’язок організувати й забезпечити кожному право на належну медичну допомогу. Разом з тим, із цього загального правила існують украй важливі і соціально потрібні винятки, при цьому не особистого характеру. Саме навколо них і є доцільним конструктивний діалог.

Всі люди доброї волі щиро хотіли б, щоб Юлія Тимошенко якнайскоріше була звільнена й отримала належну медичну допомогу, а з обличчя України було зняте клеймо вибіркового правосуддя. Але якщо ця проблема набула складного загальноєвропейського масштабу, то її вирішення лежить у площині напруженого й професійного діалогу як на міжнародному, так і на національному рівнях одночасно.

І наостанок. Якщо результативний діалог не відбудеться і у справі Тимошенко «оточення» остаточно доведе свою значимість, тоді міф про президента, який «вирішує все», може рухнути.

Микола Сірий – адвокат екс-прем’єра Юлії Тимошенко

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

ВИБІР ЧИТАЧІВ

ФОТО ТА ВІДЕО

XS
SM
MD
LG