Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 12:44

Кому можна зустрічатися зі студентами?


Київ – Голова київського осередку Фундації регіональних ініціатив (ФРІ) Ганна Рожкова розповіла, яким чином треба обирати спікерів для зустрічей зі студентами. На думку активістки, право вибору має лишатись за студентами.

Хто, на Вашу думку, є найцікавішим і водночас найкориснішим спікером для студентів?

– Насьогодні, дійсно, є люди, які є важливими для українського студентства. Ми можемо говорити про культурних діячів: про Андруховича, Оксану Забужко. Безперечно, я б мріяла побачити Ліну Костенко, але я розумію, що вона навряд чи зможе прийти до нас в університет.

Я навчаюсь в інституті міжнародних відносин, і до нас часто приходять іноземні політики, наприклад, генеральний секретар ООН, генеральний секретар НАТО, президенти різних країн. І ці зустрічі є досить-таки цікавими.

Чи є люди в Україні, думка яких має справді визначальний вплив на думку української молоді?

Ну, для мене був би цікавим спікером політолог Олександр Солонтай, бо мені здається, у майбутньому він багато буде значити для України. Наталія Соколенко є дуже цікавою особистістю, і її теж дуже хотілось би почути.

– Ці люди – універсальні особистості, тобто ось вони є діячами культури і можуть бути цікавими будь-кому, наприклад, студентам технічних спеціальностей. Чи більш цікаво все-таки, щоб це були люди, якось дотичні до фаху, який здобувають в університеті?

– Я думаю, студентам цікаво, на що вони ідуть, і що їх очікує після закінчення вишу сааме для представників їхньої спеціальності. Тому дуже складно навести приклад універсального гостя для київського студента.
Ганна Рожкова

Ганна Рожкова


– Політв’язень радянських часів Левко Лук’яненко заявляє про те, що йому не дозволили провести зустріч зі студентами у Житомирі та Ніжині. Із ніжинського вишу відповіді немає, а в Житомирі сказали: зустріч зірвалася, бо керівництво внз у відпустці. Чи справді подібні ситуації можуть мати лише технічні причини? Чи завжди адміністрація українських вишів «незалежна та незаангажована»?

– Такі ситуації є взагалі неприпустимими, бо Левко Лук’яненко боровся за незалежність України і був за це у 66-му році Львівським судом засуджений до розстрілу, бо він домагався від’єднання УРСР від СРСР. І говорити, що його випадково не допускають до студентів, людину, яка була народним депутатом чотирьох скликань, послом України в Канаді…Я навіть чула якісь пояснення про комерційну оренду. Я вважаю, це неможливо.

Іноді керівництво вишів займається активно політичною діяльністю, зокрема, тут згадується нещодавній скандал із ректором-утікачем Мельником. Чи стикалися ви із проявами політичної агітації у вашому університеті? Як реагують студенти?

У моїй практиці такого не траплялося, тому я не можу сказати, що у нас є якась небезпечна тенденція до політизації університетів. У тому університеті, де я навчаюсь, є представники з різних країн, і нас не можна у якийсь бік політизувати, бо виникатимуть певні суперечності між студентами.

Я могла запросити, кого мені було цікаво: чи це люди з правозахисту, чи люди, що просто займаються міжнародними відносинами. Студентське самоврядування, що організовує ці зустрічі, повинне узгодити з керівництвом університету питання банально: де взяти аудиторію, бо в одному корпусі два інститути, ми зранку навчаємось, вони – після обіду. А з проблемою політизації ми не стикалися ніде по Києву.

Але ж коли приходить той чи інший політик, він сам по собі є уособлення ідеї свої політичної сили. Чи не так?

– Ну, ми спеціально від цього відходимо. Але у нас є, наприклад, відкрита лекція міністра закордонних справ, але він просто звітує про те, що за рік зробила наша держава, тому я не можу сказати, що це політична агітація.

– Однак напередодні виборів до Верховної Ради студенти фіксували політичну агітацію, зокрема в Авіаційному університеті…Наскільки це, на Вашу думку, ефективно? Чи приносить результат?

Студенти проголосують за 50 гривень і вийдуть на Майдан за 30 гривень
– Я не політтехнолог і не можу сказати, чи це приносить результат, але я переконана, що це неприпустимо. Тому що університети повинні бути аполітичними, і ті з них, де вивчають політологію, політику і так далі, повинні навчати якоїсь об’єктивності, а не агітувати за ту чи іншу політичну силу. Будьмо відвертими, сьогодні студенти проголосують за 50 гривень і вийдуть на Майдан за 30 гривень.

А як мають реагувати студенти, які не вийдуть ні за тридцять, ні за сорок?

Самі студенти повинні відстоювати свої права
– Я думаю, перш за все, це повинна бути інформаційна кампанія, про це потрібно говорити, про це не можна мовчати. Працювала я навесні у Донецьку по кейсу щодо студентів: їх намагалися вивести на «антифашистську акцію», але з’явилася студентка, яка сказала: у мене пари, я не хочу виходити. І я думаю, її врятувало саме те, що весь інтернет кричав про те, що от донецьких студентів виводять. І я думаю, саме медіа можуть допомогти в цьому. Я не певна, що нині органи влади готові сприяти незалежності вишів. Тому лише громадськість, лише молодь, самі студенти повинні відстоювати свої права.

– Але студенти зазвичай мовчать і погоджуються з адміністрацією…

– Мабуть, причина в конформізмі студентів, у тому, що таких як Левко Лук’яненко не допускають до університетів, у тому, що студенти не завжди готові сказати своє слово.

– Чи має бути якийсь «фільтр» для тих, хто хоче зустрітися зі студентами, на Вашу думку? І хто має здійснювати такий добір?

Ставити «фільтри» не можна
– Я переконана, що керівництво вишу не має права робити такий вибір, тому що це право студентів, студенти приходять в університет і творять його. Університети мають бути відкритими.У них не може бути обмежень.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG