Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 10:54

Сергій Лещенко: Силові органи системно працюють проти незалежних журналістів


Сергій Лещенко

Сергій Лещенко

Через посилення ролі інтернету замовчувати суспільно важливі теми в Україні стає дедалі важче, переконаний заступник головного редактора інтернет-видання «Українська правда» Сергій Лещенко. Разом з тим він вважає, що саме українська влада стоїть за зламом поштових скриньок та спробами компрометації незалежних журналістів, які почастішали останнім часом. Інформаційний простір в Україні відомий журналіст описує як дедалі більше «дистильований». Сергій Лещенко спілкувався з Радіо Свобода в кулуарах засідання Канадсько-українсько-парламентської програми (CUPP) в Оттаві, де він презентував своє дослідження про екс-прем’єра Павла Лазаренка.
«Українська правда» у вересні виступила з відкритим зверненням через появу сайту-клону видання, злами пошти Ваших співробітників. Чи українська влада, правоохоронні структури на це якось відреагували?

Мені здається, що реакція надійшла у подальшому зламі поштових скриньок та компрометації журналістів, які є незалежними та намагаються контролювати владу в сфері свободи слова. Тобто, той заклик, який ми намагалися транслювати, щоб влада це зупинила, звичайно цього не було зроблено, навпаки цю практику було продовжено. Далі зламують поштові скриньки. Це відбувається системно і, за нашою інформацією, за прямою участю силових структур України, які підпорядковані президенту. (Радіо Свобода очікує на коментар влади з цього приводу ред.)

– Чи сервер сайту-клону «Українська кривда» знаходиться в Німеччині?

Сервер вже перенесений в іншу країну, наскільки я знаю. Німеччина заборонила на своїй території знаходитися цьому виданню після того як викрилася його явна антидемократична суть, спрямована на дискредитацію журналістів.

– Це сталося після Вашого звернення?

Я сказати не можу, чиє слово було вирішальним в цьому, але ми не сиділи склавши руки. Визначати чиюсь роль в цьому окремо я б не став, але була зроблена певна робота у зв’язку з цим.

– Зараз в Україні журналісти проводять багато розслідувань і активно публікують результати, але постає питання про ефективність такої роботи. Дехто відчуває, що працює в шухляду. Ви займаєтеся розслідуваннями вже десяток років. Як Ви оцінюєте результативність, якщо чиновники про яких Ви писали, далі живуть у розкішних маєтках і їздять у дорогих машинах? Що для Вас особисто є результатом?

Про Межигір’я є цікавий приклад. 42 відсотки українців знають про цю тему, при тому, що ця тема ніколи не висвітлювалася на держтелебаченні і приватних телеканалах
Розумієте, ніколи невідомо, коли що спрацює. Такий не дуже вдалий приклад, але колись ми писали про те, що Юрій Луценко намагався запровадити систему, коли б вся міліція була підключена до мобільного зв’язку через фірму де працювала його дружина, а володіли його куми. І раптом ця тема сплила вже через декілька років, коли Луценко був в опозиції і це розглядалося як одна з підстав порушення проти нього кримінальної справи. Навіть якщо ми сьогодні щось робимо як журналісти, викриваючи факти нинішньої влади, немає жодних гарантій, що через кілька років, коли ці люди не будуть при владі, їхня неправомірна діяльність стане предметом розслідування і ми можемо мати насправді непередбачувані наслідки. А те, що влада ігнорує наші розслідування – це очевидно, адже влада і викривається в цих розслідуваннях.

Про тему Межигір’я є цікавий приклад. Ми проводили соціологічне дослідження минулого року. Фірма Inmind включила в одну з анкет запитання, чи відомо щось громадянам України про скандал навколо резиденції Межигір’я. З’ясувалося, що 42 відсотки українців знають про цю тему, при тому, що ця тема ніколи не висвітлювалася на державному телебаченні і навіть на приватних телеканалах.

– За винятком мабуть «5 каналу» і «ТВі».

Інтернет стає дедалі більше масовим каналом інформації, замовчувати теми в нинішній час стає дедалі складніше
Якщо ми говоримо про великі телеканали, то вони ніколи цю тему не порушували, не кажучи вже про те, щоб описувати в деталях. Більше того, половина тих, хто знає, виступає за те, щоб резиденція була повернута в державну власність. Це, по-перше, доводить, що інтернет стає дедалі більше масовим каналом інформації, а по-друге, що замовчувати теми в нинішній час стає дедалі складніше. Суспільство дуже легко бачить цей розрив між реальністю та картинкою в телевізорі.

Недавно я розмовляв з одним із менеджерів каналу «Інтер» і він каже, що повторення 2002 року, коли канал був розносником просто брехливих новин, зараз набагато тяжче, бо в 2002 році, в 2003-му, перед тими президентськими виборами вони проводили дослідження, з яких випливало що тільки 15-16 відсотків глядачів «Інтера» коли включали телевізор, вже знали, що сталося протягом дня. Тобто тоді «Інтер» був основним джерелом новин для цих людей. Зараз, за їхньою інформацією, людей, які включають новини каналу «Інтер» більше ніж 50, майже 60 відсотків вже знають, що сталося за цей день. Ці люди фактично включають «Інтер», щоб перевірити свої знання про новини протягом дня, і якщо буде відчуватися розрив між двома реальностями – телевізійною та інтернетною, це стане очевидним усім громадянам, що один з каналів їх дурить. Тому зараз буде набагато важче використовувати телебачення у примітивному, пропагандистському ключі.

– Про журналістів-розслідувачів подейкують, що вони часто оприлюднюють компрометуючу інформацію, яку їм приносить одна з конкуруючих груп. Чи Ви бачите в цьому проблему, і чи є загроза, що журналісти стають інструментом у клановій, чи якійсь подібній конкурентній боротьбі?

Навіть провладні політики не мають доступу до інформації. Зараз все вирішується в кабінеті Януковича
Журналіст перебуває на кінцівці леза суспільних процесів
Журналісти були би раді, якби їм хтось щось приносив, інформаційні якісь матеріали, але зараз не те що опозиція, навіть провладні політики не мають доступу до інформації. Зараз все вирішується в кабінеті Януковича, тому жодної інформації вже зараз фактично ніхто журналістам, як Ви кажете, не приносить. Це була практика, коли існувала парламентсько-президентська республіка, коли існували фактично два центри влади і, скажімо так, депутати були набагато більше посвячені в події, які відбуваються в країні, вони мали доступ до перших осіб. Часто рішення, які ухвалювали перші особи, вони проговорювалися з депутатами і, відповідно, депутати були набагато більше поінформовані і набагато частіше з цим ділилися з журналістами. Зараз депутатів ніхто не слухає, рішення ухвалюються в колі однієї, двох, трьох осіб, які з журналістами не спілкуються і, відповідно, журналісти зараз знаходяться в набагато більше дистильованому інформаційному просторі, ніж це було раніше.

По-друге, професія журналіста і полягає в тому, що він працює з каналами інформації і його обов’язок цю інформацію фільтрувати і подавати її неупереджено. Розслідування, в принципі будь-яка публікація неможлива, щоб потім хтось не казав, що це на руку якомусь політику. Мені здається, це навіть один із законів журналістського жанру. Це те, чого не уникнути, а боятися цього – це просто не займатися журналістикою. Журналіст перебуває на кінцівці леза суспільних процесів, і він потім, рано чи пізно, будь-яким своїм словом може зіграти роль, що потім одна зі сторін скаже, що він виявляється, викриттям якогось корумпованого політика підіграв опозиційній політичній силі, але ніхто не заважає владі красти ці гроші.

– Ви багато років займаєтеся розслідуваннями. Чи є у Вас зараз почуття небезпеки? Чи Ви не боїтеся це робити?

Технологія зламу поштових скриньок, прослуховування телефонних розмов – це новий підхід команди, яку називаємо «Сім’я Януковича»
У мене є загальне відчуття дискомфорту, пов’язане з тим, що останній рік, можливо півтора, в Україні стала задіюватися абсолютно нова технологія дискредитації журналістів, які поширюють інформацію, яка викриває нинішню владу в її корупційних діяннях. Якщо раніше такі журналісти просто ігнорувалися, то останнім часом ця технологія дискредитації почала застосовуватися шляхом зламу поштових скриньок, шляхом прослуховування телефонних розмов. І це новий підхід, який, мені здається, характерний для команди, яку ми називаємо «Сім’я Януковича». Тобто силові органи, які підконтрольні цьому клану, вони на системне начало поставили злами скриньок. Працюють цілі групи над цим, які використовують доступ до цієї інформації і, використовуючи свої канали, починають дискредитувати журналістів. Я вважаю, що це є тиском на журналістів, звичайно.

– І на Вас особисто?

Мої поштові скриньки так само були зламані і телефонні розмови, звичайно, прослуховувалися. Я знаю це з перших вуст. Інколи навіть деякі чиновники мені радять не спілкуватися з іншими людьми, тому що вони, очевидно, із прослушок, знають, що ми обговорювали.
  • 16x9 Image

    Мар’яна Драч

    На Радіо Свобода з 1996 року, вела різні програми, серед яких «Україна і світ» та «Свобода сьогодні». Вивчала міжнародні відносини в Рузвельтському університеті в Чикаго і державне управління та економіку в Інституті державного управління і місцевого самоврядування (нині Академія) в Києві. Директор української служби Радіо Свобода з травня 2013 року.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG