(Рубрика «Точка зору»)
«Деякі вилучення, мабуть, залишаться назавжди» – ці слова першого віце-прем’єра російського уряду Ігоря Шувалова, що стали відповіддю на претензії президентів Білорусі і Казахстану Олександра Лукашенка і Нурсултана Назарбаєва, підводять жирну риску під самою ідеєю пострадянської інтеграції. Можна створювати всілякі союзи та об’єднання, але важелі управління економікою все одно будуть залишатися в руках чиновників, а точніше – в руках автократів, які керують цими чиновниками. І якщо вже бути відвертими до кінця – то без цих важелів не буде ніякого Путіна, ніякого Лукашенка і ніякого Назарбаєва.
І ніякого Януковича теж! Навіщо ж український президент так хоче асоціацію з ЄС замість того, щоб домовлятися з тими, хто близький йому за стилем і духом? А потім, що якраз у самій суті цієї псевдоінтеграційної моделі, закладений очевидний парадокс.
Українські хижаки вже об’їли наше дерево до кінця і тепер їм потрібні гроші на майбутнє. Але інтеграційна модель Митного союзу не передбачає реальних інвестицій, кредитів, розвитку. Вона передбачає вилучення.
Саме тому Януковичу нема про що домовлятися з Путіним. Вилучення назавжди допомагають автократам збагачуватися, але не дають їм можливості створювати привабливі моделі співіснування з сусідами. І оскільки Путін і компанія – при всій своїй любові до розмов про загиблу державу – насправді думають тільки про гроші – вони так і залишать Росію злиденною енергетичною коморою Європи, що захищає свої енергоресурси навіть від партнерів по Митному союзу і що витрачає нафтодолари на збагачення корумпованих чиновників і подачки розпропагандованим люмпенам.
Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
