Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 10:02
Із прогнозів найрізноманітніших експертів, політиків не випливає, що завтра в Україні може вибухнути нова революція. Більшість сторонніх, західних аналітиків навіть кажуть, що Помаранчева революція не була ніякою революцією, а всього лише «електоральним бунтом», коли самі учасники не розуміли до кінця, як їм вдосконалити вже діючу систему, примусити існуючі вже закони демократії в Україні працювати. Звідси й, мовляв, певна невдача. Так що у 2004 році були лише натяки на злам досить дивної для демократичного світу пострадянської системи управління – комбінації «пострадянщини» та «бюрократично-кримінального елітаризму», що базується на насиллі і корупції?
Говорячи про Помаранчеву революцію і порівнюючи її з чехословацькою Оксамитовою 1989 року, колишній головний радник Вацлава Гавела, політолог із Праги Їржі Пеге сказав Радіо Свобода: «Оксамитова революція стала важливим переломом, бо змінила цілу систему. Вона ознаменувала зміни, які привели до встановлення або ж відродження ринкової демократії. Ця революція стала проявом опору і наступу проти комунізму. Сталося так, що в результаті Оксамитова революція в Чехословаччині відрізняється від пізніших революцій, таких, як, наприклад, Помаранчева революція в Україні. Тому що там то вже була, так скажемо, революція проти посткомунізму, а Оксамитова революція в Чехословаччині була ще революцією проти комунізму».

Це не була революція. Це було електоральне повстання з метою відновлення того конституційного ладу
А, наприклад, німецький політолог Андреас Умланд, що викладає в Києво-Могилянській академії та є членом експертної ради у парламенті України, сказав Радіо Свобода про помаранчеві події в Україні наступне: «Це, звичайно, не була революція. Вона й не була задумана, як революція. Тобто – це було електоральне повстання з метою відновлення того конституційного ладу, котрий взагалі-то й був за Конституцією. Це було просто, так би мовити, електоральне повстання чи масова акція громадської непокори, з метою збереження тих прав, які й так гарантовані в Конституції України… В принципі ця система, якщо дивитися на формальний бік питання, вона демократична. Є розподіл влад, вони є відповідно формально незалежні, всі права нібито гарантовані Конституцією. Просто – вони не дотримуються у суспільстві».

Учомусь це була успішна громадянська акція непокори
Андреас Умланд також вважає, що у чомусь події, які називають Помаранчевою революцією, були успішні: «Щонайменше, наступні вибори до парламенту і вибори президента, вони відбувалися потім вже у демократичному порядку, зросла роль громадянського суспільства в усьому функціонуванні політичної системи. Також зросла незалежність засобів масової інформації. Тому у чомусь це була успішна громадянська акція непокори».

Громадянське суспільство після Помаранчевої революції дуже рано втратило свій енергетичний потенціал?

Пізніші події в Україні привели до великого розчарування суспільства у Помаранчевій революції. Як зазначає той же німецький політолог Андреас Умланд, українці виявилися не готовими до постійного громадянського тиску на верхи з метою закріплення їхнього прагнення до свободи.

Успіхи помаранчевих подій були до 2010 року. А потім просто пішов регрес, із приходом Януковича
«Я думаю, що якраз успіхи помаранчевих подій були досягнуті до 2010 року. А потім просто пішов регрес, із приходом Януковича, – каже він. – Сталася просто деактивізація громадянського суспільства, люди скоро втратили свій початковий енергетичний заряд до свободи. Це був і результат оцих суперечок між Тимошенко і Ющенком».

Андреас Умланд також погоджується, що тиск на «українські верхи» знизу був непостійним і недостатнім: «Ну так. У цьому була проблема. Дійсно. Це ж посттоталітарне суспільство, І я думаю, що у цьому немає нічого особливого. Це так зазвичай і відбувається…А зараз просто збільшився вплив міжнародних гравців та організацій. Тобто, Європейського союзу… І зараз існує такий собі подвійний тиск на владні верхи в Україні – і знизу, і ззовні».

Вже згаданий Їржі Пеге сказав Радіо Свобода, що така своєрідна втеча від революції, від свободи спостерігається сьогодні і в чехів, які у більшості своїй незадоволені досягненнями ліберальної демократії в країні.

Багато людей в Чехословаччині ідеалізували досягнення на Заході
«Ну так. Само собою зрозуміло, що ніяка революція не може задовольнити сподівання, бо люди покладають на такі змін набагато більше надій, аніж ця зміна може принести, – зазначає він. – Більше того, думаю що багато людей в Чехословаччині ідеалізували досягнення на Заході. Це стосується функціонування капіталістичного ринку, функціонування демократії, але вони й не усвідомили, що є речі, які не можуть обійтися без прямої зацікавленості самих людей. Це означає, що процеси не можуть змінюватися – без громадянського суспільства, без його активності. Я думаю, що люди просто очікували, як оце все хтось за них зробить, як кажуть – згори. І з цієї причини багато людей просто розчаровані, бо просто собі уявляли що з цих 25 років ця держава буде трохи далі, деінде. А з другого боку, мушу сказати, що громадяни є такі розчаровані самі за себе, бо політики, у своїй більшості, є лише відображенням спільноти. Так що у даній ситуації політки ті очікувані громадою зміни не провели у такій мірі, бо не вдалося, звичайно, заборонити корупції, встановити цілком правову державу й інші демократичні зміни. А це все, зрозуміло, означає, що досить слабка й сама громадянська спільнота в Чехії».

А як же українські політичні еліти – чи не вони є відображенням своїх громадян у ставленні до свободи?

Відома українська письменниця, філософ та аналітик Оксана Забужко вже після отримання у польському Вроцлаві Міжнародної літературної нагороди «Анґелус» за свій роман «Музей покинутих секретів», у розмові з Радіо Свобода зауважула, що українці на своєму шляху до свободи ще лише на початках пізнання самих себе.

Українці самі до кінця ще не впевнені у тому, хто вони і що це значить – бути собою, бути вільними
«Я думаю, що це зрозуміло. Бо українці все ще настільки не певні в собі, і настільки мало встигли за тих 20 із хвостиком років нашої умовної незалежності самі себе пізнати, що вони самі до кінця ще не впевнені у тому, хто вони і що це значить – бути собою, бути вільними», – зазначає Оксана Забужко.

Вона також вважає, що головний результат революції 2004 року був не на сцені Майдану.

Розмови про поразку Помаранчевої революції – це є чистої води дезертирство
«Наша Помаранчева революція була якимось аналогом чехословацької Оксамитової, за значенням своїм для суспільства і за масштабами також. То, вибачте, головний результат був все-таки не на сцені Майдану, а головний результат був у тому, що вона змінила суспільство. Ми це прекрасно бачимо. І ці останні три роки, коли формально підходити і казати, що ось переміг той кандидат, який у 2004 програв, то це – не має значення. Тому що змінилося ціле суспільство, змінилися стосунки влади і суспільства. Якраз розмови про поразку Помаранчевої революції, як на мене, це є чистої води дезертирство, тому що якраз навпаки – вони ослабляють суспільство тоді, коли йому потрібні сили і усвідомлення себе. Коли потрібне лікування від решток отого самого радянського патерналізму, де була та ілюзія, що головне, значить, змінимо голову колгоспу і тоді заживемо. Ні! Нічого подібного, самим треба змінитися», – наголошує Оксана Забужко.

Вона вважає Помаранчеву революцією невдалою спробою зміни еліт в Україні: «Ну хто вже випихається на верх, це вже залежить від того, якими ми є самі і влада є такою, якою ми дозволяємо їй бути і в кінцевому підсумку, якою суспільство її замовляє. Так що весь цей процес нашого одужання від нашого сімдесятилітнього рабства, він виявився звичайно дуже довгим, як от цей самий біблійний шлях євреїв через пустиню але немає на те ради, таким шляхом ми пішли… У якомусь сенсі (Помаранчева революція), як ось якось мовити епідраматично, то я б сказала так, що це була своєрідна війна за зміну еліт. І в цьому сенсі можна сказати, що це виконати не вдалося, але й це завдання було десь не до поставлення, не до реалізації у тих контекстах».

Тому ми знову ставимо питання, чи завжди люди готові бути послідовними творцями та вільними з власної волі? Чи не втікають вони часто сьогодні від свободи, як від важкого тягаря, від власної відповідальності за свободу? Хто більше винен у цьому: еліти чи самі маси?

Про це у нашій наступній аналітичній програмі «Втеча від свободи», коли будемо вести мову про самоусунення мас від боротьби за реалізацію своїх прагнень до свободи і їхнє надмірне покладання на політичні верхи.

Тема наступної нашої програми – «Втеча від свободи – покладання на верхи?»

Думки, висловлені в авторській рубриці «Втеча від свободи» не конче відображають позицію Радіо Свобода


Читайте більше у рубриці «Втеча від свободи»:
  • 16x9 Image

    Василь Зілгалов

    Із Радіо Свобода співпрацюю з 1989 року. Переїхав з Мюнхена до Праги у березні 1995 року. Народився в сталінській Україні. Троє з родини загинули від голоду у 1932-33 роках. Мати ледве уціліла в 1933-му. Батько пройшов Колиму але система все ж знищила його. Окрім батька, тоталітаризм згубив чотирьох моїх дядьків. Закінчив історичний факультет. Викладав методологію історії. Підготував дві дисертації. Чимало написав. Журналістом став з 1969 року, після вторгнення радянських військ до Праги. Опублікував роботи з історії політичної публіцистики, книги з історії українських міст, дослідження про Василя Пачовського, з історії української еміграції.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG