Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 06:56

Як Донецьку привабити до себе більше туристів?


Вокзал Льєжа, 17 жовтня 2013 року

Вокзал Льєжа, 17 жовтня 2013 року

Майбутнє міста – це майбутнє його молоді, можливість реалізувати себе в тому місті, де людина народилася, змінити його власними силами. Більшість молодих людей хоче покинути український Донецьк, не бачачи перспективи для себе у промисловому місті, чиї кращі часи, як вони вважають, є вже позаду. Чи могла б змінитися перспектива міста завдяки тому, що місто зробило б ставку на розвиток культури, а на додаток до відомого балетного фестивалю міг з’явитися і музей сучасного мистецтва, і нові, сміливі архітектурні проекти, які з усієї України можна було б побачити тільки в Донецьку? Про це ми говоримо з інженером-будівельником із бельгійського Льєжа Любомиром Мовчаном. Він уже понад десятиліття живе у бельгійському Льєжі, який має схожу індустріальну історію, і міг би з власного досвіду розповісти про зміни, які сталися в місті з ухваленням нової стратегії.

– Як змінилася атмосфера Льєжа з появою незвичної нової архітектури на льєжському вокзалі?

– Люди, щодо практичної сторони, отримали більше можливостей пересуватися. Це дало можливість запустити швидкісні поїзди, з’єднати місто з Німеччиною, Францією, разом з антверпенським вокзалом, який побудований у чотирьох поверхах. Він відновлений зі збереженням старої частини, але в Антверпені пішли вниз, пішли не в бік краси, а в бік практичної сторони, бо це – старе місто, і щоб не надбудовувати, вони залишили вокзал, як був, а пішли на чотири поверхи вниз. Поїзди в Антверпені їздять на чотирьох рівнях.

– Як змінилося ставлення до Льєжа з боку інших мешканців Бельгії? Адже тепер вони мають причину відвідати місто, про яке раніше знали дуже мало, а якщо знали, то мало що позитивного, ближче познайомитися з його жителями?

– Я наведу приклад свій. Як ми часом хочемо кудись поїхати, ми ідемо в туристичне бюро і кажемо: «Ми б хотіли поїхати кудись у Бельгії, недалеко. І, звичайно, туристичні бюро пропонують брошури, якісь матеріали про Льєж. Таким чином люди потрапляють, мають бажання туди поїхати, коли є добра інфраструктура, добрі готелі, добрі ресторани, гарні музеї, інші пам’ятки архітектури. Все приваблює людей, звичайно.

– Донецьк, про який ми також говоримо в цій передачі, за європейськими мірками – молоде місто. Воно, з одного боку, не обтяжено традицією, яка вимагає певної архітектурної дисципліни в місті, як у тому ж Львові, тобто простір для сучасних ідей є величезний. Але з іншого боку, можливо, там ще і не до кінця сформоване культурне середовище, яке б сприйняло якесь архітектурне новаторство.

Наш друг на «Фейсбуці», донеччанка Ірина Магрицька говорить: «Донецьку не потрібен досвід Льєжа, адже більшість його мешканців, маючи совкову ментальність, зовсім не комплексують з приводу того, що їхнє місто не привабливе для європейських туристів».

Можливо, вона має рацію, людині, чиї естетичні смаки формувалися в радянські часи, важко зрозуміти, чому в місті поставили пам’ятник відкушеному яблуку, наприклад, як це було під час подібних спроб дати нове обличчя російському місту Перм, яке в Україні краще знають з історії ГУЛАГу. Але з іншого боку, в Донецьку є молоді люди, які були в Парижі і Барселоні, які знають, що донецький будинок «Ґауді» нічого не має спільного з ідеями великого каталонця. І їм також хочеться, щоб їхнє місто виглядало привабливо, щоб молоді люди хотіли залишитися у ньому. То як, на Вашу думку, експериментувати, ризикувати, чи ні?

Тепер є гарне сполучення між Києвом і Донецьком, можна робити великі атракційні парки, мега-великі зоопарки
– Звичайно, лише розвиватися, запрошувати архітекторів, робити тендери між закордонними архітекторами, як це робиться тут. У мене була можливість працювати з архітектором, який виграв тендер і будував у Києві будову для європейського представництва. Отже, потрібно робити широкі тендери.

Тепер, мені здається, є гарне сполучення між Києвом і Донецьком, можна робити великі атракційні парки, мега-великі зоопарки. Якби вони були гарні і доступні, то приїжджали б і з Києва, і з цілої Східної України їхали б до Донецька.

Може, якісь зали побудувати, щоб притягнути артистів, чи якісь конкурси організувати. Звичайно, для того буде потрібне будівництво готелів, ресторанів. Якщо європейці їдуть кудись, вони звичайно, не йдуть в одну кухню, вони декілька ресторанів пробують. Потім діляться своїми відгуками. Будуть писати: «В Донецьку були такі і такі добрі ресторани». Вони шукають, куди поїхати, щось цікаве побачити.

– Донецьк може бути молодим містом, але приазовські степи, де виросло місто, є батьківщиною скіфів, які залишили по собі численні кам’яні баби, зрештою це місце відомий американський археолог Девід Ентоні називає прабатьківщиною сучасної індоєвропейської цивілізації, яка приручила коня, винайшла колесо і розповсюдила свою прамову від Атлантичного океану до Індії. Чи не варто було б шахтарському краю копнути глибше до своєї історії і віднайти там щось, що дало б поштовх до розвитку в майбутньому?

– Однозначно, потрібно це зробити. Потрібно розвивати, давати пропозиції. Люди б зацікавилися. Але треба також якусь працю вкласти у те, щоб знали у Європі, що таке можна побачити, що таке є, запросити представників іноземних туристичних агентств, щоб вони побачили, а потім вони роблять рекламу «з вуст у вуста», також брошурами. Я думаю, поїхали б. Їм цікава Україна.
  • 16x9 Image

    Марія Щур

    В ефірі Радіо Свобода, як Марія Щур, із 1995 року. Кореспондент, ведуча, автор програми «Європа на зв’язку». Випускниця КДУ за фахом іноземна філологія та Центрально-Європейського університету в Празі, економіст. Стажувалася в Reuters і Financial Times у Лондоні, Франкфурті та Брюсселі. Вела тренінги для регіональних журналістів.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG