Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 14:33

Поховання померлих: бізнес на чужому горі


Нові гробівці на Личакові, Львів, 30 жовтня 2013 року

Нові гробівці на Личакові, Львів, 30 жовтня 2013 року

Втрата близької людини для когось горе, а для когось – вигідний бізнес. Ринок ритуальних послуг в Україні залишається непрозорим. Водночас, зокрема, у Львові городяни нарікають на те, що і складно, і дорого попрощатися з близькими. Чому це відбувається і загалом яких традицій погребіння дотримуються сучасні українці?

В Україні що не село, то свій обряд прощання. Переважно тіло тримають у хаті, цілу ніч сидять поруч із покійником, розмовляють про нього і моляться. За даними Всеукраїнської асоціації працівників поховальних організацій, понад 95% українців ховають рідних у землю, а менше 4% спалюють тіло у крематорії, яких в Україні є три. Відтак донині переважна більшість українців не сприймає такий вид поховання. Так у Львові за останні сім років лише два тіла везли на кремацію у Київ і лише тому, що родина виїжджала за кордон. Хоча Церква ставиться до такого виду поховання нейтрально.

До сьогодні з погребінням в Україні пов’язано багато не лише традицій, але й забобонів, що аж ніяк не поєднується з вірою, каже священик Володимир Стефанишин.

Смерть не є для того, щоб налякати людей. Cама людина створює собі забобони, і з ними важко жити
«У нас, зокрема у Західній Україні, побутує думка, що мусимо тримати покійника в хаті два дні і ховати на третій день. Бо Христос на третій день Воскрес із мертвих, бо душа блукає світом два дні і на третій має відійти. Ще існують різні вірування і з поганських часів. Смерть не є для того, щоб налякати людей. Є різні забобони, хибні уявлення про покійника, що треба закривати дзеркала, зупинити годинник, не можна дивитись на покійника. Це сама людина створює собі забобони, і з ними важко жити, не знають, що з ними робити. Важливо прийти на похорон і коли ще є крапля совісті у людині, то вона має задуматись над своїм життям. Бо не знаємо, що за мить з нами станеться», – каже отець.
У цих підвалах іде бізнес, Львів, 30 жовтня 2013 року

У цих підвалах іде бізнес, Львів, 30 жовтня 2013 року


Серед городян змінюється ставлення до поховання

У великих містах, зокрема у висотних будинках, не те що негігієнічно, але й незручно тримати покійника довго у помешканні. І чимало городян змінюють своє ставлення до погребіння. У Львові є каплички при лікарнях, при двох моргах і при окремих церквах, але й цього недостатньо. Більшість із них невеликі за площею, що теж створює труднощі, коли прощається багато людей.

Родині львів’ян, з якою спілкувалась, довелось з моргу забрати тіло рідної людини додому. Як виявилося, у капличці при морзі, звідки відбувається найбільше поховань, не було місця. У день тут у середньому 4-5 відспівувань небіжчиків. Поруч на місці старих гаражів приватні орендарі збудували ще один ритуальний зал і крамницю.

«Молода людина померла, відразу була міліція, судмедекспертиза проведена. Все зробили, написали постанову. Але це все, щоб оббігати, організувати похорон, а це і місце на цвинтарі, копання могили, купити все необхідне, то цілий день зайняло. І це все з великим болем у серці через втрату… А ще поминки треба замовити», – розповіла жінка.

Лише похорон, без поминального обіду, обійшовся родині у понад 7 тисяч гривень (найскромніше поховати людину коштує 3000-3500 гривень).

Вже рік як в Україні змінили правила. Факт смерті людини поза шпиталем зобов’язані зафіксувати правоохоронець і лікар, які вирішують, чи везти тіло у морг, чи на судово-медичну експертизу, а це додаткові фінансові видатки. А в селах людям доводиться чекати не одну годину на приїзд міліціонера чи медпрацівника.

Поки родина оформляє свідоцтво про смерть, замовляє поховання, тіло зберігається у морзі, де доба коштує 100 гривень. Година у капличці при морзі – така ж сума. А ще домовина, хрест, послуги на цвинтарі, гонорар священику, транспорт. Більшість духовенства радить вірним не робити поминки, не перетворювати їх у застілля з алкоголем, але до таких порад прислуховуються одиниці галичан.

Вінки і домовини у Львові виготовляють у пивницях

Священики УГКЦ на богослужіннях також постійно закликають людей відмовитись від пластикових вінків і квітів. Ці штучні вироби, як кажуть священики, не мають духовної і сакральної цінності, але шкодять екології, бо ними завалені цвинтарі і смітники. Водночас саме пластикові вінки є дуже прибутковим бізнесом. Такі вінки, а також домовини ще від радянських часів масово виготовляють у Львові у пивницях будинків довкола комунального підприємства «Виробничо-реставраційний комбінат обрядових послуг», до слова, «під носом» у Личаківського райвідділу міліції.

А це відбирає клієнтів у комунального підприємства, де працює 125 людей, говорить його директор Василь Глова.

«Продають по підвалах і під’їздах, не сплачуючи податків, без оренди. Також і пам’ятники так виготовляють і забирають половину нашої роботи, тому ми працюємо неповний тиждень. Вже не раз писали різні листи щодо нелегального бізнесу», – каже Василь Глова.

У мерії визнають проблему, але стверджують, що не мають на це впливу і кажуть, що ситуацію можуть змінити хіба що податківці і правоохоронці.

Це хіба відділ економіки може звернутись у пенсійний фонд, у податкову зі скаргою на підприємців, які проводять бізнес нелегально
Начальник відділу благоустрою управління інженерного господарства Львівської міськради Валерій Самойленко зазначає: «На жаль, суб’єкти підприємницької діяльності, які виготовляють вінки,труни, надмогильні споруди, оці послуги, що надаються ними, не входять у мінімальний перелік ритуальних послуг, згідно зі законом. І вплив ритуальної служби на ці підприємства мінімальна. Це хіба відділ економіки може звернутись у пенсійний фонд, у податкову зі скаргою на підприємців, які проводять бізнес нелегально», – наголосив посадовець.

Впливові і заможні далі хочуть бути на Личакові

Поки у пивницях Львова процвітає тіньовий поминальний бізнес, у місті розробили проект сучасного поминального комплексу, де всі ритуальні послуги мали б бути під одним дахом. Але про такий центр мовиться останніх 10 років і справа далі розмов не рухається. У мерії сподіваються на інвестора, але наразі, кажуть там, охочих немає.

У Львові щороку ховають близько чотирьох тисяч людей. На сьогодні діє один головний цвинтар – Голосківський, який розширили і він функціонуватиме ще 10 років. На інших кладовищах теж часом ховають людей, якщо є місце або ж із дозволу міськради. А ось найвідоміший Личаківський цвинтар закритий і вважається музеєм-заповідником під захистом держави. Однак знову ж таки, з дозволу мера і за 27 тисяч гривень офіційної сплати за оренду місця на 20 років і там можна «вибити» шматок землі для вічного спочинку. Впливові і заможні городяни відразу ж зводять гробниці. Під однією зі стін і зараз ведеться активне будівництво майже десяти склепів.
  • 16x9 Image

    Галина Терещук

    В ефірі Радіо Свобода з 2000 року. Закінчила факультет журналістики Львівського національного університету імені Франка. Має досвід роботи на телебаченні і в газеті.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG