Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 04:12

Турбота про поховання по-чеськи і безпритульні могили українців у Чехії


Мартін Путна

Мартін Путна

Прага – Мабуть, немає в Європі країни, чия земля була б так густо покрита могилами українців, як Чехія. Так склалось історично, що саме демократична Чехословаччина Томаша Масарика дала притулок тисячам українців, які прибули сюди на початку 20-го століття після поразки визвольних змагань. Чехія для них стала другим домом, для багатьох сотень з них – також останнім пристанищем. У День всіх померлих, який відзначають чехи, як і більшість християнських народів Європи, 1 листопада, на тисячах могил по всій країні запалюють свічки, могили покриються квітами, усі – крім тих українських.

Про те, як склалась культура поховань у Чехії, Радіо Свобода розповів відомий чеський історик і культуролог, професор Карлового університету в Празі Мартін Путна.

– Відомо, що чехи належать до найбільш невіруючих народів у Європі. Як склалось, що саме вони так масово відзначають День пам’яті померлих – по-чеськи Dušičky, тобто «душечки»?

– Чехи насправді не є невіруючі, вони є «нецерковні», вони не ходять до костелу або роблять це рідко, але водночас із релігійних традицій щось зберігають. До того ж цілком іншим є усвідомлення свого ставлення до предків. А свято «Душечок» за церковною традицією є дійсно святом, яке відзначає все населення, включно з тими, хто насправді себе називають атеїстами.

– Чи можна в такому випадку говорити про те, що чехи з надзвичайно великою повагою ставляться до своїх традицій?

Ставлення до предків є в цілому справою культури, людяності
– Так, можна сказати, це одна з традицій, яка передається з покоління до покоління, незважаючи на належність до церкви. Ця традиція як якась пристань, місце, де є могили наших предків. Ці наші попередники є знаком того, що ми належимо до цього місця. Але це не є властивістю тільки чеською, ставлення до предків є в цілому справою культури, людяності. Швидше незвичним є, коли Свято пам’яті померлих не відзначають, що десь ця традиції зникла. Це означає, що в тому суспільстві, де цієї традиції немає, відбулось справді велике винищення коренів.

– Чехи переважно ховають своїх мертвих шляхом кремації. Чи пов’язана ця традиція саме з тою «нецерковністю» чехів, про що Ви вже згадували?

– Перевагу похованням шляхом кремації надають від початку 20-го століття. Правдою, однак, є те, що перехід поховання від того традиційного до кремації відображає певний відхід чехів від церкви. Поховання шляхом кремації було проголошене як щось таке модерне, кремації беруть початок від 1920-х років. Хоча вперше вони появились на рубежі 19–20-го століть. З часом кремація стала масовим явищем і сьогодні вже явно переважає. Але ця форма поховання зовсім не відображає зміну пошани до предків. Чехи приходять до своїх предків зовсім незалежно від того, чи вони поховані в труні, чи в урні.

Крім цього, у нас на цвинтарях є так звані луки для розсіювання попелу, це місця, де можна розвіяти попіл. На День пам’яті померлих, на «Душечки» там теж є багато вінків, свічок і лампад. Тобто коли навіть фізично могила не існує, люди все одно відчувають потребу піти на цвинтар і згадати померлих.

Пане професоре, на цвинтарях, особливо тих старих, можна зустріти багато величних пам’ятників чи капличок. На Вашу думку, як вони відображають культуру, цивілізаційні норми, традиції народу, зокрема ті, що пов’язані з культурою поховання?

Добрим тоном є мати скромні могили, що відповідає чеському духу демократії, традиціям народності
– Звичайно, що великі, без смаку пам’ятники є і на чеських кладовищах, і належать вони переважно великим скоробагатькам. Але чеське суспільство назагал такі пам’ятники засуджує, дивиться на них негативно. Сьогодні добрим тоном є мати скромні могили, що відповідає чеському духу демократії, традиціям народності, які закликають краще не висуватися з ряду. Що стосується наших старих цвинтарів, то там можна знайти великі гробниці багатих родин міщан, але і вони завжди втримують загальний рівень культури. Більшість намогильних пам’ятників походить з доби романтизму та історизму, тобто зведені в неокласицистичному чи неоготичному стилі, чи наслідують античність. Але це особливість Центральної Європи, не якась тільки чеська. Нині це вже просто гарні пам’ятки архітектури і сакральної пластики. Історики мистецтва приводять на старі кладовища студентів, щоб їм показати пластику обряду поховань із 19-го століття.

– Чи можна ставитись до цвинтаря як до книжки з історії, культури, традицій народу, своєрідного підручника з етики стосунків між людьми?

– Звичайно, що так, я сам ходжу зі студентами на цвинтарі, але не на лекції з історії мистецтва, а щоб прочитати їм лекцію з історії народу. Чи то Вишеградський цвинтар – такий наш пантеон, чи інші цвинтарі, всюди там можна показати, як мінялися смаки, де хто похований, а також як їх поховали і як вшановують. Тобто цвинтар – це надзвичайно живе місце.

– Як Ви ставитесь до нової традиції – заклику взяти під свою опіку, або, як кажуть чехи, – усиновити могили людей, до яких ніхто вже не приходить, щоб не дати вмерти пам’яті про них?

– Думаю, що це мені подобається. Цвинтар – живе місце і таким залишається, якщо живі спілкуються з мертвими. І якщо вже немає на світі живих нащадків, хай тоді про могили подбають живі люди, це дуже гарна думка.

Осиротілі українські могили в Чехії

За чеськими могилами доглядають, чеський день поминання померлих приведе на цвинтарі тисячі людей. Першого листопада кладовища по всій країні дослівно засвітяться тисячами вогнів лампад і свічок. А хто засвітить свічечку на українській могилі? Чому і досі назагал залишаються без догляду українські могили на чеських землях?

Тільки на відомому празькому Ольшанському кладовищі похований великий український поет Олександр Олесь, там само могили педагога Софії Русової, письменника Спиридона Черкасенка, міністра пошт і телеграфу УНР Григорія Сидоренка, посла УНР у Великобританії Миколи Стаховського, на інших чеських цвинтарях поховані винахідник рентген-променів Іван Пулюй, відомий учений-хімік, засновник чеського Інституту лікарської біології Іван Горбачевський, письменниця Наталена Королева.

Чеська земля є єдиним на світі місцем, де поки що ще стоять пам’ятники, які для своїх близьких звела Оксана Лятуринська, а неподалік Ліберця на покинутому військовому кладовищі є єдиний пам’ятник за проектом Василя Касіяна. Пам’ятник ще є, хоча й його основа вже демонтована, але від могил українських військовиків – жертв Першої світової війни – залишились ще де-не-де горбочки, порослі бур’яном.

Чому за українськими похованнями в Чехії немає належного догляду? Із цим запитанням Радіо Свобода звернулось до історика-україніста, викладача Карлового університету в Празі Мілана Скали.

Україна не є єдиною державою, яка ставиться недобре до могил своїх видатних постатей
– Я не бачу все настільки песимістично. Наведу один приклад. Нещодавно ми дізнались, що в місті Ужгород є багато могил чеських ветеранів, вояків, і ці могили були в дуже занедбаному стані. Якщо хтось говорить, що Україна не опікується своїми могилами, то можна показати, що навіть Чехія не знала, що в Ужгороді є військовий цвинтар, де є багато чеських могил. Тобто Україна не є єдиною державою, яка ставиться недобре до могил своїх видатних постатей. Економічна ситуація в Україні недобра, і думати про те, що є за кордоном, – напевно про це думають в останню чергу.

– І все ж, якщо врахувати, що в Чехії живе і працює понад 100 тисяч громадян України, за останньою статистикою тут офіційно зареєстровано понад 20 українських об’єднань, спілок, товариств, громад – чому вони організовано не дбають про українські поховання, чому досі немає реєстру українських поховань на чеських теренах?

– Я думаю, що проблема полягає в тому, що українці як нація, передусім ті українці, які живуть за кордоном, приїхали сюди, щоб працювати, щоб заробити гроші. Вони в першу чергу думають про те, як заробити гроші, як нагодувати свої сім’ї, й про культурні надбання вони не думають. Тут є багато українських організацій, але справа в тому, що вони дуже часто конкурують між собою. Вони думають: ось, це інша організація зробить, – але не думають, що можна співпрацювати, що можна об’єднатися. Так я це бачу.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG