Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 20:05

Хто стоїть за паплюженням імені Івана Франка у Відні?


Погруддя Івана Франка біля Церкви Святовї Варвари у Відні, Австрія, 28 жовтня 2013 року

Погруддя Івана Франка біля Церкви Святовї Варвари у Відні, Австрія, 28 жовтня 2013 року

(Рубрика «Точка зору»)

У червні 2010 року на запрошення українців, що проживають в Австрії, мені довелося виступити у Віденському університеті на невеличкому творчому вечорі. Я представляв дві свої нові книжки, відповідав на запитання про Закарпаття. Одна з книжок називалася «Точка перетину» і розповідала про різні етнічні групи, що проживають у найзахіднішій області України. Уперше вийшла така журналістська книжка, яка отримали чимало позитивних відгуків від Києва і до Ужгорода.

Зустріч пройшла в приязній, майже родинній атмосфері. Після офіційної частини присутні (а це здебільшого були студенти-українці та науковці) ще довго не хотіли розходитися, спілкувалися, жартували. Видно було, що занудьгували на чужині за рідним словом.

Яким же було моє здивування, коли не встиг я ще в Ужгороді прийти до тями від поїздки, як на одному із закарпатський сайтів було опубліковано допис Еміля Лангерманна про мій творчий вечір, в якому українського гостя було названо «бидлом», а його виступи – ледь не людиноненависницькими. Все було переставлено з ніг на голову, що й мене, журналіста з двадцятирічним стажем, який чимало бачив дезінформації у житті, це шокувало. Ну не можна вже аж так брехати, адже є відеозапис зустрічі! Закінчувався допис Лангерманна висновком, заради якого й писався. Мовляв, більше у стінах Віденського університету українських вечорів не буде. Що ж, відразу стало зрозуміло, звідки у цієї провокації ростуть ноги.

Закінчилася кляуза Лангерманн, ясна річ, пшиком. Університет на неї не зреагував, а учасники вечора поширили спростування на його маячню. Вразило мене ще й те, що сам Еміль Лангерманн, який був присутній на вечорі, плескав, задавав питання, при цьому не вступав ні в які дискусії, нічого не заперечував. Навпаки: дякував за цікавий вечір. А наприкінці довго тис мені руку («бидлові», як я пізніше прочитав) і розповідав, що коли перетинає угорсько-український кордон, то ледь не плаче від зустрічі з батьківщиною. Себе він називав закарпатцем і розповідав, що довго жив у Мукачеві. Ось такі люди бувають!

Ясна річ, я витер з пам’яті навіть саме ім’я цієї особи. (Бог йому заплатить!). Аж тут читаю, що у популярній віденській газеті з’явилася стаття Еміля Лагерманна про те, що Іванові Франку слід знести пам’ятник біля собору Української греко-католицької церкви у Відні, бо він був… антисемітом.

Українофобство

Еміль Лангерманн виявився ще й агентом впливу. Згадуючи, як на вечорі він весь час педалював питання «політичного русинства», одразу стало зрозуміло, звідки вітер віє. Бо є тільки одна країна на світі, яка напередодні Вільнюського саміту докладає всіх можливих і неможливих зусиль, щоб пригальмувати рух України в Європу. В Австрії, наприклад, вдалися до старого, як світ, трюку під назвою «вроджений антисемітизм українців».

Сайт «Закарпаття-онлайн» зазначає, що коментарі Еміля Лангерманна, які він там публікував, завжди носили спрямований українофобський характер.

На щастя, українська громадськість дала гідну відсіч новій провокації. До Відня приїхало чимало вчених із різних країн, які переконливо довели, що заява Лангерманна є висмоктаною з пальця. Цієї ж думки дотримується й провідний слов’яніст Віденського університету професор Алоїз Вольдан, який по-парламентськи толерантно називає її «сильно перебільшеною».

Звинувачення Івана Франка у використанні слова «жид» взагалі сміховинні. Хай Лангерманн почитає російську класику: Пушкіна, Лермонтова, Толстого, Достоєвського і всіх решту, де слово «жид» чи «жидівський» є нормою.

У цій ситуації дивує те, що провокатор-українофоб може безкарно поливати брудом пам’ять видатного українця і йому все сходить з рук. Україна має навчитися захищати свою національну гідність і духовну спадщину навіть за кордоном.

Варто було б дослідити детальніше українські сторінки життя Еміля Лангерманна. Чомусь в інтернеті пишуть, що він виїхав з Одеси, у той час, як він особисто розповідав мені про своє рідне місто Мукачеве. До слова, він чудово володіє українською мовою, тож одеська версія навряд чи правильна. Німецькомовний інтернет дає про нього кілька скупих речень, що він із родини російськомовних євреїв, які в 1970 роках переселилися в Австрію.

Доки Україна терпітиме провокації Лангерманнів та їм подібних?

Олександр Гаврош – письменник, журналіст

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG