Доступність посилання

logo-print
05 грудня 2016, Київ 07:05

Зовнішній вигляд українських жінок зумовлений комплексами – дизайнер Караванська


Український дизайнер – Оксана Караванська вже понад 15 років працює над тим, щоб українські жінки виглядали красивими. Нещодавно у Нью-Йорку вона презентувала свою нову колекцію «Сад нетанучих скульптур». Дизайнер розповідає, хто надихнув її на створення колекції, модні тренди, формування власного стилю та невміння українських жінок доречно одягатись.

– Мені відомо, що на створення цієї колекції вас надихнула поезія Ліни Костенко...

– Не тільки поезія, але й її позиція, як громадянки України.

– А у який саме момент Ліна Костенко стала для вас такою ключовою особою, яка надихнула на створення «Саду нетанучих скульптур»?

– Власне, це відбулось у момент знаменитої промови письменниці на честь її ювілею (виступ Ліни Костенко 22 березня 2010 р. на презентації перевидання «Берестечка», приуроченої до ювілею знаменитої поетки – прим. автора), коли вона зробила публічну заяву про все те, що відбувається в Україні. І не постидалась, і не побоялась сказати все це в очі. Мене це не те, щоб надихнуло, а дало наснагу робити те, що я хочу. Бо останнім часом я почала задумуватись для чого і для кого я все це роблю власне в Україні. І у той момент я зрозуміла, що якщо є ще люди, які так відверто про все це говорять, то для України ще не все втрачено. Тому ця колекція вийшла такою дуже українською.

– Тоді виникла ідея створення колекції?

– Власне ідея створити колекцію «Сад нетанучих скульптур» визріває у мене вже близько двох років. Бо в Україні такий класичний фешн, який є індустрією моди по-суті, практично не існує. Тобто одяг повинен бути таким, щоб його носити. Але в Україні це не працює. Багато дизайнерів працюють тільки в режимі: я створив гарну колекцію, вийшов на подіум і мені всі плескали. А далі цей одяг нікуди не дівається. Я вийшла з Українського тижня моди і почала, а точніше продовжила працювати, після невеликої перерви, в театралізованих показах. І почала думати про те, що колись існували речі, які передавалися в спадок і їх використовували багато століть незалежно від моди. Дещо видозмінювали. І я собі вигадала, що створю таку колекцію «Сад нетанучих скульптур», яку буде несоромно передати у спадок своїм донькам. Тобто я хотіла створити колекцію поза модою. Маю надію, що сукню із цієї колекції можна буде витягнути через п’ять років, і вона далі буде цікавою і актуальною. Це і була основна ідея і квінтесенція моєї колекції.

– Прийнято вважати дизайнерський одяг дуже дорогим.

– Загалом, так воно і є. Проте є одяг «із вішалки», так зване прет-а-порте (фр. prêt-à-porter, буквально «готовий для носіння»), а також от-кутюр (фр. Haute couture, “висока мода”). В одяг от-кутюр вкладена тяжка праця та існує гарантія, що подібної речі ні на кому не буде, вона – єдина. Це розцінюється, як витвір мистецтва, він не може коштувати дешево.

– А ви робите колекції як от-кутюр так і прет-а-порте?

– Так, я роблю і одне, і інше. Більше того, у мене є ательє, де я працюю із клієнтами. І допоки я зможу, я буду працювати із клієнтами, бо коли ти бачиш реакцію на свій одяг ти отримуєш ту енергію заради якої це робиш. Іноді мені не зрозуміло, чому люди вважають, що у мене обслуговуються тільки ВІП-персони. Це неправда. До мене на прийом може записатись будь-хто і отримати таку саму за якістю послугу як і ВІП-персона.

– Жінок часто непокоїть те, що одяг, який чудово виглядає на дуже стрункій моделі насправді не годиться для «нормальної» фігури?

– Для таких цілей якраз і існує дизайнер, який адаптує одяг під фігуру клієнта.

– Скільки людей допомагає Вам у роботі, у створенні моделей?

– Над створенням моделей працює одна єдина людина – Оксана Караванська, яка у силу свого характеру є настільки впертою, що більше нікого до цього процесу не допускає. Але над виконанням того, що я собі вигадую, працює від 20 до 30 людей. Ця команда вже стабільно складена, вже багато років без змін. І я їй дуже дякую, що вона мене іноді чує і робить те, що я від неї хочу.

– Якими життєвими принципами Ви керуєтесь?

– Ніколи не бреши своєму клієнтові і не намагайся його надурити. Я не можу сказати людині, що якась річ їй пасує, якщо воно не так. Це той принцип, яким я керуюсь, як у бізнесі, так і просто у житті. Якщо людині не личить якийсь одяг, то я її переконую у тому, що їй це не потрібно, або кажу: «Вибачте, я не Ваш дизайнер». Бували також випадки, коли я йшла на поводу у клієнта і робила те, що йому не підходить, такі речі я просто не віддаю. У мене існує спеціальний музей моєї дурості, який наповнюють подібні речі. Нині він вже майже не поповнюється, але раніше невдалі експерименти траплялись.

– Ви завжди відчували, що хочете бути дизайнером?

– Скажу так, я завжди любила моду. У той час, коли я починала, це не називалось словом дизайнер. Більше того, мій батько називав цю роботу – дипломована швея. І уся моя родина була в повному шоці від мого рішення, але потім змирилась. Загалом, я ще з дитинства малювала різні модельки, а у старшій школі вирішила, що піду у мистецьку сферу. У 10 класі я потрапила у студію викладача кафедри моделювання одягу і зрозуміла, що картинки із видовженими пропорціями і всякі «каляки-маляки» можуть бути дипломними роботами, і я не просто бавлюсь.

– Як ви себе стимулюєте у роботі?

– Для створення колекції потрібні дві речі – кава і шампанське. Кава допомагає стимульнутись, а шампанське потрібне для того, щоб більш спокійно подивитись на все те, що я собі понавигадувала. Потрібно мати свободу, щоб відпустити неправильні речі. Треба уміти саму себе порізати. Я завжди була найбільшим критиком сама для себе, і якщо мені щось не подобається, то я просто відставляю це в сторону.

– Яка різниця між модним трендом та власним стилем?

– Модні тренди існують завжди. Бо це індустрія моди та бізнесу. І без них не може жоден дизайнер, бо він зобов’язаний раз на пів року робити нову колекцію, яка стає або не стає модним трендом. Відповідно, багато хто іде простим шляхом скуповуючи усі ці модні тренди, і відповідно він є модним. А є люди, котрі ці тренди міксують і в результаті вони є не просто модними, а й стильними. І, власне, сьогодні це є найбільш цікавим. Бо сьогодні модно бути стильним, а не трендовим.

– Людина сама має сформувати власний стиль, чи хтось із зовні може їй порадити?

– Безперечно, є багато стилістів, які можуть їй порадити, якщо людина сама не готова. Але людина, яка одягає різний одяг повинна чітко розуміти, що в першу чергу є вона, а не одяг. Тобто є жінки, які нанизують на себе цілу низку модних брендів, зроблених в сучасних трендах, але вони не є стильними. Нанизування модних речей не є показник модності. Набагато цікавіше, як людина виглядає у цьому, як вона хоче себе особливо підкреслити. Наприклад, вона щось намотає на шию, чи одягне якесь цікаве кольє. Тобто, коли прочитується індивідуальність крізь бренд, то це круто. Прямих порад нема. Я якось намагалось довести до порад, але їх немає. Або робити або не робити. Все!

– У США дуже популярні «вінтажні» магазини. В Україна ж це явище практично не поширене…

– В Україні є секонд-хенд. По-суті, це те саме, що «вінтаж». Але «вінтаж» це дуже круто і дуже красиво, а секунд-хенд це принизливо і банально. «Вінтаж» – це речі, які надто красиві, щоб їх виписати із списку свого одягу, але їх неможна продати занадто дешево, бо вони занадто креативні. І це називається «вінтаж». Я якраз намагаюсь створити колекцію, яка буде актуальною і у майбутньому. Нехай її називають «вінтаж», чи будь-яким іншим словом, але це те, що хочеться купувати, що хочеться носити. І ти приходиш у «вінтажний» магазин і бачиш красиві речі і розумієш, що не можеш їх не придбати, бо це круто. І в результаті, якщо ти їх міксуєш із тим, що носиться сьогодні, це стиль.

– Тобто це свого роду бажання створити нову «вінтажну» колекцію?

– Не зовсім так. Я просто намагаюся створити колекцію, яка переросте навіть уже не зовсім у тренд. Тобто, навіть якщо пройде багато років, щоб її продавали у «вінтажі», а не в секонд-хенді.

– Чи вміють одягатись українські жінки?

– Українки виглядають доволі унікально на фоні всіх інших європейських жінок. Тут існує кілька проблем і всі вони пов’язані із комплексами. Перш за все існує певна претензія на агресивність. Я не називаю це вульгарністю, бо українки надто красиві, щоб бути вульгарними. Але оцей комплекс породжує дисонанс між одягом та тим, чим вони є насправді.Тобто українки одягаються дуже відверто, дуже крикливо і не зовсім доречно до тієї ситуації, в якій вони перебувають. Наприклад, ранній вихід у люди передбачає достатньо просту стилістику, проте українські жінки одягають високі обцаси (підбори – прим. ред.), короткі спідниці, глибоке декольте, використовують яскравий макіяж, тощо.

Це можна назвати певним позиціонуванням?

– Це радше є викликом. І це породжено комплексами, однозначно. І загалом така манера одягатись є неправильно, оскільки українки є достатньо гарні і їх можна вирізнити незалежно від декольте чи короткої спідниці.

– Що б Ви порадили українським жінкам аби виглядати органічно?

– Жінка виглядає органічно в єдиному випадку, коли те, що у неї в очах і в голові співпадає із тим, що на ній вдягнено. Тобто, якщо жінка навіть одягнена у прості джинси та футболку, але в очах присутнє те, що відображає її сутність, тоді немає жодної проблеми. Також можна одягнути найглибше декольте і найвищу розпірку, але в очах є те, що є правильним, воно не буде дисонувати. Але коли очі жінки наповнені викликом, претензією: «Подивіться усі яка я є і я вам усім це показую», тоді це проблемне.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG