Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 12:08
(Рубрика «Точка зору»)

Схоже, що в нових російських підручниках історії не залишиться місця для Великого Жовтня, лаковану версію якого кожному з нас втовкмачували у шкільні роки. Зате з’явиться Велика Російська революція, майже повна тезка – і, напевно, повний історичний аналог Великої Французької.

Насправді це і була потаємна мрія більшовиків. Вони були хворі Великою Французькою революцією, наслідували її, їхніми кумирами були Робесп’єр і Марат – недарма так багато вулиць названі іменами французьких революціонерів у російських містах. І, напевно, не дуже засмутилися б, дізнавшись, що під Великою Російською революцією розуміється не жовтневий переворот, а всі революційні події 1917 року.

Але порівняння двох революцій – якщо дійсно говорити про їх вплив на суспільства – виглядає, м’яко кажучи, натягнутим. Велика Французька революція залишила після себе (при всіх кривавих кошмарах, судомах політичної боротьби, війнах і реставраціях) світ, що змінився. Особливість жовтневого перевороту – навіть якщо інтелігентно називати його Великою Російською революцією – зовсім в іншому.

Так, на перший погляд більшовики змінили Росію і світ навіть серйозніше, ніж Робесп’єр і Наполеон – класове суспільство, відсутність приватної власності, номенклатура в ролі правлячого класу, «табірна» економіка... Але, як і будь-яка утопія, більшовицька, зникнувши, не залишила після себе нічого реального. Більше того, виявилося – при всьому «прополюванні» населення, яку проводили переможці протягом усього свого правління, – що суспільні процеси були просто заморожені.

Більшовики помістили радянське суспільство в гігантський холодильник, в якому рішуче нічого справжнього не відбувалося. І коли влада комуністичної Снігової королеви підійшла до кінця, люди, що вибралися із заморожувача, стали жити так, ніби й не було цих семи десятиліть – і в житті самої Росії, і в навколишньому світі. Якщо ми зрозуміємо, що всі вийшли з холодильника, нам значно простіше буде пояснити ті відмінності, які існують між різними регіонами Радянської імперії, побачити, що лінії цивілізаційного розколу аж ніяк не випадкові і залежать багато в чому від того, коли відбулася «упаковка».

Балтійські країни потрапили в радянський холодильник тільки в 1940 році, а точніше – після Другої світової війни. Вони встигли пережити епоху хоча б відносних демократії, багатопартійності, вільної преси, ринкової економіки – і виявилося, що саме там відродити ці інституції на рівні, наближеному до європейського, простіше. Країни Кавказу побули незалежними всього кілька років – цього вистачило не тільки на те, щоб у регіоні з’явилася самодостатня національна еліта, а й на «воскресіння» ворожнечі, відкритої і прихованої, що існувала між новими державами в період перед більшовицькою окупацією.

Або ось – Україна. Її східна частина стала радянською після декількох років безуспішних спроб створення державності, на чолі якої стояли в основному люди лівих поглядів – і в результаті нова еліта теж стала демонструвати популістські уявлення про розвиток. Західна Україна потрапила «в замороження» тільки в 1939 році, саме тоді, коли український національний рух, що боровся за вплив з домінуючою тут польськістю, був відверто радикальним. Після «розмороження» виявилося, що поляків немає – та й нікого більше немає, окрім українців, – а радикалізм, відчуття себе меншістю (при тому, що реально мова йде про переважну більшість населення) залишилися і в політиці, і в самовідчутті людей. Так, кажуть, ще десятиліттями болить ампутована кінцівка...

Або ось – Молдова. Одна її частина, яка пережила міжвоєнні десятиліття разом із Румунією, виявилася цілком здатна до демократичного експерименту – втім, відносини в еліті і суспільстві там ніби запозичені з 30-х років. А інша, що була до війни окраїною Радянської України, так і залишилася в радянському минулому і повільно з нього вибирається.

Сама ж Росія, яка після краху КПРС ненадовго повернулася у різнобарв’я партійних прапорів і програм початку ХХ століття, несподівано швидко пройшла дорогу до реакції і реставрації, добре відому за її попередньої, добільшовицької історії. Можливо, якби Жовтня не було – країна пішла б таким же шляхом, але швидше подолала б хвороби росту разом з усією рештою Європи. Але життя в холодильнику не налаштовує до розвитку. І якщо після революції залишається тільки відсталість і здатність розвиватися від заданої точки відліку, то, може бути, що ніякої революції і не було?

Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода

(Передрук статті з сайту Російської редакції Радіо Свобода)

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
  • 16x9 Image

    Віталій Портников

    Співпрацює з Радіо Свобода з 1991 року. Народився в 1967 році в Києві. Закінчив факультет журналістики МДУ. Працював парламентським кореспондентом «Молоді України», колумністом низки українських, російських, білоруських, польських, ізраїльських, латвійських газет та інтернет-видань. Також є засновником і ведучим телевізійної дискусійної програми «Політклуб», що виходить зараз в ефірі телеканалу «Еспресо». У російській редакції Радіо Свобода веде програму «Дороги до свободи», присвячену Україні після Майдану і пострадянському простору.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG