Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 11:06

Чиновникам України великий європеєць Оріховський не потрібний


Петро Кралюк

Петро Кралюк

(Рубрика «Точка зору»)

Напередодні Вільнюського саміту наші політики майже дружно і майже хором заговорили про євроінтеграцію України. Заговорили й ті, хто кілька місяців тому навіть не міг уявити, що він про це заговорить. Один із таких політиків зізнався: мовляв, хоча ми серцем із Росією, але розумом з Європою. І це щира правда. Чимало наших державних мужів і далі лишаються «зачаровані на Схід» (передусім у сенсі культурному). Але суворі економічні реалії змушують їх розвернутися на Захід. Росія щось не дуже хоче допомагати нам у плані економічному, а на Євросоюз та США якась надія ще є. Принаймні кредити можуть дати під невеликі відсотки.

Думаю, більшість тверезо мислячих людей розуміє: нинішня євроінтеграція України зумовлена банальними економічними чинниками. Чи спрацюють ці чинники – поживемо-побачимо. А поки що доводиться констатувати: культурно ми і далі лишаємося в так званому. «євразійському просторі». Свідчень цього – несть числа. Поговоримо лише про один – як на мене, дуже знаковий. Принаймні він дає підстави вважати, що для нас, точніше для нашої еліти, європейські цінності – це щось дуже далеке.

Хто такий Станіслав Оріховський?

Цього року, 11 листопада, виповнюється 500 років (абсолютно кругла дата!) з дня народження Станіслава Оріховського. Про цього діяча не дуже добре знають в Україні. Адже жив чоловік давно, писав свої твори переважно незрозумілою для нас латинською мовою. Хоча в той час латина була лінгва франка Європи – майже як сьогодні англійська. До того ж походив він із самої що не є Західної України – аж із Перемишлянщини. Зараз це терени польської держави.

Хоча не можна сказати, що про Оріховського в нас геть забули. Є статті про нього і про його творчість у наукових виданнях, є навіть видана в Україні монографія про цього діяча. Найбільш знані твори Оріховського були перекладені й опубліковані українською мовою. Зрештою, чимало інформації про нього є в інтернеті.

Але про Оріховського майже нічого не говориться в підручниках. Якщо і зустрічаються згадки про цього мислителя, то здебільшого фрагментарні. Твори його широко не вивчаються в навчальних курсах. То звідки пересічному українцеві знати про Оріховського? Та й взагалі він для них «чужий», ще й римо-католик.

Хоча Оріховський для нас, здавалось би, мав бути цікавим. Адже це – один із видатних діячів європейської культури, який при цьому постійно підкреслював свою руськість (українськість). (У той час термін Русь був етнонімом для українців). До того ж, будучи римо-католиком, Оріховський позитивно характеризував православ’я як «руську віру», навіть не виключав можливості переходу до неї. І відверто писав про це римському папі. Не останню роль тут відіграло те, що його мати походила з родини православного священика.

Оріховський отримав чудову європейську освіту. Навчався в Краківському та Віденському університетах. Вчився також у Віттенберзі в батька німецької Реформації Мартіна Лютера. Останній навіть вважав його одним із найкращих своїх учнів. Оріховський підтримував дружні стосунки з видатними діячами тогочасної німецької культури. Також він продовжив свої студії в Італії – Падуї, Болоньї, Римі, Венеції. Був чудовим знавцем латинської мови, що в той час високо цінувалося ренесансними гуманістами. Твори Оріховського розглядалися як кращі зразки «високої латини» й мали поширення в країнах Європи. Його навіть називали «рутенським», тобто українським, Демосфеном.

Не буду зараз звертатися до біографії Оріховського, вартої пера романіста, як і не буду переповідати його поглядів – це займе багато місця. Зазначу лише наступне: Оріховський був одним із перших європейських теоретиків, хто почав трактувати державу як результат суспільного договору. Також він говорив про верховенство закону і фактично був ідеологом правової держави, яку ми так і не можемо побудувати, але яку побудували на Заході. Деякі міркування цього мислителя сьогодні звучать напрочуд актуально. Дозволю собі навести лише деякі з них. Ось як він, наприклад, говорить про правителя-тирана:

«За такого володаря, який має необмежене право карати і милувати, не будуть належати тобі ані поле, ані товар, не будуть твоїми ані жінка, ні діти. Такий володар буде повним господарем і життя, і смерті твоєї; не на основі права, а з допомогою палиці, тюрми, ланцюга і канчука привчить тебе до всіх своїх пороків».

У вас це не викликає ніяких асоціацій?

Або ще: «За тиранії при розподілі посад мають значення гроші, улесливість; мають значення бенкети, учти й блуд, а особливо підлабузництво, на якому всяка тиранія тримається. Тиранам здається, що саме в цьому суть життя і що саме це сприяє їхньому добробуту й задоволенню нестримного бажання».

Чи не краще нинішнім українським чиновникам, для яких стало «доброю традицією» вивішувати портрет чинного президента в своєму кабінеті, повісити замість цього наведені слова Оріховського? Може, було би більше толку.

І нарешті ще одна цитата. Тут Оріховський веде мову про королівську владу. Правда, треба зазначити: для нього король приблизно те саме, що для нас президент. Він, на думку Оріховського, має обиратися. І основна функція короля – бути гарантом законів. Так ось: «Король вибирається для держави, а не держава існує задля короля. На цій підставі гадаємо, що держава набагато шляхетніша й достойніша за короля. Закон же, якщо він є душею і розумом держави, значно кращий за непевну державу і вищий за короля». Чи не слід було б нашим державниками засвоїти, здавалось би, цю просту істину. Зрештою, як і багато інших вартісних думок Оріховського.

Невшанування великого європейця

Наукова громадськість, в силу своїх скромних можливостей, намагається відзначити 500-ліття Оріховського. Проте ювілей мислителя не збираються широко святкувати в нас на державному рівні. Хоча, здавалось би, це варто було зробити. І тим самим продемонструвати свою європейськість; те, що ми (принаймні в минулому) належали до Європи і що наші кращі представники зробили чималий внесок у культуру Європи. Проте нашому політичному бомонду, звісно, не до таких «дрібниць». Зараз він переймається тим, як би то героїчно здолати ті бар’єри на шляху до Євросоюзу, які він сам недавно сотворив.

А, може, нашим державним мужам краще було б засвоїти основні ідеї Оріховського, які давно вже стали надбанням європейської суспільної думки? І тоді б ці мужі нарешті привели українців до європейської спільноти народів. Але про це можна лише помріяти. Оріховський для наших політиків непотрібний. На жаль…

Петро Кралюк – проректор Острозької академії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
  • 16x9 Image

    Петро Кралюк

    Петро Кралюк – український філософ, письменник, публіцист. Доктор філософії, заслужений діяч науки і техніки України, професор Національного університету «Острозька академія».

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG