Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 14:12

Скоропадський звільнив Петлюру через тиск із Берліна – історик


Дев’яносто п’ять років тому ситуація в Україні дуже нагадувала теперішню: очільник держави проголошував інтеграцію, а його політичні опоненти та закордонні партнери вимагали звільнити з ув’язнення лідера опозиції. Йдеться про гетьмана Павла Скоропадського, який проголосив федерацію з Росією, та Симона Петлюру, який після звільнення очолив антигетьманське повстання. Більше про події листопада 1918-го, які дивним чином мають чимало спільного із подіями листопада 2013-го, розповів історик Павло Гай-Нижник.

14 листопада 1918 року гетьман Української Держави Павло Скоропадський проголосив федерацію з Росією. Він започаткував, як тепер кажуть, інтеграційний процес. А що спонукало лідера незалежної держави проголосити федерацію?

Павло Гай-Нижник

Павло Гай-Нижник


– Власне, грамота мала назву «Грамота до українського народу», але у зв’язку з тим, що там прозвучав термін «федерація», її почали називати «Грамота про федерацію».

До проголошення федерації Павла Скоропадського спонукали міжнародні події, які відбувалися навколо України після закінчення Першої світової війни. Попервах, якщо говорити сучасною термінологією, була перша інтеграція з Центральними європейськими державами – Німеччиною, Австро-Угорщиною, – яка завершувалася у зв’язку з поразкою цих країн у Першій Світовій і революціями в них. Тобто та опора, яка була у гетьманського режиму до цього часу, зникла. Крім того, гетьман не встиг створити армію, хоча хотів.

Тож, усе це спонукало шукати вихід перед зовнішніми загрозами. Цей вихід було знайдено у союзі з «білою» Росією, яка не мала ще державного утворення…

– У Росії тоді вже точилася громадянська війна між більшовиками і білогвардійцями, у яких було декілька державних утворень. Федерацію планувалося створити із цими білогвардійцями?

– Так, але в Грамоті є нюанс, який не досить часто помічають. Там було написано, що в цій федерації Україна буде відігравати провідну роль. У тій ситуації саме гетьманат, Українська Держава, мали стати провідним утворенням…

– А чи були для цього передумови – щоб Українська Держава гетьмана Скоропадського в цій майбутній федерації направду мала провідну роль?

– Тут подвійне враження. По-перше, ми не знаємо, якою була б майбутня федерація й чим би це все закінчилося. По-друге, розрахунок був таким, що донські козаки й білогвардійці-денікінці вели збройну боротьбу з більшовиками. А Українська Держава на той момент, не маючи війська, мала фінансові та економічні ресурси, мала великі склади зброї. Розрахунок був таким, що підтримка ще сильніше зіткне дві російські сили – «білу» та «червону». Цей момент стане ніби передишкою для Української Держави.

Тут є ще один нюанс – гра Західної Європи, оскільки не без тиску Антанти було оголошено федерацію. Антанта – це провідні країни: Англія, Франція…

– Які щойно перемогли Німеччину в Першій світовій війні.

– Так. І саме з їхньої вимоги було оголошено цю грамоту. Якби не було цього тиску, то не було б і цієї грамоти. До того ж, внутрішня опозиція, яка постійно тиснула і з занепадом німецьких та австрійських сил в Україні, звісно ж, посилювала свій тиск на гетьмана, у тому числі збройним шляхом.

– Якщо порівнювати із сучасною ситуацією, то до інтеграції з Росією Українську Державу тоді спонукала саме Західна Європа, так?

– Західна Європа і внутрішні негаразди.

– А якою була політична ситуація в Україні на момент, коли Павло Скоропадський проголосив федерацію?

Усі соціалістичні кола, внутрішні та зовнішні, були об’єднані в єдиний фронт проти гетьманату
– Політична ситуація була надто складна і розвивалася з неймовірною швидкістю. На той момент, у жовтні, українські соціалісти вступили у змову з німецькими соціалістами, а також із більшовиками. Мета була одна – повалити буржуазний режим, капіталізм, а також гетьманський режим. Тобто, усі соціалістичні кола, внутрішні та зовнішні, були об’єднані в єдиний фронт проти гетьманату, що також зумовило його трансформацію.

– Ця опозиція, українські соціалісти, декларували незалежність чи якісь інші ідеї?

– Так, вони декларували незалежність України. Але радикальні соціалістичні сили – соціал-демократи та українські соціалісти-революціонери (есери) – декларуючи незалежність, не переймалися світовою революцією і не вірили в неї. Тому, як часто водиться в політиці, питанням «Соціалізм або незалежність?» вони гралися для того, щоб таврувати своїх опонентів.

– Але вони були самостійниками?

– Так.

– Виходить досить таки дивна картина: українські самостійники домовляються з російськими більшовиками проти українського гетьмана, який збирається теж з росіянами творити федерацію.

– Питання в тому, що вони отримували гроші від більшовиків, а також – зброю з так званої нейтральної зони на кордоні України і більшовицької Росії. Крім того, вели переговори про повалення гетьмана, які відбувалися просто в міністерських приміщеннях, з керівниками більшовицьких організацій і мирної більшовицької делегації. З українського боку ці переговори вів Володимир Винниченко. А оскільки українські соціалісти не мали терористичних загонів, то їх українським соціалістам надавали більшовики.

Згодом війська Директорії, коли вже відбувалося повстання й ішла збройна боротьба, виступали проти гетьманату з червоними стрічками на кітелях.

– Ви кажете, що в міністерських будівлях відбувалися переговори антигетьманської опозиції з їхніми донорами з-за кордону. Опозиція була представлена у владі чи яким чином вони до цих будівель потрапили?

Всі поступки, на які гетьман міг би піти, жодного значення не мають. Хоч би на які поступки він пішов – його все одно повалять. І тоді гетьман вирішив грати ва-банк
– Справа в тому, що в жовтні гетьман пішов на певні компроміси, щоб заспокоїти суспільство і зробив українізацію Кабінету міністрів. Тобто, до Ради міністрів було введено представників соціалістів-федералістів, як поміркованих соціалістів. На цьому гетьман мав намір досягти компромісу. На той момент не йшлося про союз з «білою» Росією. Тоді йшлося про те, щоб використати сили «білої» Росії проти більшовиків як тимчасовий засіб і об’єднати націю.

Але гетьманська розвідка – це Державна варта й Особливий відділ штабу гетьмана – дали йому чітку інформацію про те, що готується його вбивство та переворот. Всі поступки, на які гетьман міг би піти – пропонувалося йому стати навіть президентом і проголосити демократичну республіку, – жодного значення не мають. Хоч би на які поступки він пішов – його все одно повалять. І тоді гетьман вирішив грати ва-банк.

– Власне те, що він проголосив федерацію – це від неспроможності домовитись із власною опозицією?

– Від того, що радикальна опозиція не йшла на компроміс, і не прагла цього. Безвихідь його змусила. Ну і до того ж, відіграв свою роль тиск Антанти. Скажу відверто: в істориків немає жодних документів, окрім «Грамоти про федерацію», що дали б зрозуміти: яким був цей тиск і якими були попередні домовленості. Хоча відомо, що гетьман мав таємні зв’язки з французами й англійцями, і вони розглядали питання поразки Німеччини у війні та що робити далі.

– Це Світова війна ще тривала?

– Так, від червня 1918-го до жовтня гетьман вів таємні переговори з англійцями та французами так, щоб не знали німці.

– Коли Павло Скоропадський був гетьманом, то інший відомий діяч Симон Петлюра перебував в ув’язненні. Це дуже нагадує теперішню ситуацію! Але напередодні антигетьманського повстання Петлюру звільнили – і він одразу приєднався до цього повстання. Поясніть, що тоді відбувалося? Чому Скоропадський весь час тримає провідного опозиціонера в ув’язненні, а потім його відпускають якраз напередодні повстання?

– Там було декілька метаморфоз, дуже схожих на сучасність. Був ще один провідний опозиціонер ­– Володимир Винниченко, якого заарештували і знайшли при цьому докази антигетьманської змови: що буде переворот і сформований новий Кабінет міністрів. Але гетьман наказав на другий день його звільнити через те, що був тиск німців…

– А тоді в Україні були німецькі війська?

На відміну від нашої сучасної відомої діячки, яку ув’язнили за вироком псевдосуду, Петлюру зовсім не судили. Але Скоропадський вимагав суду, і тогочасний міністр юстиції сказав, що не має доказів і судити його не можна
– Так, окупаційні німецькі війська, які прийшли на запрошення Центральної Ради, а потім стали відігравати вирішальну роль. І гетьман наказав, щоб випустили Винниченка, але встановили за ним таємний нагляд.

А Симона Петлюру заарештували в липні, але він був попереджений, тому встиг знищити усі докази. Тому фактично його утримували без суду. Тобто, на відміну від нашої сучасної відомої діячки, яку ув’язнили за вироком псевдосуду, Петлюру зовсім не судили. Але мушу сказати, що Скоропадський вимагав суду, і тогочасний міністр юстиції сказав, що не має доказів і судити його не можна. Розглядалося кілька варіантів того, що робити з Петлюрою. Один з варіантів – що він «випадково» помре у в’язниці, другий – депортувати його до Європи, а третій – тримати, і як воно буде. Врешті-решт, без суду його тримали і було багато вимог, також тиснула опозиція, щоб Петлюру випустили.

– Восени 1918-го ситуація в Україні стає дуже напруженою. І за цих умов Петлюру раптом відпускають. Чому? Що спонукало його відпустити?

З Берліна була вказівка командуванню окупаційних військ звільнити Петлюру. Гетьман не хотів випускати Петлюру, тому що розвідка доповідала про підготовку збройного виступу. Тоді німці сказали, що звільнять його силою. Фактично гетьман був поставлений у безвихідне становище
– Гетьман був під шаленим тиском з боку свого оточення: зокрема, міністра закордонних справ Дмитра Дорошенка. ад’ютанта Івана Полтавець-Остряниці. Була також сильна ідеологічна атака з боку соціалістів. Також був тиск з боку масонських кіл, адже Петлюра був масоном. А найголовніше – тиск із боку німців. Українські соціалісти направили таємну делегацію до німецького Рейхстагу, де більшість мали соціал-демократи. І, зрештою, з Берліна була вказівка командуванню окупаційних військ звільнити Петлюру. Гетьман не хотів випускати Петлюру, тому що розвідка доповідала про підготовку збройного виступу. Тоді німці сказали, що звільнять його силою. Тобто фактично гетьман був поставлений у безвихідне становище. Гетьман дав вказівку міністру юстиції випустити Петлюру на слово честі. Петлюра дав слово честі, що не братиме участі у збройному повстанні, але того ж дня зустрівся з опозиціонерами, які готували заколот, а вже на другий день відбув до Білої Церкви та оголосив себе головним отаманом, а гетьмана Скоропадського – поза законом.

– Промовиста історія. Можна сказати, що Симон Петлюра на той момент був не просто політиком, а своєрідним символом, якого вимагали звільнити і в Європі, і в Україні?

У цьому контексті паралелі як ніколи напрошуються до дня сьогоднішнього. Можна сказати, чому дехто сьогодні, хто має диктаторські повноваження, боїться випускати сучасного Петлюру, адже це може мати негативні наслідки
– Так, до того ж, як зараз, так і тоді, Європа не дуже розбиралася, у чому суть і хто є хто.

А Симон Петлюра був талановитим оратором та майстерним інтриганом і його оточення – також. Це здебільшого були інтелігенти – люди творчі, які мали добре «підв’язаний» язик і гарно обробляли інформацію. У цьому контексті паралелі як ніколи напрошуються до дня сьогоднішнього. Можна сказати, чому дехто сьогодні, хто має диктаторські повноваження, боїться випускати сучасного Петлюру, адже це може мати негативні наслідки. Щоправда, я не думаю, що сьогоднішній диктатор про це знає.

– Можливо, але у нього є радники. А коли гетьман проголошував федерацію, він же, очевидно, сподівався, що певні кола нададуть допомогу у відповідь на проголошення федерації. Чому він не отримав допомоги чи отримав, але недостатньо?

Німецькі війська були також вже революціонізовані та уклали таємну угоду з Директорією. До речі, пароль був «Хай живе Петлюра!», відповідь – «Хай живе революція!»
– Перш за все, він сподівався, що його підтримають українські консервативні кола, зокрема – хлібороби-демократи зрозуміють його тактичний крок у цій безвихідній ситуації. Однак ті засудили такий його крок, хоча не брали участі у повстанні.

По-друге, він розраховував на німецькі війська. Відомо, що Західна Європа дала тоді вказівку Центральній Європі – переможеним німецьким військам – щоб вони перебували в Україні і не дали розгорнутися більшовизму й анархії, та чекали на заміну свого контингенту на французький та англійський. Цього не сталося, оскільки німецькі війська були також вже революціонізовані та уклали таємну угоду з Директорією. До речі, пароль був «Хай живе Петлюра!», відповідь – «Хай живе революція!». Тоді німецькі війська хотіли потрапити на батьківщину, бо там вже була своя революція.

– Власне, проголошуючи федерацію з Росією, гетьман сподівався на якусь підтримку від російських кіл?

Тоді під Скоропадським горіла земля. Він потрапив в такий історичний момент, коли ні зовнішні, ні внутрішні обставини не давали йому шансу зробити той чи інший крок – будь-який крок натикався на агресивний спротив
– Він сподівався на підтримку заможних молодих хлопців із своєї сердюцької дивізії, і на підтримку російського офіцерства, якого була тоді безліч в Києві. Але він не розрахував, що його не зрозуміють ні з того боку, ні з іншого. Тому що біле офіцерство вважало його зрадником, а українці також почали його вважати зрадником. Фактично, тоді під Скоропадським горіла земля. Він потрапив в такий історичний момент, коли ні зовнішні, ні внутрішні обставини не давали йому шансу зробити той чи інший крок – будь-який крок натикався на агресивний спротив.

– Тобто для українських кіл гетьман припинив бути своїм, а для російського офіцерства – так і не став своїм?

Тогочасні українські сили ідентифікували себе лише як соціалістичні. Той, хто не був соціалістом, той не був українцем. Як деякі сучасні політичні сили вважають, що той, хто не є членом їхньої партії, той не є навіть українським патріотом
– Для українських соціалістичних кіл він ніколи і не був своїм. Ще коли він керував військами Правобережжя Центральної Ради, то його підрозділи були позбавлені амуніції та їжі, а він був змушений відмовитись від командування. Не треба забувати, що тогочасні українські сили ідентифікували себе лише як соціалістичні. Той, хто не був соціалістом, той не був українцем. Як деякі сучасні політичні сили вважають, що той, хто не є членом їхньої партії, той не є навіть українським патріотом. Тобто абсолютна примітивізація понять.

– Сподівання Скоропадського не виправдалися: 14 листопада була проголошена федерація, а вже через місяць, 14 грудня, він вже зрікся влади. Але чи виправдалися сподівання тих, хто у нього цю владу вибив з рук?

– Звісно, ні. Наприклад, коли Володимир Винниченко домовлявся із більшовиками, то ті обіцяли, що українська республіка буде незалежною. Але 13 листопада, коли було створено Директорію, більшовики анулювали Берестейський мирний договір, за яким визнавали незалежність України. Як тільки війська Директорії рушили на Київ, більшовики одразу перейшли нейтральну зону…

– Отже, у внутрішньоукраїнській боротьбі склалася парадоксальна ситуація, що програли обидві сили?

– Програли обидві сили, але найбільше програв український народ, сама українська державність. Адже абсолютне небажання йти на компроміс призвело до того, що програли всі.
  • 16x9 Image

    Дмитро Шурхало

    На Радіо Свобода – з 2008 року. Спеціалізуюсь на політиці та історії.Народився в 1976 році у Сумах. Закінчив факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Працював у газетах «Пост-Поступ», «Київські відомості», «Вечірні вісті», журналі «Власть дєнєг». Автор книжок «Українська якбитологія», «Міфи Другої світової війни» та «Скоропадський, Маннергейм, Врангель: кавалеристи-державники»

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG