Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 04:14

Антисемітизм як різновид ксенофобії виживає навіть у благополучній Британії


Лондон – Оприлюднене цього місяця дослідження Агенції ЄС з питань захисту засадничих прав виявило саме у Великій Британії найнижчий рівень стурбованості антисемітизмом серед кількох країн Євросоюзу.

Лише 11% британських євреїв, опитаних агенцією, заявили, що антисемітизм для них «дуже велика проблема». Це майже у п’ять разів менше, ніж показник сусідньої Франції, де 52% назвали проблему дуже великою.

Таку велику різницю можна пояснювати зокрема різним історичним становищем єврейської громади у країнах Європи, але зрештою проблеми людей, які потерпають від того, що вони представники меншин, у більшості країн схожі.

Мешканка Британії Дебі Янґ-Сомерс в інтерв’ю, оприлюдненому британською організацією «Рада християн та іудеїв», розповідає, як це – бути об’єктом антисемітизму.

«Вперше я зазнала прямого антисемітизму лише тоді, коли почала з’являтися на вулиці зі своїм чоловіком, оскільки він носить на голові ярмулку (кіпу). Хоч вона і схована під капелюхом, його єврейськість набагато помітніша, ніж моя. Разом з чоловіком я зазнавала різних словесних образ, а він сам і його друзі зазнавали набагато гіршого – включно з фізичним насильством. Але, попри це, я би не сказала, що таке відбувається постійно, і воно не панує над нашим щоденним життям, хоча, звичайно ж, турбує і лякає», – зауважує британка про особливості життя єврейської громади в країні, де нараховують від 300 до 400 тисяч євреїв.

Насамперед єврейська громада Британії дуже різноманітна. Йдеться про нащадків вихідців із різних країн.

Наприклад, чимало є представників хвилі переселенців з теренів колишньої Російської імперії (Україна, Білорусь, Польща, Литва та інші країни Балтії), звідки наприкінці 19-го сторіччя і перед Першою світовою війною вони втікали від утисків влади і навіть кривавих погромів.

Є нащадки евакуйованих під час операцій Kindertransport, коли упродовж 1938-39 років за кілька місяців до Другої світової війни у Британію були евакуйовані близько 10 тисяч дітей із Німеччини та інших країн Європи.

Чимало з тих людей асимілювалися у британському суспільстві, але є й такі, що міцно тримаються іудейських традицій. Дебі Янґ-Сомерс вказує на таку різницю.

Більше євреїв стурбовані вагомішими аспектами антисемітизму, які замасковані під антисіонізм
«Рівень стурбованості антисемітизмом серед євреїв, яких я знаю, дуже неоднаковий, – зазначає вона. – Вважається, що найчастіше образ на вулиці може зазнавати людина, по якій видно її єврейськість. Але більше євреїв стурбовані вагомішими аспектами антисемітизму, які замасковані під антисіонізм. Вони стурбовані наступом на релігійні права та свободи, як наприклад право на кошерне забивання тварин, чи право на обрізання. Часом виглядає, що кампанії проти згаданих традицій вкорінені в антисемітизмі. Нам треба бути дуже обережними і не бачити антисемітизм повсюди, але цілком помітно, що давні і замовчувані забобони проявляються найнесподіванішим чином».

Антисіонізм

Антисіонізм, про який згадує Деббі Янґ-Сомерс – одна з найсерйозніших проблем для євреїв у Британії і навіть більше в таких європейських країнах, як Франція, де в останні десятиріччя утворилися багатомільйонні громади мусульман.

Дуґлас Маррей із неурядової організації Henry Jackson Society пояснює, що йдеться про міжнародний відгук на конфлікт між ізраїльтянами та палестинцями на Близькому Сході.

Більше турбує те, як євреїв у Британії та інших країнах прив’язують держави Ізраїль з дуже негативною конотацією
«Звичайно, що назагал євреї, якщо вони не мають очевидних зв’язків із ортодоксальністю чи зв’язків з Ізраїлем, напевне, живуть собі нормально. Але щораз більше турбує те, як євреїв у Британії та інших країнах прив’язують держави Ізраїль з дуже негативною конотацією», – зауважує Дуґлас Маррей, вказуючи на те, що часом євреї, які ніколи навіть не були в Ізраїлі, опиняються в ситуації, коли на них переноситься відповідальність за становище в далекому регіоні планети.

Це одна з особливостей того, як антисемітизм може проявляти себе навіть у благополучних країнах Європи. Проте, зрештою, він мало чим відрізняється від ксенофобії взагалі – тобто ворожості, від якої потерпають представники національних чи релігійних меншин, в будь-якому суспільстві.

Жертви часто вимушені доводити свою лояльність до країни, в якій вони живуть, коли від іноземців чи нащадків мігрантів у будь-який момент можуть вимагати підтвердження вірності країні.

У подібній ситуації нещодавно опинився лідер британської Лейбористської партії Дейвід Мілібанд, політичний авторитет якого намагалися взяти під сумнів, бо газета Daily Mail заявила, що його покійний батько – іммігрант зі Східної Європи Ральф Мілібанд, буцімто, ненавидів країну, в якій жив.

Лідер лейбористів, депутат британського парламенту був змушений виправдовуватися.

«Я висловлювався як син, який захищав батька, який любив цю країну. Йому закидають, що він ненавидів Британію, а він служив у війську на флоті, і він любив Британію», – заявив Дейвід Мілібанд, який проте вирішив дистанціюватися від тверджень, що критика його батька, а фактично і його особисто, була одним з проявів антисемітизму.

Ізольованість

Британії історично пощастило, що за життя останніх поколінь країна ніколи на зазнавала ні іноземної окупації, ні кривавих внутрішніх конфліктів, яких зазнала континентальна Європа.

Тому у британців є привілейована можливість навчатися не на своїх, а на чужих помилках і проблемах.

Про одну з таких історичних проблем в інтерв’ю Британському радіо свого часу розповідав тепер покійний рабин Гюґо Ґрін.

У своїх спогадах про дитинство у рідному місті Берегово (в сучасній Закарпатській області в Україні) Гюґо Ґрін зауважив, що навіть у найкращі часи існувала одна проблема – ізольованість єврейської громади, яка переросла у трагедію.

«Дуже сумно, але ми не мали зв’язків. Не було майже зовсім взаємин між іудейською громадою і католиками та православними у місті. І я вважаю, що ми за це заплатили страшну ціну. Бо коли почалися переслідування, то не було нікого, хто би поворушив пальцем чи влаштовував протести», – розповідав Гюґо Ґрін, британський рабин, дитинство якого минуло у закарпатському місті Берегово.

Він один із дуже небагатьох, хто пережив Другу світову війну, Голокост, і присвятив своє довге життя налагодженню таких зв’язків, тут у Британії, де є чимало людей єврейського походження, які мрійливо можуть розповідати про бабусю з України, яка варила їм борщ, чи дідуся, який пив чай із цукром у прикуску.

Про страшні події, які змусили предків рятуватися втечею, вони розповідати намагаються, як правило, менше.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG