Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 05:25

Більшовики казали: ніякого голоду у нас немає – свідок Голодомору


Черкаси – У роки Голодомору восьмирічна Марія Вівчарик мешкала у селі Кривеньке на Тернопільщині на кордоні з річкою Збруч. Тоді саме річка, згадує нині 88-річна бабуся, ділила Україну на дві частини – радянську та польську. Марія Вівчарик, яка нині проживає у місті Сміла на Черкащині, розповіла Радіо Свобода, як в голодні роки допомагала рятуватися людям із радянської частини України.

Мені у 33-у було вже вісім років і я це все дуже добре пам’ятаю. Ночами з великої України, з-за Збруча, до нас приходили люди, котрим вдалося втекти від Голодомору. То були не люди, то скелети були: шкіра і кістки. То страшне діло – чоловіки та жінки. І вони ночами річку Збруч перепливали. Треба було знати брід, де перейти. Бо річка Збруч дуже підступна – б’ють джерела з-під землі, то як закрутить, як закрутить, то й не знайдуть потопельника. Тому багато людей і не перепливало, а ті, кому вдавалося це зробити, рятувалися на нашій Західній Україні.

Якби добре наїлися, то могли б і померти, бо такі були люди голодні, страшне діло
Приходили до нас ночами. Постукають у вікно, а бабуся моя будить мене: «Вставай, дитино, розтоплюй плиту, грій воду». І я сніп принесу, щоб скоріше води нагріти. Прийде жінка чи чоловік, увесь мокрий, то ми скоріше його покупаємо, помиємо, трохи переодягаємо. А їсти зразу не давали, хіба чаю, сухариків. Якби добре наїлися, то могли б і померти, бо такі були люди голодні, страшне діло. Як одна жіночка розповідала, дитина тримала в руці яєчко, так взяли і роздавали його у її руці, щоб мама навіть не зварила. Як вони голодали, як вони бідні пухли з голоду. Чого вони не вистраждали.

Радянські прикордонники дуже пильнували. Боже збав, якщо побачить, що хтось перепливає – вони мали право стріляти. Але до половини річки. А польські прикордонники, їх називали «копісти», бо корпус охорони прикордоння. І вони допомагали, вони рятували наших людей. Бачать, що людина топиться, то мотузку кидали, то якусь палку. Витягали людей, допомагали їм. Ні одного не завертали чи стріляли. Знали, що там такий голод.

Пам’ятаю, як священики у греко-католицькій церкві проповідували, як молилися за Україну, щоб Бог врятував Україну, врятував наш народ
Пам’ятаю, як священики у греко-католицькій церкві проповідували, як молилися за Україну, щоб Бог врятував Україну, врятував наш народ. І щоб люди збирали, хто що зможе – зерно чи щось таке, щоб на велику Україну посилати, щоб голодним людям було що їсти. І ми, діти збирали – у кожного класу була своя вулиця. Хто давав по кілограму, хто по два. Хто пшениці, хто кукурудзи, хто жита, у кого чого було більше. А більшовики нізащо не хотіли, казали: «Ніякого голоду у нас немає». Уявляєте, таке було. Як ми плакали.

Ми молилися, щоб Бог врятував наш народ. І навіть пісня така була, люди придумали:

«У Совітах край у руїні,
Навіть молитися ворог не дасть.
Боже великий, Боже єдиний,
Дай Україні славу і силу, волю і власть»


Хор співає, а ми, діти, плачемо, жаліємо, що такі дітки маленькі там із голоду мруть.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG