Доступність посилання

logo-print
05 грудня 2016, Київ 01:03

Селезнівка – шахтарське селище із замковою архітектурою


Луганщина ­– Так вже історично склалося, що більшість замків України розташовані в західних областях. Утім, окремі приклади замкової архітектури присутні й на сході України. Єдиний на Донбасі приклад замкової архітектури – садиба польського промисловця – розташований у селищі Селезнівка на Луганщині.

Бідний степовий краєвид межує з розкішним парком та маленькою дзвінкою річкою. На горизонті видніються терикони шахти. Селище Селезнівка Перевальського району ховається серед пагорбів. Саме тут наприкінці ХІХ століття статський радник, польський інженер Казимир Мсциховський купує панську садибу із землею. Вугільні копальні та металургійне виробництво давали Мсциховському хороші прибутки. На спорудження для себе літньої резиденції, а жив він у Петербурзі, підприємець не шкодує грошей. Будинок Мсциховського споруджено у стилі італійської вілли. Башта, яка здіймається над маєтком, а також в’їзні ворота у вигляді двох веж – дозволяють говорити саме про замкову архітектуру.

«Центральна будівля садиби Мсциховського – це споруда 1905 року. Будував її Сергій Гінгер, член Петербурзького товариства архітекторів. Це єдина замкова будівля на території Донецької і Луганської області. Внутрішнє оздоблення робили майстри з фабрики Мельцера, які облаштовували імператорські палаци», – розповідає директор Фонду сприяння розвитку краєзнавства і культури «Садиба Мсциховського» Сергій Личаний.

Попри занедбаний вигляд, двоповерховий будинок вражає розкішшю: каміни – один оздоблений деревом, інший – турецькими кахлями, численна ліпнина на стелі, в стінах – ковані квіти, в середині будинку – спеціальний балкон, на якому розміщувалися музиканти під час балів. Перший поверх – спальні, кабінет, приміщення для танців, зимовий сад. Другий – маленькі кімнатки для прислуги.
Після революції 1917 року садиба міняє власника – у ній по черзі розташовуються різні заклади: притулок для дітей, санаторій, наркологічний диспансер. Про ту епоху нагадує пам’ятник Леніну у дворі.

Туристичний об’єкт вихідного дня

Про цю місцину, як про можливий туристичний об’єкт, згадали кілька років тому. Зараз на вихідні люди приїжджають з Луганська та прилеглих міст, аби подивитися на садибу. Людям розповідають усілякі легенди про дочку Мсциховського, яка начебто загинула при загадкових обставинах і показують її зображення на стіні в одній із кімнат. Юний турист з Алчевська Артем зі своїми батьками тут уже втретє.

«Мене здивувало, що на другому поверсі жили слуги і для них були такі маленькі кімнати», – ділиться враженнями Артем.

Ще однією принадою цього місця є парк на 22 гектари. Одній з тополь приблизно 300 років, переконує Сергій Личаний. Інколи на території садиби працюють волонтери. Вони допомогли вберегти будівлю від руйнування, перекривши дах. Обласні депутати планують наступного року виділити 400 тисяч гривень на розробку проекту реставрації об’єкту. У планах Сергія – створити тут краєзнавчий музей.

Незвичний храм – творіння відомого архітектора

Навпроти в’їзду до садиби пан Мсциховський збудував храм. З Петербурга запросив тоді ще нікому не відомого архітектора Лева Руднєва, який в майбутньому створить відому будівлю Московського державного університету.
Храм на честь св. Олександра Невського, збудований у 1911 році за проектом архітектора Лева Руднєва

Храм на честь св. Олександра Невського, збудований у 1911 році за проектом архітектора Лева Руднєва


Храм поєднав у собі функції церкви та школи. Темна, досить аскетична будівля, з прямими формами більше нагадує споруду західного середньовічного монастиря, аніж православну церкву. За деякими даними, храм спочатку був католицьким. За радянських часів використовувався під клуб, музей, зерносховище. Тепер же знову храм – православний.

Не тільки до церкви ходять жителі Селезнівки. Державний прапор та гучна музика одразу видає будинок культури. Він є прихистком для хорового колективу та дитячого хореографічного ансамблю. Спочатку тут займалося 80 дітей, нині – лише 20, розповідає директор установи Віра Запорожець, а все через проблеми із залом.

«Зала у нас не відремонтована. Займатися було ніде, і були проблеми з опаленням», – каже директор.

Та й у школі дітей поменшало, зазначає Віра Запорожець. Навчається 180, у випускному класі – 16. І це при тому, що селезнівська школа приймає учнів з кількох селищ.

Шахтарське селище без шахти

Селище Селезнівку можна назвати шахтарським, от тільки без шахти. Її закрили, розповідає місцева жителька Олена. В самому селищі роботи немає, тому доводиться виїздити на заробітки в прилеглі міста. Дехто працює на копанках – так тут називають і легалізовані міні-шахти, і незаконні копальні. Чоловік Олени працює в районному центрі – Перевальську, сама жінка змушена сидіти вдома з дитиною, адже дитсадка в селищі немає. Колись працював, але його закрили, будівлю віддали місцевій жіночій колонії, розповідає жінка.

«І ясла були, і садок був. Але потім «зона» якимось чином викупила будівлю. Я думаю, що для селища є потреба у садку», – вважає Олена.

Вона не виключає, що колись поїде звідси – коли «діти виб’ються в люди».

Але попри всі складнощі, мешканці Селезнівки сподіваються на краще: директор клубу вже сім років не полишає надію дочекатися грошей на ремонт зали, молода мама Олена мріє про кращу долю для своїх дітей, а краєзнавець Сергій Личаний живе мрією колись реставрувати садибу Мсциховського та зберегти її для нащадків. Можливо, туристи вдихнуть нове життя у Селезнівку.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG