Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 16:48

Іван Гажаман – автор віршів-спогадів про Голодомор


Іван Гажаман, кінець 70-их років, Київщина

Іван Гажаман, кінець 70-их років, Київщина

Київ – За роки Голодомору в селі Підгірці Обухівського району Київщини помер кожен третій мешканець. Інформацію про загиблих передав дослідникам підгірець Іван Гажаман, який пережив голод 7-річною дитиною. Він пішов з життя 2 роки тому, залишивши у спадок онукам і правнукам вірші-спогади про Голодомор. Онук Івана Гажамана, Костянтин, передав записи Радіо Свобода і розповів про свого діда.

Іван Гажаман

Іван Гажаман

– Гажаман Іван Онуфрійович народився 1925 року, в Підгірцях Обухівського району Київщини, в сільській родині. Сім’я була достатньо заможною, але в 31-му році, з наступом колективізації, вступили до колгоспу. І, звісно, були змушені віддати туди всю худобу і реманент. Дід часто згадував, що серед іншої худоби забрали коня, якого малий Іван потім бігав підкормлювати в колгоспну стайню, оскільки в колгоспній стайні вся худоба була недогодована і напівголодна.

– Скільки дітей, крім Вашого діда, мала його родина? Як вдалося зрештою пережити Голодомор?

– Він був старшою дитиною із 8 народжених в родині дітей в родині Онуфрія і Меланки. Пішов до школи в 1932 році. У голодну зиму 1933-го в будинку сталась пожежа, дід казав, що то був навмисний підпал. Не секрет, що тоді «процвітали» такі нечесні методи боротьби, доноси і таке подібне. Тоді згоріли одразу 3 будинки, де жили брати – старше покоління, батько і дядьки. Зиму з великими труднощами пережили у родичів, але і батьки і єдина на той момент сестра вижили.

Іван Гажаман:

Голодомор я пам’ятаю, ніби у сні оте все бачу:
як люди з голоду вмирають, їсти просять, бідні, плачуть.
Іду, було, в школу рано, під забором спить людина.
Страшна, чорна, одяг рваний,
Поруч з нею лежить торбина.
А іду потім зі школи і зустрічаю,
Як мертвяків везуть на возі, в одну яму всіх скидають,
Кого позбирали на дорозі.



– Пане Костянтине, як потім склалося життя Вашого діда Івана?

– Після закінчення школи у рідному селі Іван вчився в Києві в школі фабрично-заводського навчання при взуттєвій фабриці, де навчався до війни. З початком німецько-радянської війни у Києві був страшний хаос і Іван повернувся у село. Під час німецької окупації в 1943 році був притягнутий до примусової праці, вивезений до Німеччини під Кенінсберг, до трудового табору. Після захоплення табору радянськими військами був призваний до радянської армії, де служив у тилових частинах до 1948 року.

У 1950 році одружився і майже все подальше життя присвятив землеробству. У 60-х роках почав втрачати зір, а у 90-х майже повністю осліп, і почав складати вірші, які, не маючи можливості писати, записував на магнітофон. Мав двох дітей, 4 внуків та 1 правнука.
Іван Гажаман з родиною

Іван Гажаман з родиною

– Пане Костянтине, чи ділився Іван Онуфрійович зі своїми родичами спогадами про Голодомор?

– Ні, у радянські часи про це не говорили, тоді за це і постраждати можна було... У часи СРСР особливо люди і не згадували про події 1932 – 1933 років, навіть батько мій не вірив у те, що тоді відбувалось. А дід обережно йому казав, мовляв, синку, не все так просто, як пишуть. А вже після 1991 року дідусь почав ділитися, що у його рідному селі відбувалось. І говорив, що то сталінська колективізація винна. У діда до останніх днів життя пам’ять була хорошою, от він і записував на касети свої спогади.

Іван Гажаман:

Ідеш по вулиці в селі – скрізь порожні хати.
Малі померли і старі, ні сестри, ні брата.
Дуже часто лежали мертві довго в хаті:
Уже черві заїдали, нікому ховати.


В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG