«Сопляками, які хочуть зробити революцію» обізвав львівських студентів народний депутат України, свободівець Юрій Михальчишин. Йому не сподобалось, що студенти не дозволили йому попіаритись на недільному мітингу, на якому зібралось більш ніж 10 тисяч людей.
Молодь не бажає мати справу з політиками, які себе цілковито дискредитували.
Я була зі студентами вночі з 21 на 22 листопада на площі перед пам’ятником Шевченка. Загалом нас усіх там зібралось близько ста і жодного партійця – ані білого, ані зеленого, ані голубого, ані червоного, ані чорного, ані жовтого…
Молодь зібралась спонтанно, домовившись через соцмережі. Хлопці і дівчата не знають ані тонкощів політтехнологій, ані політичних маніпуляцій. Як вони мені, майже по-дитячому, говорили: просто настав час, коли ота остання крапля переповнила і їхнє терпіння і відірвала їх від товариств і комп’ютерів, і вони вирішили, що потрібно піднятись за своє європейське майбутнє. Переважна більшість з них була у Європі і бачила разючу різницю з Україною.
Поруч ходили правоохоронці, які все радились з начальством, що робити з молодими людьми. Бо заспівали, а це – порушення громадського порядку. Молодь припинила співати. Поруч були журналісти, і це десь був елемент певного їхнього захисту. Студенти вистояли першу ніч і наступні.
А вже ввечері 22 листопада мітинг був велелюдний і прийшли, зокрема, батьки студенів, пригадуючи, як дев’ять років швидко минули, і вони ніколи не думали, що їхні діти встановлюватимуть теж намети і чергуватимуть по ночах. Багатьох з тих батьків знаю, бо вони протестували ще у 90-х на граніті у Києві і голодували, підтримали і протести дев’ять років тому. На загал це свідомі і цікаві люди.
А дітей отих притомних львів’ян народний депутат-свободівець Юрій Михальчишин, який і гадки не має, що таке голодування, СІЗО, дисидентство, переслідування, обізвав «сопляками». А ще – екзальтовані прихильники парламентаря не пропустили на сцену для виступу студентів. Дівчат вдарили у груди, відштовхнули молодь, пригрожуючи. І все відбувалось на десятитисячному вічі під сценою, на якій стояв політик.
18-річна худесенька студентка розповіла мені, як восьмеро (!!!) старших і сильних чоловіків відкинули її вбік, вдаривши у груди. З іншими її друзями було те ж саме. Одній студентці довелось зняти побої…
Михальчишин мені сказав, що нікого не бив, що проти нього була спровокована ситуацію. Але його ніхто не запрошував на віче. Більше того: його попросили покинути сцену. Він особисто нікого не бив, але це робили його прихильники. Парламентар прийшов, як завше, зі своєю свитою, з якою ходить скрізь, немов побоюючись людей. І саме на ньому цілковита відповідальність за нецивілізовану поведінку його прихильників чи команди.
А ще велике запитання до львівських правоохоронців, яких і близько не було, коли здоровані розпустили руки до студентів. Втім прибігли на чолі з начальником міського управління Сергієм Зюбаненком на поклик народного депутата, щоб його безпечно провести крізь натовп, який кричав «Ганьба!» і «Геть!» Михальчишину-свободівцю.
Молодь не бажає асоціювати себе із політиками, вважаючи, що вони себе дискредитували.
Думки, висловлені в розділі «Блоги», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Молодь не бажає мати справу з політиками, які себе цілковито дискредитували.
Я була зі студентами вночі з 21 на 22 листопада на площі перед пам’ятником Шевченка. Загалом нас усіх там зібралось близько ста і жодного партійця – ані білого, ані зеленого, ані голубого, ані червоного, ані чорного, ані жовтого…
Молодь зібралась спонтанно, домовившись через соцмережі. Хлопці і дівчата не знають ані тонкощів політтехнологій, ані політичних маніпуляцій. Як вони мені, майже по-дитячому, говорили: просто настав час, коли ота остання крапля переповнила і їхнє терпіння і відірвала їх від товариств і комп’ютерів, і вони вирішили, що потрібно піднятись за своє європейське майбутнє. Переважна більшість з них була у Європі і бачила разючу різницю з Україною.
Поруч ходили правоохоронці, які все радились з начальством, що робити з молодими людьми. Бо заспівали, а це – порушення громадського порядку. Молодь припинила співати. Поруч були журналісти, і це десь був елемент певного їхнього захисту. Студенти вистояли першу ніч і наступні.
А вже ввечері 22 листопада мітинг був велелюдний і прийшли, зокрема, батьки студенів, пригадуючи, як дев’ять років швидко минули, і вони ніколи не думали, що їхні діти встановлюватимуть теж намети і чергуватимуть по ночах. Багатьох з тих батьків знаю, бо вони протестували ще у 90-х на граніті у Києві і голодували, підтримали і протести дев’ять років тому. На загал це свідомі і цікаві люди.
А дітей отих притомних львів’ян народний депутат-свободівець Юрій Михальчишин, який і гадки не має, що таке голодування, СІЗО, дисидентство, переслідування, обізвав «сопляками». А ще – екзальтовані прихильники парламентаря не пропустили на сцену для виступу студентів. Дівчат вдарили у груди, відштовхнули молодь, пригрожуючи. І все відбувалось на десятитисячному вічі під сценою, на якій стояв політик.
18-річна худесенька студентка розповіла мені, як восьмеро (!!!) старших і сильних чоловіків відкинули її вбік, вдаривши у груди. З іншими її друзями було те ж саме. Одній студентці довелось зняти побої…
Михальчишин мені сказав, що нікого не бив, що проти нього була спровокована ситуацію. Але його ніхто не запрошував на віче. Більше того: його попросили покинути сцену. Він особисто нікого не бив, але це робили його прихильники. Парламентар прийшов, як завше, зі своєю свитою, з якою ходить скрізь, немов побоюючись людей. І саме на ньому цілковита відповідальність за нецивілізовану поведінку його прихильників чи команди.
А ще велике запитання до львівських правоохоронців, яких і близько не було, коли здоровані розпустили руки до студентів. Втім прибігли на чолі з начальником міського управління Сергієм Зюбаненком на поклик народного депутата, щоб його безпечно провести крізь натовп, який кричав «Ганьба!» і «Геть!» Михальчишину-свободівцю.
Молодь не бажає асоціювати себе із політиками, вважаючи, що вони себе дискредитували.
Думки, висловлені в розділі «Блоги», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
