Доступність посилання

logo-print
09 грудня 2016, Київ 06:37

У Німеччині фінансують навіть виставу «Вбити Анґелу Меркель» – драматург


Львів – Київ – Театральна країна – це та, в якій люди приходять на виставу для переосмислення нагальних суспільних проблем, переконують деякі критики. Таку думку вони висловили на фестивалі «Драма.UA» у Львові, де фахівці з Європи та Росії розповіли про те, яку роль відіграє театр у їхніх державах. Дана роль стає все вагомішою і цьому сприяють амбіції місцевих політиків.

У Берліні сьогодні працюють близько 400 театрів – великих та камерних, розповідає Уве Гьоссель, куратор найстарішого німецького театрального фестивалю Theatertreffen Berlin. Берлінські театри відвідують протягом року 1,8 мільйона глядачів. Огляди вистав публікують навіть щоденні газети. А державні сцени отримують 400 мільйонів євро на рік. Однак найближчим часом ситуація може змінитися на гірше, каже Уве Гьоссель.

Справа у тому, що незалежні театри – так звана вільна сцена – у Німеччині (зокрема у Берліні) мають дуже невеликі бюджети. Вільні митці заробляють близько 11 тисяч євро на рік. Але до них належать й ті, хто має пристойні гонорари, й ті, хто не заробляє практично нічого, пояснює куратор. Тож незалежні театри починають вимагати своєї частки коштів.

Влада взагалі не береться забезпечувати митців, якщо не може дати їм гідну платню – Гьоссель

Разом з тим у Німеччині існує неформальна домовленість про те, що театр – це важливо, і влада зважає на такий підхід. Тому підтримку дістає навіть театр, який поставив епатажну виставу «Вбити Анґелу Меркель», каже Уве Гьоссель. Особливо це стосується експериментальної сцени, адже вона є потужним двигуном мистецтва. Іноді, щоправда, виникають парадоксальні ситуації, як-от з берлінським театром Theaterdiscounter.

Роль театру настільки важлива, що виплачувати їм мізерні кошти було б принизливо. Але більших держава не має, тож не платитиме нічого
«Ця сцена спеціалізується на абсолютно божевільних постановках, – каже театрознавець. – Її підтримувала влада і постійно вказувала на те, яку важливу для суспільства річ робить цей театр. А потім зупинила фінансування. Чому? Вони пояснили це тим, що роль театру настільки важлива, що виплачувати їм мізерні кошти було б принизливо. Але більших держава не має, тож не платитиме нічого. Влада почувається настільки відповідальною за те, щоб митці мали гідну платню, що якщо не може її дати, взагалі не береться їх забезпечувати».

Що стосується постановок, то на німецьких сценах панує нова драма. На фестиваль «Драма.UA» також привезли вистави за творами сучасних німецьких драматургів. Наприклад, «Ніч в Афганістані» кельнського театру Futur3 показує зсередини перебування німецьких солдатів у цій державі. Основою постановки стали листи, військові звіти та відеощоденники.
Вистава «Ніч в Афганістані» Андре Ерлена на фестивалі «Драма.UA» (фото з Facebook)

Вистава «Ніч в Афганістані» Андре Ерлена на фестивалі «Драма.UA» (фото з Facebook)

Уве Гьоссель розповідає, що рух до некласичної драматургії розпочався ще у 60-х роках минулого століття. Ініціатива прийшла від студентів театральних вишів, які заявили, що тенденції майбутнього мають визначати саме ті, хто стоїть перед ним. Однак сьогодні німецький театр має іншу проблему – «мода на молодість» обмежує пропозицію для старшої аудиторії.

Театр як політична сила

Німецьку традицію актуальної драми активно наслідує польських театр. На «Драма.UA» глядачі змогли побачити твори одного із найвідоміших польських драматургів Павла Демірського. Його п’єса «Веселкова трибуна», яку читали на фестивалі, почалася із псевдоакції, яку організував сам Демірський. Від імені анонімних журналістів він розпочав кампанію у мас-медіа з вимогою створити окремий сектор на чемпіонаті Євро-2012 для вболівальників-гомосексуалів. «Акція» сколихнула суспільство, і драматург написав п’єсу про цю вигадану історію. «Веселкова трибуна» – це гостра сатира на сучасну Польщу, критика начебто демократичної влади та людської пасивності, стверджує драматург.
Читання п’єси «Веселкова трибуна» Павла Демірського на фестивалі «Драма.UA» (фото з Facebook)

Читання п’єси «Веселкова трибуна» Павла Демірського на фестивалі «Драма.UA» (фото з Facebook)

Найважливішими темами у польському театрі в останні роки є історія і політика, розповідає театральний критик Вітольд Мрозек. Вони стали своєрідною відповіддю польським правим консерваторам. Окрім цього, у Польщі багато феміністичної драми. Наприклад, ще одна вистава фестивалю «Моллі Б.» за мотивами «Улісса» Джеймса Джойса – це внутрішній монолог жінки, виконаний двома акторками.

Політики охоче інвестують у театральні заходи. Для них це питання престижу
Вітольд Мрозек каже, що надзвичайно активне театральне життя Польщі – зокрема, фестивальне – наслідок амбіцій місцевих політиків. «Я думаю, показовою буде ситуація, яка мала місце нещодавно, у жовтні. В один тиждень у трьох польських містах – Любліні, Вроцлаві й Кракові – відбулися три великі фестивалі експериментального театру, на які були запрошені надзвичайно відомі митці. Треба було літати літаком з одного міста в інше, щоб встигнути все подивитися. Справа у тому, що політики охоче інвестують у театральні заходи. Для них це питання престижу», – каже критик.

«У нас сформувався термін «театр з колонами»

Для російських політиків опікуватися театром теж стало справою репутації, каже московський оглядач Павло Руднєв. На початку 2000-х років влада запровадила у театрах економічну цензуру. В якомусь плані вони пішла їм на користь – їхні керівники навчилися знаходити альтернативні джерела фінансування. Державний інтерес до театру виник нещодавно, однак Павло Руднєв сумнівається, що він триматиметься довго.

Молоді режисери ігнорують класичний театральний майданчик, тому що він береже так звану конвенцію старого театру
Утім, за останні роки в російському театрі відбулася якісна зміна. «Репертуарний театр став символом інертності. У нас сформувався термін «театр із колонами». Молоді режисери ігнорують класичний театральний майданчик, тому що він береже так звану конвенцію старого театру. Молоді режисери шукають простору: на вулицях, в галереях, закинутих індустріальних зонах», – розповідає критик.

Павло Руднєв зазначає, що в Росії дуже добре розвинутий провінційний театр, а його глядачі навіть менш консервативні, ніж у столиці. Однак із розвитком нового театру режисери, актори та критики й досі не можуть домовитись, за якими критеріями його оцінювати.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG