Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 22:08
Антон Доренко

«Точка зору»

Ми – діти Незалежності. Зі школи нам постійно говорили про Європу, її цінності, стандарти, демократію. Ми ходили на уроки «Європейський вибір», а у багатьох шкільних класах символіка України вже багато років поруч із символами ЄС. Європа стала символом чесної влади, відповідальної політики, кращого життя. Нам постійно говорили, що Україна є центром Європи, європейською нацією з багатовіковою історією. Прірва між нашою дійсністю і європейською Мрією подавали лише як наслідок сумних історичних обставин.

І ось нарешті з’явився місток по якому країна мала б піти до майбутнього. Але не встигла Україна дійти до середини шляху, як раптом її почали скидати з цього містка униз. При цьому говорячи, що так і треба.

А скидають куди? Прямо у безодню? Назад до болота з якого йдемо? Чи внизу нас вже чекають з обіймами друзі з Москви? Але зрештою це не має значення. Нас навчали бути європейцями, а тепер ми здаємо іспит за право бути ними.

Коли тиждень тому усім стало зрозуміло що асоціації не буде, український народ не впав у відчай, не виявив байдужість, а почав діяти. Давно були підозри що при владі злодії та крадії, та коли вони спробували вкрасти майбутнє – увірвався терпець. І молодь була серед перших, хто вийшов на вулиці.

Що спонукало тисячі молодих людей? Для більшості – не велика любов до опозиції. Нас штовхало вперед щире обурення діями влади та бажання висловити свій, європейський, вибір. Усвідомлення відповідальності за власне майбутнє та прагнення жити у нормальній демократичній країні. І так, жага заявити про себе. Ми не маріонетки закулісних ляльководів, не мовчазне стадо, а, хоч молоді, ми громадяни своєї держави. З власною позицією та конституційними правами на її захист.

Соціальні мережі дали нам незалежність і впевненість у своїх силах. Кожен, хто мав декілька однодумців, міг спробувати організувати власні мітинги у містах України та зібрати на нього десятки, сотні, тисячі прихильників. І за таких умов нащо нам були політики? З їх вузькими інтересами, скандалами, чварами. Тим паче, були вже дуже політичні майдани та акції. Відомо, чим все це закінчилось. Так не хотілося знову ставати пішаками у чужій грі. Але й сидіти вдома не було сил.

Почались «Майдани без політики». Ці Майдани перетворювались на святкові дії з мирними ходами, жвавими гаслами, піснями, танцями. З українською, європейською, навіть повстанською символікою, але без партійних прапорів. Скільки б не лунало критики на ці заходи за їх політичну наївність, євромайдани для багатьох з нас стали першим досвідом громадянської позиції, можливістю випробувати себе. Саме вони дали відчути себе частиною єдиної нації. Навіть якщо хтось з нас був у маленькому місті, на роботі чи навчанні, душею всі були з тими хто стояв на площах. І де б ми не були – про себе, пошепки, чи у весь голос співали Гімн. Ми повірили самі в себе, у власне майбутнє і в кращу долю держави.

Для нашого покоління існувала лише одна Україна. Вона не поділяється ні по Дніпру, а ні за будь-яким іншим географічним принципом. Для нас немає мовної проблеми. Навіть якщо вдома дехто з нас говорить російською, польською, англійською або іншою мовою, нам усім потрібна лише одна державна – українська. Так, у нас є різні погляди на історію. Є багато питань, які варто розглянути, як це належить зрілій нації – спокійно, виважено і щиро. Але зараз не дамо минулому украсти у нас майбутнє. І головне, не дати владі знову розіграти цю карту. Вона ж це так любить. Сьогодні немає двох Україн які ненавидять одна одну і лиш прагнуть звести історичні рахунки. Є лише одна країна, і спільне майбутнє для всіх.

І лише один шлях – до Європи. Альтернативи немає. Звичайно, якщо не вважати за таку перспективу перетворення на країну «третього світу» з довічними президентами, іграшковими парламентами та безкарними каральними структурами. В країну, де права людини є фікцією, а цитування положень Конституції сприймається як екстремізм. Вочевидь саме ці вимоги висуває «Тайожний союз» для країн-кандидатів на членство. Загадка лише, як Узбекистан, Туркменистан та Таджикистан ще не увійшли до цього специфічного клубу.

Сила на нашій стороні

Путін допоміг нам. Хоча б тим, що ми можемо заявити, з ким ми і проти кого. Ми з Європою, але не проти Росії. Ми проти кремлівської політики. Путін зробив усе, щоб «проросійська політика» і «зрада національних інтересів» стали синонімами. В його очах ми бачимо лише три речі – лицемірство, шантаж та манію величі. Не залишилось жодних ілюзій стосовно спільних східнослов’янських цінностей, братніх відносин, партнерських стосунків. Хто має очі, той бачить, що російський режим при кожній нагоді викручує руки, б’є, плює в обличчя кожному, коли лиш би показати, хто господар у «сфері російських інтересів». Ні, друзі, так не роблять. Але ми не можемо чекати на появу нової Росії. Цього можемо не дочекатись ще не одне десятиліття. А діяти треба зараз.

Зараз у нашій країні немає зіткнення ідеалів. Є лише один ідеал, який намагаються кийками забити у бруд. Але є конфлікт світоглядів: «ідеалістів» і «прагматиків». Перші готові відстоювати свої ідеали заради себе, своєї сім’ї та усієї країни. Інші просто не готові до змін. Вони вважають що може бути тільки гірше. І нічого тут не вдієш, краще залишатись вдома. Страх, пасивність, відсутність віри у майбутнє та інший спадок совкового минулого тяжіє над ними. З цього безбожно користаються регіонали, цинічно маніпулюючи цими людьми на своїх антимітингах. За владою більшість чиновників, міліція (але не вся!), великі капітали. Проте сила на нашій стороні. З нами найкращі люди України – ті, які своїм талантом, силою, розумом представляють Україну у світі. У нас є дух і воля до перемоги. І ми – молодь – майбутнє країни.

Поки що з нами влада, яка любить лише прості відповіді, сприймає лише прості рішення. Якщо вона не вірить у свій народ, то й народ не вірить владі. Ганьба такій владі! Якщо режиму «йолка» дорожча за людей, то й люди не мають підстав дорожити таким режимом. Змінімо режим!

Свято демократії закінчилось кров’ю на Майдані невинних людей. «Майдани без політики» підійшли до завершення. Молодь довела що вона є частиною Європи. Тепер політики повинні вибороти своє право назватися лідерами європейської нації. Ми всі чекаємо дій. Тепер усюди тільки політика!

Слава Україні!!!

Антон Доренко студент, історичний факультет, 21 рік

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG