Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 20:34

«У провокаціях задіяні Медведчук, Клюєв, «яструби» з оточення Януковича» – Забужко


Оксана Забужко

Оксана Забужко

Андрій Шарий

Багатоденні багатотисячні демонстрації в Києві на підтримку європейської інтеграції України багатьма розглядаються як черговий переломний момент у новітній історії країни. Письменник Оксана Забужко, автор популярних книг «Польові дослідження українського сексу», «Музей покинутих секретів», «Казка про калинову дудку», «Notre Dame d’Ukraine: Леся Українка в конфлікті міфологій», «Хроніки Фортінбраса», поділяє думку тих, хто вважає, що те, що відбувається в Києві, є спробою кремлівського керівництва утримати й закріпити свій вплив на Україну.


– Це не гіпотеза. Є абсолютно очевидні підтвердження того, що це спецоперація. Те, що відбувається в Києві, – поясню, щоб це було зрозуміло жителям колишнього радянського простору, – найбільше схоже на незабутньої пам’яті ГКЧП, коли президент СРСР Михайло Горбачов був у Форосі. Наш президент Віктор Янукович зараз у Китаї, і всі останні дні, коли він повинен був демонструвати рішучі дії, він відбувався якимись невиразними виправдувальними заявами та інтерв’ю в дусі: «Хлопці, давайте жити дружно, і все буде добре». А люди на вулицях чекали чітких і однозначних дій президента щодо вcтановлення відповідальних за операцію з побиття мирної демонстрації на Майдані в ніч на 30 листопада. Місто кишить провокаційними групами.
Мова йде про спробу Кремля повернути блудну Україну в стійло путінського впливу

Те, що відбулося минулої неділі біля президентської адміністрації, коли хтось намагався штурмувати будівлю за допомогою бульдозера, провокуючи застосування сили, – абсолютно однозначно спецоперація, і зараз можна тільки сперечатися про те, хто конкретно був її виконавцем. Але те, що це феесбешна стилістика, не викликає сумнівів. Зафіксовані ті, що професійно працюють провокаторами. Зрозуміло, що мова йде про спробу Кремля повернути блудну Україну в стійло путінського впливу.

– Можливо, Ви за звичкою киваєте на Москву? У Вас таких своїх умільців не вистачає?

У провокаціях задіяні Медведчук, Клюєв, проросійське крило Партії регіонів, «яструби» з оточення Януковича
– Відповідь – ні. Служба безпеки України не здатна на організацію такого роду провокацій. У провокаціях задіяні всі ті ж особи зразка 2004 року – це Віктор Медведчук, це секретар Ради національної безпеки і оборони Андрій Клюєв, це проросійське крило Партії регіонів, «яструби» з оточення Януковича, які завжди грали на Москву і завжди працювали за вказівкою Москви. Ну, а вже Медведчук – кращий друг Путіна, і зрозуміло, його київський «посаджений».

– Припустімо, Ви маєте рацію. Вам зрозуміло, чого конкретно ці люди домагаються, якого сценарію розвитку подій? Ось вони влаштовують провокації, це призводить до силових зіткнень, потім поліцейські б’ють людей. Навіщо все це робиться, чого вони хочуть конкретно? Щоб було введено надзвичайний стан?

– Нескладно припустити, якого роду цей сценарій, тому що він з 2004 року не змінювався. По частині креативності та винахідливості в Кремлі не кращим чином йде, схеми працюють старі. Потрібна криваве інсценування – таке, як у Мінську в 2010 році. Як тільки Лукашенко сіпнувся в бік Заходу, йому негайно влаштували бійку на вулицях, і завіса опустилася. Москва проводить масовану інформаційну кампанію: от у Києві погроми, в Києві кров і так далі. Це дуже вміло провокаційно розіграна операція, для успіху якої потрібна кров. А кінцева мета – розкол країни і розділ країни. Цей сценарій не пройшов у 2004 році, і, будемо сподіватися, не пройде і тепер. Тому що Україна – не Росія, як казав один з наших колишніх президентів. І Україна – не Білорусь.

– Якщо Ваші припущення правильні, яку роль у всій цій історії грає, власне, українська влада? Вони свідомо діють, як частина цього плану?

– Це найцікавіше питання на сьогоднішній день. Якщо це ГКЧП, то яка роль Горбачова у Форосі? До останнього моменту на саміті «Східного партнерства» у Вільнюсі було не зрозуміло, чи буде підписаний договір про асоціацію, навіть у президентському оточенні цього не розуміли: підпише, не підпише... Влада ж теж не монолітна, там є різні угруповання, там своє перетягування канату. У владі є і проросійське крило, і проєвропейське, яке працювало на євроінтеграцію і на підписання договору про асоціацію на Вільнюському саміті, і ось це саме проєвропейське крило якраз і програло. Події ночі з 29 на 30 листопада потрясли всю країну, тому що такого за 20 років незалежності ми не бачили. З радянських часів Україна такого не бачила, щоб спецназ бив мирних демонстрантів, причому демонстративно, показово, для залякування, на камеру. І ось на ранок після цієї кривавої ночі подав у відставку глава адміністрації президента Сергій Льовочкін, але його відставка, як виявилося, не була прийнята. Скільки зараз всередині української влади гравців, крім абсолютно явно і виразно присутньої «руки Кремля» в особі Медведчука, – це питання, на яке з усією визначеністю, з усією ймовірністю, відповісти не можна.

– Правда, спроба відставки Льовочкіна і поразка проєвропейської частини, якщо вона існує в оточенні Віктора Януковича, не завадили представникам цієї проєвропейської частини підтримати уряд під час голосування про вотум недовіри у Верховній Раді у вівторок. Ну добре, Ви роздумуєте зараз, осмислюючи події останньої чверті століття. За моїми спостереженнями, відмінність сьогоднішнього Майдану від того, що відбувався на центральній площі Києва у 2004 році, – інша «структура» демонстрантів. Тепер на площу виходять зовсім молоді люди, в яких немає власного радянського досвіду: це старші школярі, студенти, вони не пам’ятають Радянського Союзу, не знають, що таке Форос, вони не пережили ГКЧП. Це цілком інша площа зараз або це та ж площа, що в 2004-му, на Ваш погляд?

Євромайдан – це обличчя молодої проєвропейськи налаштованої України
– Так, суспільство змінилося, і в суспільному житті беруть участь зовсім молоді люди. Це нове покоління, до речі, визначало «обличчя» Майдану на попередньому тижні. Євромайдан – це обличчя молодої проєвропейськи налаштованої України. Так, це було все дуже красиво, яскраво, весело, і все це бачили. Але сьогодні на площі є вже й інші, дуже різні люди, там представлені різні покоління, різні соціальні верстви. Тому що мова йде про речі дуже серйозні: демократія під загрозою, вітчизна в небезпеці, відбуваються страшні речі, і потрібна негайна колективна суспільна реакція.

Чи контролює Янукович силові структури? В якій мірі він їх контролює, а якщо не контролює, тоді це дійсно путч!
Влада не дає відповіді на пекучі питання і йде від відповідальності. Адже питання про відставку уряду цілком логічне, воно було логічним навіть відразу після Вільнюса, перед цією найкривавішою ніччю: якщо ви готувалися до укладення угоди, але в результаті виявилися неготовими, то ви повинні піти у відставку, якщо це нормальна країна. Ну а тепер питання про те, хто відповідальний за побоїще на Майдані. Що відбувається у силових структурах? Чи контролює Янукович, який втік до Китаю, силові структури? В якій мірі він їх контролює, а якщо не контролює, тоді це дійсно путч!

– У 2004 році, коли перемогла Помаранчева революція, здавалося, що Україна змінилася неповоротно. Потім стався відкат, і зараз деяким чином сталося нехай часткове, нехай за формою, повторення тих подій. У Вас є відчуття, що за це десятиліття в країні накопичився відчутний потенціал змін? Якщо зараз площа переможе, чи означає це, що Україна стане іншою, і відкату більше не станеться?

– Чи нагромадився потенціал змін? Так, безумовно. Накопичилася критична маса, щоб відбувся остаточний злам системи, щоб відбулося, нарешті, те, чого все-таки не відбулося в 2004 році. Тоді ми відстояли не зміну системи, а всього лише своє право на вільні вибори, яке зараз, між іншим, теж під загрозою. На це питання у мене немає відповіді. Проблема полягає в тому, що за ці роки – і це найгірше – на жаль, оформився і закріпився колосальний розрив між громадянським суспільством з одного боку, та українськими політичними елітами, з іншого боку. Цей діалог не складається. У 2004 році була надія, що такий діалог можливий, і якийсь час були спроби його імітувати. У цьому, між іншим, політична специфіка України: виключити суспільство з політичних процесів, як це зроблено в Росії і в Білорусії, після Помаранчевої революції вже неможливо. Сьогоднішній Майдан це ще раз доводить. Але координація між суспільством і елітами відсутня.

– Тому лідери парламентської опозиції, лідери партій не користуються тією популярністю, якою вони користувалися 9 років тому?

– Українська політична система законсервувалась, вона не впускає народних лідерів, «людей з вулиці». Має місце спроба повторити минуле – «приватизувати Майдан». Тобто, не артикулювати вимоги Майдану, а скористатися людьми як масовкою для вирішення своїх проблем. Поки що продемонстрував прийнятність Віталій Кличко, який з’явився в неділю біля адміністрації президента і там у натовпі кричав у мегафон, намагаючись погасити провокації і координувати дії, пояснити людям, що треба робити. У Києві не хаос, це дійсно прояв громадянським суспільством своєї позиції, але людям треба говорити, що робити. Хтось має говорити, що робити, повинен бути мозок. Питання не в особах, а питання в адекватності керівників, які діють синхронно з суспільством. І от із цим якраз, я б сказала, найсерйозніші проблеми.

– Як має закінчитися наша розмова – на песимістичній ноті чи на оптимістичній? Або, як у поганому романі, з відкритим фіналом?

– Я б сказала – з відкритим фіналом. Звичайно, у мене є віра і надія (як і у багатьох українців ), що Україна знову зламає кремлівський сценарій, як вона його зламала 9 років тому. Але, загалом, нам буде важко, нам буде дійсно важко у ці найближчі дні і, можливо, тижні.

(Передрук із сайту Російської редакції Радіо Свобода)

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG