Доступність посилання

logo-print
09 грудня 2016, Київ 04:42

«Сила безсилих» у єдності – головне гасло Оксамитової революції


Прага – Оксамитова революція 1989 року в Чехословаччині об’єднала людей різних поколінь і різних поглядів. І хоча її рушійною силою були демонстрації студентської молоді, все ж в основі перемоги свободи і демократії над тоталітарним комуністичним режимом в Чехословаччині передусім лежить єдність громадянського суспільства, те, що Вацлав Гавел свого часу назвав «силою безсилих».

Ще задовго до Оксамитової революції Вацлав Гавел, формулюючи свої думки щодо стану настроїв у суспільстві, в 1978 році написав, що Східною Європою рухається страховисько, яке називається «дисидентство». В країнах комуністичного блоку від Москви до Праги, східного Берліна і Софії його дуже боялись, намагались придушити паростки свободи, але дух волі вже закрутив голови мільйонів громадян, передусім молоді.

Тими, хто знав ціну свободи, були дисиденти, переважно люди старшого покоління, народжені ще у демократичній передвоєнній Чехословаччині, люди унікальної долі й надзвичайно багатого життєвого досвіду, часто з тюремним включно. Але успіх Оксамитової революції визначався низкою інших факторів, вважає Мартін Фендріх, відомий чеський письменник і журналіст, який сам зазнав утисків режиму.

«Відповідь має кілька складових, – каже він. – По-перше, якщо поліція вчинить напад на дітей чи молодих людей, це завжди збурить суспільство і це головний фактор. По-друге, вже щонайменше протягом року перед Оксамитовою революцією відбувались у нас заборонені демонстрації проти комуністичного режиму, і поліція їх регулярно розганяла. Настрій в суспільстві почав поступово мінятися, люди почали усвідомлювати, що можна щось міняти. Також у сусідній з нами Німеччині почала змінюватись атмосфера – впала «залізна завіса» – це ще один факт. І звичайно, велику роль тут відіграла Росія тодішнього президента Горбачова, обійми якої ослабіли. І ще одне потрібно зазначити: комуністичний режим у 1989-му був уже вичерпаний, був смішний, без підтримки Москви просто розпадався. Все разом привело до наслідку: люди після демонстрації 17 листопада у Празі масово вийшли на вулиці й усвідомили, що вони мають силу».

Так у Чехословаччині поступово почалось формуватись громадянське суспільство, в основі його дій стояла мета, яка об’єднувала людей різних поколінь і переконань. Під прапор звільнення країни від окупаційної комуністичної влади стали молодь і дисиденти, атеїсти і навіть ті, хто досі не проявляв громадянської активності.

Шімон Панек – один із головних студентських лідерів Оксамитової революції. Він переконаний, що без цієї єдності людей, які часто сповідували протилежні політичні погляди, перемогти режим не вдалося б:

«Спільний фронт «Громадянського форуму» тоді об’єднав усіх – від реформаторів-комуністів аж до католицьких інтелектуалів. На той час це було усвідомлення людьми в опозиції того, що потрібно мати спільну позицію, щоб зуміти щось втілити, а відмінності в поглядах тоді не такі важливі», – зазначає Шімон Панек.

Після кривавої розправи над студентською молоддю 17 листопада 1989-го, в якій було поранено понад 550 осіб, чехи і словаки вже перестали вагатись, на вулиці вишли сотні тисяч людей. Однак факторів, які сприяли формуванню єдиного фронту було більше, вважає відома чеська публіцистка і громадська діячка, безпосередня учасниця Оксамитової революції Петра Шустрова.

«Гадаю, що ми докупи зі студентами збирались легко. У нас був один єдиний символ – Вацлав Гавел. Крім цього у нас був тісний контакт з акторами. Театри перестали працювати, вони оголосили страйк, в театрах відбувались дебати, на які запрошували дисидентів. Тобто об’єднання акторів, працівників театру зі студентами було від початку органічним, вони разом координували свої дії, багато дисидентів виступало перед студентами у вишах. Також до табору Вацлава Гавела вільно приходили студенти, гадаю, що цей контакт був цілком природнім».

«Побиття студентів переповнило чашу народного терпіння»

Актори, дисиденти, музиканти, письменники – люди різних поколінь, професій, віросповідань, серед них і атеїсти 19 листопада 89-го на головній Вацлавській площі чеської столиці столи пліч-опліч зі студентами. Тоді на майдані близько мільйона чехів і словаків уважно прислухались один до одного. Вони були разом, і це головне, вважає

«Коли сьогодні подивитись на ці кадри, ми побачимо людей всіх вікових категорій – і цілком стареньких бабусь, і батьків з зовсім маленькими дітьми на плечах, – каже Петра Шустрова. – Це рідкісні миті, коли громадянські рухи направлені до якоїсь однієї мети, до зміни, ментальність людей в такий час трохи міняється. Всі тоді один до одного дуже чуйні, це така надзвичайно приємна атмосфера і вік тоді не відіграє жодної ролі».

І сьогодні, через 24 роки після Оксамитової революції, чехи вважають її найбільшою перемогою єдність суспільства, і не так важливо, хто грав тоді головну роль, вважає Мартін Фендріх.

«Не знаю, чи то студенти вели людей за собою, хоча звичайно побиття студентів поліцією переповнило чашу народного терпіння. Сказав би, набагато сильніше вела за собою суспільство тодішня опозиція, хоча вона кількісно була невелика, але зате її багато хто знав. Маю на увазі групу «Хартія 77» та інші, які виступили проти режиму. Опозиція мала кілька лідерів, до яких можна було звернутись і співпрацювати. Але найбільш привабливою постаттю був Вацлав Гавел, він був гарантією того, що не буде вжите насильство, а вдачу, характер чехів це дуже влаштовувало. До того ж Гавел мав одну велику перевагу: він вмів формулювати свою позицію, думки інших, а тоді це було дуже потрібно», – зазначає Мартін Фендріх.

Мрія Вацлава Гавела про сильне громадянське суспільство сповнилась, Історія Оксамитової революції нині – це передусім історія про пересічних людей, які зібрались разом, щоб захистити свою честь і достоїнство, саме в цьому, за Гавелом, «сила безсилих», сенс щоденного життя.

24 роки тому на Вацлавському майдані Праги була і відома чеська співачка Марта Кубішова, коли майдан зажадав пісню, вона відгукнулась «Молитвою для Марти», піснею, яка стала гімном чеської Оксамитової, чи як її називають словаки – «nežné revolucie». І нині ця мелодія об’єднує громадян Чехії й Словаччини.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG