Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 01:32

Український Нью-Йорк


Олександр Архипенко, «Клеопатра», 1957 рік

Олександр Архипенко, «Клеопатра», 1957 рік

(Рубрика «Точка зору»)

Олександр Геніс

Дивлячись із засніженого Манхеттена на засніжений Майдан, нью-йоркці виявляють солідарність тим, що відправляються у представництво України в Америці – Український музей.

Він розташувався у східній частині Даунтауна, де здавна мешкає українська громада. Досі цей український куточок Манхеттена був знаменитий недорогими і смачними ресторанами на кшталт «Веселки», де я часто зустрічав задоволених панків за тарілкою ситного борщу. Тепер сюди добираються естети.

Своїм патроном куратори музею вибрали майстра, якого добре знають у Нью-Йорку – Олександра Архипенка. Як невтомний винахідник він був у всьому новатором. Разом із Пікассо і Браком експериментував із колажами. Він займався кінетичної скульптурою, коли ще не було такого терміну. Вигадав особливий жанр – симбіоз живопису та рельєфу. Виготовив дивовижну машину для малювання. (Він назвав її «архіпентура» і присвятив Едісону та Ейнштейну). Але перш за все Архипенко був скульптором із рідкісним почуттям форми. Попередник Генрі Мура, він зробив революцію, коли першим ввів у фігуру конструктивну порожнечу, осмислене зяяння.

«Для творця те, чого немає, часто важливіше того, що є», – говорив Архипенко.

Олександр Архипенко, «Мойсей», 1939 рік

Олександр Архипенко, «Мойсей», 1939 рік

Втім, найважливішим для нового музею виявилося українське походження художника. Хоча якраз із цим можна посперечатися. За національністю Архипенко був модерністом. Як усі представники цього могутнього руху, він був захоплений універсаліями і провів своє життя космополітом. У 19 років, назавжди виїхавши з рідного Києва до Москви, Архипенко по-справжньому розцвів у Парижі, а осів у Нью-Йорку, де жив до самої смерті (помер у 1964-му).

Нарівні з історичними виставками, на зразок тих, що проходять зараз – «Голодомор» і «Політичний плакат», провідна тема музею – «Модернізм на Україні», роботи, присвячені мистецтву другого і третього десятиліття ХХ століття. Куратори зібрали картини і малюнки усіх великих художників, так чи інакше пов’язаних із Україною. Тому на стінах музею висять картини Малевича і Татліна, які викладали в 20-ті роки в Київському художньому інституті, який став тоді «українським Баухаусом». Серед інших знаменитостей – Олександра Екстер, Давид Бурлюк, Родченко.

Яскравий ренесанс мистецтва першої третини ХХ століття позначився на всьому устрою художнього життя, насамперед у таких культурних центрах, як Київ і особливо Харків. Модерністи того часу жадібно шукали нову мову, поєднуючи універсальну авангардну форму зі суто національними – українськими – мотивами. Ця була еклектична епоха, коли під однією обкладинкою друкували роботи футуристів і сільських художників-самоучок.

Недовгий період «українізації України» 20-х років змінився кривавим погромом національного мистецтва в 30-і роки. Один із тих, кому пощастило вижити, був харківський художник Василь Єрмилов. (Я давно знаю про нього завдяки Бахчаняну, який у нього вчився.) У музеї Єрмилов представлений дуже щедро. Найцікавіше – тривимірні колажі з дерев’яних букв, що роблять слово об’єктом образотворчого мистецтва. «Щоб освоїти цю футуристську каліграфію, – розповів мені Вагрич, – Єрмилов на рік пішов учнем до столяра».

Ну, а тепер не можна не сказати головного: відбір експонатів для виставок в Українському музеї пояснюється політикою, причому далекоглядною. Українська діаспора в Америці всіляко підтримує рух своєї метрополії в напрямку Європи, Заходу. Естетика в цьому процесі відіграє величезну роль. Зв’язати прославлених художників із України – значить зробити крок назустріч світовій спільноті, зробити заявку на своє законне місце у західному культурному просторі.

Саме тому так прикро, що в Нью-Йорку немає російського музею. По-моєму, тут позначається комплекс імперської нації. У діаспорі українці, як і латиші, естонці і багато інших, завжди підкреслювали свою національну ідентичність, прагнучи відокремити себе від стертої інтернаціоналізмом «радянської національності». Росіяни в цьому не брали участі, тому що вони не боялися загубитися. Сьогодні, коли ситуація (всіляко) змінилася, було б чудово відкрити в Нью-Йорку Російський – на взірець Українського – музей. Зібрані там колекції, виставки, лекції, концерти могли б виділити і підкреслити російську складову в багатонаціональній культурі і Нью-Йорка, і всієї Америки. Для цього потрібна воля, ініціатива і, звичайно, гроші. Щоб створити свій музей, українська діаспора Америки зібрала 8 мільйонів доларів.

Олександр Геніс – журналіст Радіо Свобода

(Передрук статті з сайту Російської редакції Радіо Свобода)

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG