Сильний президент є ворогом демократії на посткомуністичних теренах – політолог

Українці, які вимагають системних змін, перебувають у пошуку державної моделі, що забезпечить розвиток демократії й добробут. Багато громадських діячів, представників інтелігенції вимагають повернення до старої Конституції, що обмежувала владу президента, зберігаючи при цьому президентсько-парламентську модель. Автор найвідомішого дослідження на цю тему, професор Університету Берклі, що у США, Стівен Фіш розповів Радіо Свобода, в чому переваги парламентської системи.

– Парламентська система є кращою саме для молодих демократій через декілька причин. Одна з них полягає у тому, що міцний парламент може стримувати і контролювати президента. Бо виглядає так, що протягом останніх років найбільшим ворогом молодих демократій була сильна й непідконтрольна виконавча влада. Ми бачимо, що нині демократію підривають не військові, не розлючений натовп, а саме чинний президент, такий, як президент Володимир Путін, чи президент Віктор Янукович, чи президент Олександр Лукашенко.

Якби був сильний парламент, який би міг контролювати президента, який би мав конституційні повноваження його зупинити в безкарних діях, що блокують демократію, це був би найкращий запобіжник проти сповзання до авторитаризму. І це найголовніше.

– Багато людей в Україні говорять, що для України запроваджувати парламентську республіку занадто рано, що Україна не є стабільною демократією, де партії, партійні діячі вміють домовлятися між собою і знаходити компроміс. Що б Ви могли їм відповісти?

– Цей аргумент ми чуємо весь час. Але вони і не досягнуть повноцінної демократії з міцними парламентськими партіями, якщо всі карти будуть на руках у президента. Люди, які думають, що спочатку треба дочекатися створення сильних партій, а потім запроваджувати парламентську систему з сильним парламентом, намагаються поставити воза поперед коня, тому що причинно-наслідковий зв’язок є у зворотному напрямку. Політики і бізнесмени не будуть вкладати гроші в розвиток політичних партій та політичних активістів доти, доки не буде сильного законодавчого органу. І навіщо б вони це робили? Набагато вигідніше вкладати гроші в президентів, яких обирають за особисті якості, а не за програми.

Що ми спостерігаємо в Східній Європі та в Євразії, на території посткомуністичних країн, – це те, що жодна з цих країн не мала сильної парламентської системи, більшість навіть не мала пам’яті про неї. Але ті країни ухвалили конституції, які надавали багато повноважень парламентові, створювали умови для розвитку політичних партій. І в цих країнах, від Монголії до Литви, створилися сильні партії та сильні парламенти, бо партії реалізують себе в парламентах. У сильному парламенті кожен, хто має великі політичні амбіції, повинен вступити в партію та брати активну участь в партійній політиці.

– Супротивники сильного парламенту в Україні говорять, що парламентарі набагато вразливіші до впливу, чи внутрішнього, з боку олігархів, чи зовнішнього, з боку інших країн. Ви погоджуєтеся?

– Олігархи будуть мати меншу владу, ніж зараз, якщо буде сильний парламент. Бо їм набагато простіше підкупити людей у виконавчій владі, бо там усі питання і вирішуються за нинішньої системи. Звичайно, завжди є ризик, що олігархи підкуплять якихось депутатів, але принаймні залишиться плюралістичний принцип, коли одні олігархи фінансуватимуть одних політиків, а інші фінансуватимуть інших. Так, може і в трохи збочений спосіб, але хоча б з’явиться партійна політика. Бо зараз олігархи дають хабарі людям у міністерствах, у президентській адміністрації або напряму домовляються з президентом Януковичем, що ми спостерігаємо в Україні вже упродовж багатьох років.

– Є ще один аргумент, який висувають прихильники напівпрезидентської системи. Вони говорять, що для молодої нації важливо мати національний символ, яким є президент країни. Чи не позбавить парламентська система українців цього елементу, принаймні теоретично спроможного консолідувати націю?

– Навіть напівпрезидентська система була б кроком уперед для України, за прикладом Польщі, чи Литви, чи Монголії. Усі ці країни мають напівпрезидентську систему, але з дуже сильними парламентами. Справа не у формальних визначеннях, які використовують політологи, а у фактичних повноваженнях парламенту та президента. Якщо, наприклад, президент у напівпрезидентській системі не має права видавати укази, то для країни це набагато краще. Для України було б добре мати парламентську систему, але вона може залишити і президента, який би був символом країни та тримався б над партійною політикою. Таким прикладом був президент Чехії Вацлав Гавел, який не мав реальної влади, але мав силу свого морального авторитету. Парламентська система не виключає існування президента як символічної фігури, Німеччина, наприклад, її також має.