Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 22:26

Польській «Солідарності» активно допомагала церква


Багатотисячний страйк робітників у Гданську, 25 серпня 1980 року

Багатотисячний страйк робітників у Гданську, 25 серпня 1980 року

Варшава – У 1980-і роки католицька церква в Польщі опинилася під прицілом комуністичної влади. Духовенству не могли пробачити того, що воно відкрито підтримало «Солідарність». Міліція і спецслужби переслідували й били церковних діячів, близьких до антикомуністичної опозиції. Кількох активних священиків убили. Та репресії не похитнули церкву. Опозиціонери та їхні сім’ї завжди могли розраховувати на її підтримку.

«Священик мусить слухати Євангеліє, а там сказано: «Все, що зробили ви одному з найменших оцих, те Мені ви зробили». Цими словами польський монах і священик Вєслав Давідовський пояснює ставлення церкви до подій у Польщі в 1980-х роках. За його словами, церква мусить бути на боці слабшого й гнаного, тож польські священики масово підтримували переслідувану комуністами «Солідарність».

У 80-і роки Вєслав Давідовський був молодим опозиціонером. 18-річного юнака ув’язнили за участь в антикомуністичному підпіллі. Саме в той час хлопець вирішив стати священиком. Сьогодні отець Вєслав – католицький теолог і публіцист. Згадуючи поведінку духовенства в час, коли польські комуністи фактично оголосили війну власному народові, він говорить про відкриту підтримку церквою опозиції.

Опозиційні політики знаходили прихисток у церкві
«Опозиційні політики знаходили прихисток у церкві. Люди, яких ув’язнювали отримували там підтримку, церква надавала матеріальну допомогу сім’ям ув’язнених і переслідуваних. Людина, яка має сумління, повинна допомагати тому, кого переслідують. Цю допомогу церква надавала незалежно від того, був опозиціонер католиком чи ні», – каже Давідовський.

Отець Вєслав розповідає яку саме підтримку церква надавала опозиції: «Були комітети підтримки, був комітет захисту ув’язнених та інтернованих. Церковні комітети, які складалися зі світських осіб, створювали бази даних інтернованих, ув’язнених та переслідуваних. Єпископи наголошували на тому, що інформацію про переслідуваних потрібно передавати в єпископські курії. Словом, у публічному обігу була інформація, яку комуністи хотіли приховати. А по-друге, була матеріальна допомога. Люди, переслідувані режимом, часто мали сім’ї, дітей, тож церква збирала для них продукти, гроші. Навколо цієї ідеї виник цілий рух і це була справжня солідарність».

Між владою і церквою було тотальне розходження у ставленні до опозиції – історик

Ян Жарин, історик з польського Інституту національної пам’яті, говорить, що католицька церква підтримувала «Солідарність» на різних рівнях. Єпископи, каже він, давали опозиціонерам поради, вони були посередниками у переговорах між владою та антикомуністичним рухом. Жарин розповідає, що в період воєнного стану заборонені владою структури «Солідарності» функціонували при церкві у формі так званих душпастирств, тобто професійних груп, якими опікувалися священики. Скажімо, у той час діяли душпастирства робітників, селян, вчителів, а також творчих середовищ.

Церква стала охоронною парасолькою над усіма структурами та групами, які функціонували в рамках великого руху «Солідарності»
«Церква, – пояснює історик, – стала своєрідною охоронною парасолькою над усіма структурами та суспільними групами, які раніше функціонували в рамках великого руху «Солідарності». Та ця активність церкви не означає, що ієрархія стала політичним рупором народу, бо, очевидно, цього єпископи уникали. Висування політичних програм – це не їхнє завдання, натомість вони оприлюднювали заяви і пастирські листи, які закликали владу знайти спільну мову з народом».

Жарин пояснює, що звернення єпископів до комуністів базувалися на поглядах католицької церкви про владу, яка не може накидати свою волю народові, натомість вона повинна виражати народні прагнення. У 80-і ключовим словом навчання церкви, розповідає історик, стало слово «свобода» – свобода як простір, в якому повинна функціонувати кожна спільнота, зокрема польський народ.

Жарин зазначає, що влада тиснула на церкву, щоб та не включалася в суспільне життя. Цей тиск прикривався гаслом: «Церква не повинна втручатися в політику». Міліція й спецслужби складали списки неугодних владі священників і передавали їх єпископам з вимогою вплинути на непокірне духовенство. Історик каже, що опубліковані на сьогодні документи, кореспонденція комуністів та єпископів, показують тотальне розходження між владою і церквою у ставленні до масового народного спротиву.

Прізвища переслідувачів, агентів і донощиків оприлюднені

Окрім тиску на ієрархів, пояснює Ян Жарин, комуністи вдавалися до брутальних репресій щодо священиків та світських осіб, які діяли при церкві.

Найважливішим знаряддям репресій було Міністерство внутрішніх справ
«Найважливішим знаряддям репресій було Міністерство внутрішніх справ, фактично увесь четвертий департамент МВС, який займався репресіями та стеженням за церковними середовищами. У 80-і роки МВС вело тисячі справ, операцій спрямованих проти церкви. Тоді стрімко зросла кількість донощиків, які збирали інформацію про священиків, монахів, а також про церковні приміщення, де відбувалися зустрічі, лекції, де актори організовували театральні спектаклі, концерти, а художники – виставки картин. У центрі уваги Служби безпеки опинялися ті церковні приміщення, де бували діячі опозиції загальнонаціонального масштабу», – розповів дослідник.

За словами Яна Жарина, спецслужби широко застосовували щодо церковних діячів шантаж. Він наголошує, що це був поширений спосіб реагування влади на зростаючу роль церкви.

«Та очевидно, знаємо багато значно брутальніших випадків, актів насилля, вчинених МВС, – зазначає дослідник. – Так звані невідомі, а насправді функціонери спецслужб, міліціонери, а також їхні агенти вчинили щонайменше кілька десятків злочинів. Є цілий список убитих священиків, найвідоміший випадок – це священик Єжи Попєлушко, благословенний католицької церкви, якого вбили саме функціонери МВС за його активну душпастирську діяльність, за те, що як католицький священик він надавав допомогу конкретним середовищам, зокрема металургам, медсестрам, лікарям, учням і працівникам варшавської школи пожежників, а також мистецьким середовищам».

Та нічого не минає безслідно й безкарно, наголошує Ян Жарин. Історик каже, що Інститут національної пам’яті вже 13 років оприлюднює прізвища функціонерів та агентів, відповідальних за репресії в період комунізму. На цих людях, говорить Жарин, – тавро суспільної зневаги.

Духовенство, яке сьогодні в Україні підтримує битих і переслідуваних є частиною суспільства
У свою чергу отець Вєслав Давідовський оцінює сучасну ситуацію в Україні крізь призму польського досвіду. Він підсумовує: «Часто політикани, політики охоче закрили б церкву в захристії. Інакше кажучи, вони вважають, що віруючі і духовенство не є частиною суспільства. Але це брехня. Люди церкви є частиною суспільства. Духовенство, яке сьогодні в Україні підтримує битих і переслідуваних є частиною суспільства і має право це робити, політики не можуть закривати уст цьому духовенству».

За словами священика, який своє покликання відкрив у час переслідувань, церква – це простір свободи і вона не може бути на стороні тих, хто свободу обмежує.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG