Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 03:10

Польська підпільна культура успішно підривала комуністичний устрій


Варшава – Чи може незалежна культура розвиватися в підпіллі? У Польщі на це питання дають ствердну відповідь. Польські митці ніколи не припиняли опору комуністичному режиму, а головне еміграційне видання, що творило праобраз майбутньої Польщі, мало назву «Культура». Навіть у скрутні роки воєнного стану польська незалежна культура не замовкла. Навпаки, переслідування стали поштовхом до нових творчих пошуків та креативних ідей.

«Польща була найвеселішим бараком у соціалістичному таборі», – нагадує поширений у 1980-ті роки жарт Павел Поторочин, директор польського Інституту Адама Міцкевича. Відомий діяч польської культури, а в минулому опозиціонер розповідає, що в період авторитарного комуністичного режиму польські музи аж ніяк не мовчали. Навпаки, у час переслідувань, паралельно із офіційною культурою напрочуд динамічно розвивалася культура незалежна й креативна.

Ген опору та самооорганізації у поляків дуже сильний
«У Польщі у 80-х роках поза досяжністю цензури діяла ціла індустрія культури. Але треба пам’ятати про те, що у нас велика традиція підпільної держави. Досить згадати німецьку окупацію, коли ця держава мала свої суди, правоохороні органи, систему соціальної допомоги, й навіть власну пошту. Тож цей ген опору та самооорганізації у поляків був дуже сильний. І він зберігся в пам’яті до 80-х років, коли ще жили люди, які створювали державу в підпіллі», – пояснює Поторочин.

Люди йшли в підземелля, щоб вгамувати спрагу на якісне мистецтво

Польський поет і перекладач, переслідуваний у роки комунізму, Лешек Шаруґа говорить, що культурний рух у Польщі, який діяв у підпіллі, був масовий і охоплював усю країну.

«Це був грандіозний проект, – розповідає він. – Існувало щонайменше півтори тисячі нелегальних видавництв, у самвидаві видавали 2400 часописів, зокрема сто – присвячених культурі та літературі. Підтримку надавала церква, там відбувалися авторські зустрічі, виставки, дискусії. Ця ідея запозичена з польського досвіду 19-го сторіччя. Звідти ж, із 19-го сторіччя, ідея мандрівного університету, в якому ми обговорювали ті питання, які тоді оминали в офіційному дискурсі, наприклад, історію еміграційної літератури, аналіз політичних явищ».

Івона Смолька, письменниця та діячка польського ПЕН-клубу наголошує, що в підпіллі відбувалися заходи зі сфери високої культури. У 1980-ті роки церква надавала свої приміщення для художніх виставок, функціонував альтернативний до офіційного домашній театр.

«Це було незвичайне явище, – зазначає вона. – Бо дуже добрі першорядні актори брали участь у спектаклях, які виставлялися по великих приватних помешканнях. Часто це були вистави на матеріалах тогочасної поезії, це був прекрасний і цікавий рух художників, поетів, акторів. Натомість офіційний театр упродовж кількох років був бойкотований».

Павел Поторочин каже, що за вкрай несприятливих обставин, у підпіллі, розвивалося навіть незалежне документальне кіно. Він згадує, що таке кіно мало власну систему розповсюдження. За словами Поторочина, зацікавлені самі скидалися на відеомагнітофони й влаштовували покази по приватних домівках та в підвальних залах під церквами, бо були спраглими до живого, неприборканого мистецтва.

«Люди йшли в підземелля церков, чи до церковних залів не тільки для того, щоб продемонструвати свою незгоду з режимом, але й тому, що це було мистецтво високої якості, яке відповідало очікуванням публіки, це не була халтура, це не був поп, це відповідало їхнім вимогам, тобто там була якість, якої прагнула публіка. Якби там не було якості, то люди просто туди не пішли б», – зауважує Павел Поторочин.

Незалежна культура як зашморг на шиї влади?

Поторочин каже, що польська комуністична влада помилялася, коли заплющувала очі на явища культури, які вважала «випусканням пари». Такими явищами були Третя програма Польського радіо, де виступали незалежні діячі культури, а також молодіжний фестиваль альтернативної музики у місті Яроцін.

Фестиваль у Яроціні став фестивалем непокори. У Польщі панк-рок був важливою складовою антисистемної, дисидентської діяльності
Експерт розмірковує: «Фестиваль у Яроціні для влади був таким способом випускання пари, влада думала, що на цьому фестивалі молодь позбуватиметься надміру антирежимної енергії. Та цим самим влада заклали собі зашморг на шию, тому що Третя програма радіо виховала ціле покоління непокірних, а фестиваль у Яроціні став фестивалем непокори. У Польщі панк-рок був важливою складовою антисистемної, фактично дисидентської діяльності. Ми навіть зняли про це фільм «Як повалити тоталітарний режим з допомогою підсилювача, зробленого в домашніх умовах».

Директор Інституту Міцкевича вважає, що в перші роки після повалення комунізму нова демократична влада недооцінила потенціал культури. За його словами, влада спробувала віддати культуру на поталу ринковій економіці.

«Влада пропагувала крайній популізм – і це був справді крайній популізм, хоч це були освічені люди, ліберали, – каже Поторочин. – Поляки дуже швидко отримали імунітет щодо популізму в економіці, ми знаємо, що популізм в економіці псує ринки, ми також дуже швидко зрозуміли, що популізм у політиці псує демократію, та довгі роки ми були безпорадні щодо популістичної думки «культура повинна сама себе прогодувати, мусить на себе заробити». Один польський митець сказав: «Якщо так, то нехай армія утримується з того, що награбує під час війни, а поліція з того, що відбере у злодіїв».

Як твердить Павел Поторочин, фундаментальні зміни у ставленні польської влади до культури відбулися водночас зі зміцненням польської демократії. Однієї з найважливіших подій у цьому процесі Поторочин вважає створення руху «Громадяни культури». Цей рух створили діячі польської культури, які змусили уряд країни укласти з ними так званий пакт. Відповідно до цього договору польський Кабмін зобов’язався призначати на національну культуру щонайменше один відсоток державного бюджету. В пакті зокрема записано, що економічні показники не можуть бути єдиним критерієм оцінювання закладів культури, а влада повинна гарантувати митцям свободу самовираження. Директор Інституту Міцеквича також зауважує, що шлях обраний польськими мистецькими середовищами виявився досить ефективним. Політикам, говорить він, потрібно нагадувати, що діячі культури мають доступ до широких верств суспільства і можуть формувати його думку.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG