Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 19:53
Цього року зміниться найвище керівництво декількох великих міжнародних інституцій у Брюсселі. П’ять ключових позицій займуть інші люди. Радіо Свобода проаналізувало біографії нових потенційних міжнародних керівників.

2014-й принесе зміну варти у Брюсселі: найвищі посади у НАТО та в основних інституціях Європейського союзу перейдуть в інші руки. НАТО отримає нового генерального секретаря; Європейська комісія, Європейська рада та Європарламент обиратимуть собі нових президентів. Також претенденти змагатимуться за посаду верховного представника ЄС із закордонних справ.

Три з цих посад – президент Єврокомісії, президент Європейської ради і координатор зовнішньої політики ЄС – взаємопов’язані. Обранці мають відображати баланс – географічний, гендерний та партійно-політичний.

Президент Єврокомісії

Із 2004 року біля керма виконавчої влади ЄС перебував Жозе Мануел Баррозу. Але 31 жовтня закінчується його другий п’ятирічний термін. Процес вибору наступника може спровокувати справжній бій між двома європейськими інституціями, причетними до цього – Європейською радою та Європарламентом.

Експерт Європейського центру політичних досліджень Соня П’єдрафіта каже, що обрання вперше має відбутись за Лісабонським договором – оновленими правилами ЄС.

«Ми не знаємо, яким чином Європейська рада буде інтерпретувати формулювання Лісабонського договору, який просто констатує, що при висуненні кандидатури треба брати до уваги те, як сформується більшість у Європарламенті. Але цей договір може бути прочитаний по-різному», – зазначає вона.

Політичні групи в Європарламенті вже почали висловлювати свої вподобання. Соціалісти хочуть, щоб Єврокомісію очолив нинішній президент Європарламенту Мартін Шульц. Але багато хто вважає, що Берлін вже і так має достатньо влади у Брюсселі, а Шульц – німець.

Інший можливий кандидат – це прем’єр-міністр Данії Хелле Торнінґ-Шмідт. Вона була б першою жінкою-президентом Єврокомісії.

Президент Європейської ради

Ця посада була створена Лісабонським договором, щоб Європейська рада мала свого президента на постійних засадах. Робота, найімовірніше, дістанеться якомусь «будівникові консенсусів», такому, як нинішній президент Герман Ван Ромпей, який був обраний п’ять років тому – його два дозволені терміни у 2 з половиною роки спливають 30 листопада.

Яніс Еммануїлідіс із Центру європейської політики зауважує: «Чого хочуть уряди держав-членів ЄС? Ми вже бачили в минулому, що вони схильні шукати не найсильніших кандидатів, а кандидатів, які здатні знаходити компроміси, на яких можна вплинути, особливо з ключових держав-членів».

Але якщо посада голови Єврокомісії відійде до лівого крила, то місце президента Європейської ради дістанеться комусь із правого. Тому ймовірні кандидати – колишній прем’єр-міністр Італії і єврокомісар Маріо Монті, а також Жан-Клод Юнкер, який щойно пішов із посади прем’єр-міністра Люксембургу після 18 років при владі.

Верховний представник ЄС із закордонних справ

Іще одна посада, створена Лісабонським договором. Катрін Аштон, яка на посаді з 2009 року, у грудні йде у відставку, і вже є головний претендент на цю посаду – Радек Сікорський. Міністр закордонних справ Польщі вчить французьку мову, і відчувається, що настав час віддати одну з найвищих посад у Брюсселі досить новій державі-члену ЄС. Сікорський цілком може замінити Аштон, якщо його нинішній шеф, польський прем’єр Дональд Туск, не захоче отримати роботу в Єврокомісії, або…

Генеральний секретар НАТО

…якщо Сікорський на той час уже не отримає іншу роботу, замінивши Андерса Фоґа Расмуссена на чолі НАТО. Расмуссен очолював керівні органи цієї організації з 2009 року. Новий керівник буде призначений безпосередньо перед або на саміті НАТО у Великобританії у вересні. Інші потенційні кандидати – міністр закордонних справ Великобританії Вільям Гейґ, його колега з Міністерства оборони Філіп Гаммонд або колишній міністр оборони Німеччини Томас де Мезьєр.

Президент Європарламенту

Зазвичай дві найбільші групи, правоцентристська Європейська народна партія і лівоцентристські Соціалісти і демократи, ділять крісло президента Європарламенту по два з половиною роки. Оскільки вибори до Європарламенту у травні, ймовірно, позначаться великим припливом євроскептиків та крайніх правих партій, баланс може бути розхитаний. Тоді інші партії можуть об’єднатися навколо компромісного кандидата від якоїсь меншої, але твердо проєвропейської ліберальної партії.

Над матеріалом працювали: Наталія Седлецька, Rikard Jozwiak

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG