Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 10:53

Передвиборні кампанії впливають не дуже позитивно на ЗМІ – Дуцик


Гості «Вашої Свободи»: Діана Дуцик, заступник директора Могилянської школи журналістики, головний редактор сайту MediaSapiens; Андрій Куликов, журналіст, ведучий програми «Свобода слова» ICTV.

Дмитро Шурхало: Коли підбивали підсумки 2013 року, то казали, серед іншого, що українські ЗМІ, особливо робили увагу на телеканали, дуже об’єктивно висвітлювали події, які відбувалися на Майдані. Дуже зважено, збалансовано. І про це так казали, наче це якась така дивина.

Шановні гості, як ви думаєте, ця тенденція збережеться у 2014 році?
Діана Дуцик

Діана Дуцик


У перші дні після побиття студентів був прорив. Писали про інформаційну революцію в ефірі наших телеканалів. Але згодом політика в новинах почала змінюватися
Діана Дуцик: Я сказала б, що це не зовсім так однозначно. Тому що ми проводили щоденний моніторинг від початку акцій, починаючи від цієї трагічної ночі, коли побили студентів. І цей моніторинг був не таким однозначним, як Ви кажете.

Тобто, в перші дні після побиття студентів справді був такий прорив. І ми навіть писали про інформаційну революцію в ефірі наших телеканалів. Але згодом політика в новинах почала дещо змінюватися. З одного боку, телеканали нібито показували те, що відбувається на Майдані, але паралельно почали відбуватися і інші речі. Зокрема дуже часто в ефірах телеканалів згладжували якісь різкі висловлювання політиків західних, європейців і американців. Часто не подавали прямі синхрони, а в інтерпретації, тільки ведучі подавали їхні слова.

– Знімаючи гостроту.

На телеканалі «Інтер» йдуть щопівгодини ранкові новини. Від сьомої до дев’ятої, в жодному з випусків не було згадки, що трапилося з Танею. Це просто неприпустимо
Діана Дуцик: Так. Такі от дрібні маніпуляції почали відбуватися вже згодом в ефірах.

І, зрештою, навіть та ситуація, яка сталася з Тетяною Чорновол, дуже неприємна. Я була особисто дуже вражена. Оскільки в мене ранок починається завжди дуже рано, о сьомій ранку я вже включаю телеканали. І ось о сьомій на телеканалі «Інтер» йдуть щопівгодини ранкові новини. І, починаючи від сьомої до дев’ятої, в жодному з цих випусків не було згадки про те, що трапилося з Танею.

Я вважаю, що це просто неприпустимо, тому що в цей час уже було відомо, що трапилося. І це була скрізь інформація в інтернеті, і інші канали про це говорили. Тому я не говорила б, що так все однозначно прекрасно.

– Це при тому, наскільки я пам’ятаю, що і Національна спілка журналістів, і профспілка журналістська закликали якнайширше, якнайдетальніше висвітлювати цю тему.

Найбільше порушень було на Першому національному. Канал, який фінансується за наші з вами податки
Діана Дуцик: Закликати то можна. Але це не завжди означає, що до цих закликів будуть дослухатися.

Ще я також хочу звернути увагу на Перший національний канал. Тому що найбільше порушень у висвітленні цих подій було на Першому національному. Це завжди найбільш прикро. Тому що це канал, який фінансується за наші з вами податки.

Андрій Куликов: Це якщо Ви маєте на увазі загальноукраїнські канали. Найбільше порушень. Але на багатьох місцевих, напевне, робилося дещо інакше, або в деяких містах, я знаю, взагалі замовчують ці події.

Діана Дуцик: Так місцевими телеканалами замовчувалися ці події.

– Це залежить якось від географії?
Андрій Куликов

Андрій Куликов


Андрій Куликов: Це дуже залежить від географії. І мені деякі ситуації нагадували те, що я бачив взимку 2004 року, коли люди-професіонали, досвідчені журналісти і інтуїтивні прихильники демократичних змін у суспільстві приїздили до Києва, абсолютно не знаючи, що насправді відбувається. І їх треба було спеціально привезти або ж розказати, як поїхати на тодішній Майдан, щоб вони побачили, що там стояла не купка якихось екстремістів, а сотні і тисячі, десятки тисяч людей.

– А Ви пригадуєте, що у 2004 році стало зрозуміло в певній мірі, що «крига скресла» нарешті ще й тому, що деякі телеканали істотно змінили свою інформаційну політику. І вони навіть про це заяви в ефірі, що відтепер ми будемо говорити правду. Така була ситуація.

Андрій Куликов: Мені здається, що дещо подібне відбулося і нині. Тільки без гучних заяв. І тут я в цілому поділяю те, що і Діана казала. Але я не дуже поділяю, скажімо, визначення, як об’єктивну картину стали давати. Стали давати різнобічну, набагато ширшу інформацію, але на багатьох каналах силою того, хто там працює, по-перше, хто керує, по-друге, і хто власник, на мій погляд, були ухили або в той, або в інший бік.

Звичайно, коли журналісти ( честь і хвала їм!) побачили, що робилося, вони стали розповідати правду, і їх у цей час не можна було стримати, ніхто не міг просто стримати. Потім цей запал минув.

– Тобто те, що відбувалося наприкінці 2013 року, це була, так би мовити, «відлига»?

Андрій Куликов: Я думаю, що вона триватиме насправді. Тому що дуже багато колег усвідомили, відчули, що таке є працювати по-справжньому, за стандартами, і незважаючи на те, що на них поновився або поновиться тиск і заохочення їх до непрофесійної роботи, я гадаю, багатьом уже складно буде повернутися до того, що вони робили.

Діана Дуцик: Я хочу ще відзначити такий позитивний момент, якого, очевидно, не було в 2004 році. Зараз є дуже багато альтернативних джерел інформації і створилося багато нових незалежних медіа і телеканалів в інтернеті, наприклад. Вони зовсім по-іншому висвітлюють ті події, які відбуваються, ніж, наприклад, центральні канали.

Андрій Куликов: Хоча і тим самим інтернет-каналам закидають те, що вони якраз беруть інший бік.

Діана Дуцик: Звичайно.

– А наскільки істотно велика їхня вага?

Діана Дуцик: Я думаю, що для активних громадян, які зажди цікавилися політичною інформацією, дуже важливо, що є ці канали, і вони їх дивляться.

Зрозуміло, що для людей, які живуть у селах, які завжди дивилися один чи два телеканали, це не буде джерелом інформації. Але тим не менше для молодих і прогресивних людей це є канали інформації важливі. І для зрілих.

1 грудня зателефонували друзі із радіостанції Europa Plus і запропонували свої хвилі для «Громадського радіо». Складалося враження (слухав ФМ-станції), що в країні нічого не відбувається. Далі йдуть концерти по заявках
Андрій Куликов: І ще я тут хочу вимовити нарешті слово, яке не було вимовлене. А саме – радіо. І Діана, можливо, хотіла про це сказати, але я її перебив. Але утворилося ж і «Громадське радіо». І воно почало мовити завдяки тому, що 1 грудня зателефонували друзі із радіостанції Europa Plus і запропонували свої хвилі для цього «Громадського радіо». І тривав марафон більше трьох тижнів фактично.

І це дуже показово. Тому що люди з Europa Plus зателефонували не просто так. Вони їхали якраз в машині, генеральний продюсер і ведучий Денис Кубряк і Юлія Бурковська, і вони послухали кілька ФМ-станцій. І складалося враження (я теж слухав у машині ФМ-станції), що в країні нічого не відбувається. Ні в той бік, ні в цей бік. Просто і далі йдуть концерти по заявках.

І ці люди зрозуміли, що зараз саме час дати ініціативній групі «Громадського радіо» слово. За рахунок того, що ламається формат музичної станції, за рахунок того, що, зрештою, наразилися на зауваження Нацради. І Нацрада тут формально має рацію, бо ламається ліцензований формат. Але я вважаю, що це дуже показово, і що якраз радіо знову зробить крок уперед, упевнений, у 2014 році, в якому ми вже живемо.

– Це не може не тішити.

Але визначальним для 2014 року буде те, що це буде рік президентської передвиборчої кампанії. Як кампанія вплине на ЗМІ?

Андрій Куликов: Ще один рік президентської виборчої кампанії.

– Все-таки це вже буде така фінішна пряма кампанії.

Діана Дуцик: У нас у більшості випадків, як історія свідчить, такі кампанії впливають не дуже позитивно на редакційну політику ЗМІ.

Але все-таки хочеться залишатися оптимістом. Як Андрій уже говорив, мені здається, що все-таки те, що журналісти відчули, що вони можуть бути об’єктивними у висвітленні подій, я думаю, що цей момент буде зберігатися.

Андрій Куликов: І що вони можуть бути активними. Тому що багато з колег у ці дні не чекали редакційних завдань. Вони йшли, знімали і так далі. Дуже добре знімали, записували, писали, фотографували. Дуже добре, якщо вони в цьому знаходили підтримку редакторів. Я завжди наголошую, що зв'язок між кореспондентами і редакторами для нас дуже важливий1. Якщо не знаходили такої підтримки, все рівно вони робили справу. І я вважаю, що в цілому українські журналісти в Києві і в інших містах теж, просто Київ більше в око впадає, дуже добре впоралися.

– Негативний вплив – тобто це передбачає якусь зачистку інформаційного простору, його підлаштування під…?

Все зачистити неможливо. Посиляться маніпулятивні технології, які є тоншими, ніж просто зачистка. Буде «джинса», за гроші будуть розміщувати. Буде дуже багато компромату на всіх і вся
Діана Дуцик: Я думаю, що не стільки зачистка. Тому що все зачистити неможливо. Ми бачимо, що є різні олігархи. Хоча була спроба, так би мовити, з боку певних груп одних монополізувати інформаційний простір, але все-таки за рахунок того, що у нас є різні олігархічні групи, це розмаїття буде зберігатися певною мірою.

Але щодо негативних впливів, мені здається, що посиляться маніпулятивні технології, які є тоншими, ніж просто зачистка. Очевидно, буде продовжуватися таке явище негативне, як «джинса», коли за гроші багато чого будуть розміщувати. І не лише на телеканалах, але і в друкованих медіа, в онлайн-медіа.

Очевидно, буде дуже багато різного компромату на всіх і вся у цей період часу, які часто через онлайн-медіа зливаються. Буде багато бруду, напевне.

Звичайно, пересічному читачу чи глядачу, який, можливо, не зовсім занурений глибоко в усі процеси, дуже важко буде в цьому потоці інформації розібратися, де правда, а де неправда.

Андрій Куликов: І знову випадає одне з ключових слів. Читачу і глядачу...

Діана Дуцик: І слухачу!

Андрій Куликов: Я сам працював багато на іноземний ЗМІ, на радіо, яке мовить закордоном. І за всього мого скептичного чи реалістичного ставлення до іноземних радіостанцій я вважаю, що дуже важливо зараз, що і Радіо Свобода, і деякі інші організації, і газети іноземні приділяють увагу тому, що робиться в Україні.

Тільки не варто цим аж занадто захоплюватися. Я пам’ятаю, наскільки у нас були в 2004 році, у 2005 році популярні ролики з іноземними співаками і артистами, які підтримували Україну, насправді не дуже знаючи, де вона перебуває.

– Мені здається, що це вже в минулому.

Андрій Куликов: Ні. Чому? От недавно теж гуляло інтернетом.

Діана Дуцик: Про іноземні, то я уточнила б, що західні і американські. Тому що російські – ми спостерігали зовсім іншу тенденцію в російських ефірах.

Андрій Куликов: Здебільшого. Тому що є «Новая газєта», є «Дождь». Вони по-іншому.

Діана Дуцик: Так. Але центральні телеканали російські подавали дуже таку картинку некрасиву.

– До речі, в середині грудня 2013 року з’явився новий заступник у голови президентської адміністрації Юрій Чмирь, який буде вести гуманітарну галузь. Він – заступник з гуманітарної частини. Кажуть, що він буде зокрема займатися інформаційним простором.

Що українським медіа чекати від цього призначення?

Андрій Куликов: Я Вам скажу з досвіду. Місяць тому, може, трошки більше, але восени я був у Вінниці. Там Наталя Соколенко представляла результати моніторингу якраз пов’язаного з «Телекритикою» щодо місцевих новин. А я мав там провести майстерню чи семінар для місцевих журналістів про новини, їхні цінності і так далі.

І саме там вперше під будинком, де мало це відбуватися, ми зустріли з 8 чи 10 людей пікет, який називався «Геть грантоїдів!», «Платіть податки з грошей, які заробляєте!». І всяке таке. При чому люди, які ходили повз, що таке грантоїд, не дуже знають. І вони читали: «Хто такіє грантОїди?». Доводилося нам самим пояснювати, хто ж це такі страшні грантОїди.

Але потім на обласному державному телебаченні вийшов сюжет, в якому ці всі грантові програми були під одну мітлу, що це нав’язують нам чужі цінності і так далі. І це було і відео, і закадровий текст близько трьох хвилин. Для одного маленького семінарчика це насправді дуже велика увага. Потім було 20-25 секунд усного повідомлення на «Першому національному каналі», але теж за темою і з такою ж ідеєю: грантоїди, грантожери – все це нам непотрібно, у нас є свої цінності.

Це показово. І ті, хто чує зараз нас, робіть висновки. Принаймні в цій галузі.

– Пані Дуцик, що Ви можете додати? Коли з’являється такий заступник голови адміністрації президента, які це може мати наслідки?

Прийшов час гуртуватися, пробувати змінити ці речі. Не перекладати відповідальність тільки на власника і на топ-менеджмент. Є співвідповідальність
Діана Дуцик: У мене немає особистого досвіду. Але те, що сказав Андрій, це, звісно, починає насторожувати. І ми можемо припустити, що такі ж механізми маніпулятивні будуть застосовані на загальнонаціональному рівні.

Але знову ж таки хочеться сподіватися, що в основній масі журналістська спільнота почне якимось чином проявляти свою активну позицію, протистояти таким нав’язаним технологіям. Тому що, мені здається, є така проблема, коли ми говоримо, що ж ми можемо зробити, власник, топ-менеджмент, ми ніяк не можемо цю ситуацію змінити.

Насправді вже прийшов час говорити про те, що ми все-таки маємо якимось чином гуртуватися і пробувати змінити ці речі. Не перекладати всю відповідальність тільки на власника і на топ-менеджмент. Тому що все-таки є співвідповідальність.

– Коли президентська кампанія вже на фінішній прямій, то…?

Андрій Куликов: Як Вам не терпеливиться, щоб вона вже закінчилася.

– Звісно. Вже хочеться фінал побачити.

Як складаються відносини між менеджментом каналів і журналістами? Пане Куликов, поділіться досвідом. Якісь загострення у відносинах відбуваються?

Є люди, які завжди виконуватимуть те, що вважає за потрібне керівництво каналу. Якщо ми не поступаємося професійними стандартами, нас набагато важче змусити або завести у пастку, щоб робили щось не так
Яка б у тебе не була прихильність до Євромайдану, іди до Маріїнського парку. І навпаки. Тоді ми і собі раду дамо, і суспільству буде краще
Андрій Куликов: Загострення не відбуваються, зокрема в нашій програмі, тому що ми живемо достатньо автономно від каналу.

Інша справа, що з новинами, з підсумковими тижневими випусками. Але це запитання не до мене.

Крім того, треба враховувати кілька шарів інтересів. У каналу є свій інтерес – це заробити якомога більше грошей. У нашій програмі «Свобода слова» є інтерес не втратити репутацію. Я вважаю, що репутація,
незважаючи на всі нападки, цілком пристойна. Є інтереси, звичайно, і у власника, і в цілого холдингу. Тому я не думаю, що йдеться про загострення відносин.

Є люди, які завжди виконуватимуть те, що вважає за потрібне керівництво каналу. Я сам – людина дуже корпоративна. І коли я чую мову про незалежних журналістів, я кажу: чи був я бодай колись незалежним журналістом? Ні, ніколи не був. Навіть коли я працював на ВВС, я був журналістом, залежним від незалежної корпорації. І так далі. Це все дуже багатошарове.

Але я глибоко переконаний у тому, що якщо ми не поступаємося професійними стандартами, то нас набагато важче змусити або завести у пастку, щоб ми робили щось не так. І в цьому сенсі, я знову кажу, що ці кілька тижнів у листопаді і в грудні дали дуже багато для української журналістики.

Треба пам’ятати, що якщо ти відчула або відчув, з’явилися нові можливості, я їх реалізовую, талановито, професійно реалізовую, але реалізовую тільки з допомогою об’єктивного повідомлення про один бік справи – це не достатньо, треба йти і на другий бік.

Я, скажімо, ходив на Майдан як журналіст, не тільки як журналіст, але переважно як журналіст. Але для того, щоб мати повнішу картину і для своєї телевізійної програми, і для «Громадського радіо», я ходив у Маріїнський парк. Я записував там людей, і я слухав, передавав в ефір в тому числі те, що вони кажуть. Яка б у тебе не була прихильність до Євромайдану, іди до Маріїнського парку. І навпаки. Тоді ми і собі раду дамо, і суспільству буде краще.

– Діано, а як Ви очікуєте, у 2014 році ближче вже до кінця року чи зможуть провідні телеканали зберегти рівновіддаленість від основних кандидатів у президенти?

Діана Дуцик: Зараз я не робила б прогнозів. Тому що у нас в країні все завжди дуже непередбачувано і несподівано відбувається. Знову ж таки це буде залежати від багатьох обставин, від багатьох факторів, у тому числі від того, як будуть розвиватися політичні події в країні.

– Певна зміна керівництва, яка відбулася в інформаційному блоці телеканалу «Інтер» – це є просто якоюсь внутрішньому справою телеканалу «Інтер», чи це вже якась тенденція, яка висвітлює певний клімат у медіапросторі?

Діана Дуцик: Давайте подивимося, як вони далі будуть працювати. Я хочу подивитися на їхні новини після того, як там помінявся менеджмент. Ми подивимося, проаналізуємо, тоді можна буде робити висновки. А зараз наперед говорити про те, що це таке, дуже складно.

Андрій Куликов: Але насправді не може бути внутрішньою справою телеканалу «Інтер», враховуючи його авторитет і поширення, зміна керівництва. Тим чи іншим способом воно відіб’ється на загальній обстановці в країні.

– Пане Куликов, Ви дуже часто спілкуєтеся з політиками і доволі інтенсивно. Як політики змінилися після того, як сталися події на Майдані наприкінці 2013 року?

Микола Левченко – людина, яка здатна думати. Але відображає процеси, які відбуваються в Партії регіонів
Андрій Куликов: Раз на тиждень впродовж приблизно 2,5 годин я інтенсивно спілкуюся з політиками. У багатьох із них (політиків – ред.) я не зауважив зміни. У декого зауважив. Просто від програми до програми.

От тепер я зрозумів , що тут гарно процитувати Миколу Левченка, нардепа від Партії регіонів, фігуру для багатьох одіозну. Якщо на початку грудня, коли йшла мова про розгін і про побиття молодих людей на Євромайдані, він говорив: кілька тисяч демонстрантів не відображають... І так далі. І що провина, в основному або майже виключно, лягала на тих, хто провокував дії міліції. То вже за два тижні він зовсім по-іншому казав, що це відбулася внутрішня зміна. Я, наприклад, моє відчуття, що внутрішня зміна була. На мою думку, Микола Левченко – людина, яка здатна думати. Але разом з тим він, звичайно, відображає ті процеси, які відбуваються в Партії регіонів, у її фракції і так далі.

– У керівництві.

Андрій Куликов: Так.

З іншого боку, Олена Бондаренко, котра в реакції на побиття Тетяни Чорновол каже, що це опозиція винна у тому, що (я перепрошую, я просто дуже хвилююся, коли я прочитав цю заяву, що я можу там дещо переплутати, перевірте за інтернетом або за іншими джерелами) насильство у суспільстві виходить з-під контролю.

– Так. Так і було.

Андрій Куликов: Виявляється, що називається, і сам сокирою зарубався.

– 2013 рік був поганим для журналістів. У травні було за невтручання міліції побито журналістку «5 каналу» і фотокореспондента газети «Комерсант-Україна». Потім було у грудні побиття на Банковій журналістів, які нічого поганого міліції не робили, а просто висвітлювали події. Потім напад на Тетяну Чорновол і її жорстоке побиття.

2014 рік для журналістів яким буде?

Діана Дуцик: Я хочу дуже сподіватися, що більше ніхто з наших колег не постраждає. Тому що, звісно, це жахливо! У мене інших слів немає. Залишається тільки сподіватися.

– Підстави для таких сподівань є?

Діана Дуцик: Підстави насправді 50 на 50. Я б так оцінила ці підстави. Тому що ми бачимо, що влада не докладає зусиль для того, щоб покарати винних у всіх цих історіях. На жаль.

Андрій Куликов: Щоб знайти і покарати.

Діана Дуцик: Так.

Поки носимо упізнавальні знаки, доти ми відокремлюємо себе від громадян. Журналіста не можна бити не тому, що журналіст, це громадянин України. На кожній людині у нас має бути жилет і каска, на яких написано «Громадянин України». Оце має бути і пересторогою, щоб не чіпали
Андрій Куликов: Я так дивлюся, що і в цій студії є ця каска з написом «Преса». У мене дуже двоїсте ставлення до цього. З одного боку, я, звісно, розумію, що особливо 1 грудня, у дні, які передували і були зразу, потрібно було в якийсь спосіб вирізнити колег.

З іншого боку, запитання: оце увиразнення нашої присутності чи не приводило якраз навпаки до цілеспрямованих атак?

А якщо вже зараз вести мову, то я бачу, що дехто з колег одягає таку каску або жилети, йде на Майдан, або десь там ще використовує це, щоб пройти куди потрібно, а потім знімає і стає просто громадянським активістом. Це, на мою думку, неправильно.

І ще одне. Поки ми носимо такі відзнаки чи упізнавальні знаки, доти ми в якийсь спосіб відокремлюємо себе від багатьох-багатьох громадян. Журналіста не можна бити не тому, що він або вона – журналіст, а тому, що це громадянин України. Значить, умовно кажучи, на кожній людині у нас має бути жилет і каска, на яких написано «Громадянин України». І оце має бути і пересторогою, і такою ознакою, щоб цю людину не чіпали, коли вона не коїть нічого протизаконного.
  • 16x9 Image

    Дмитро Шурхало

    На Радіо Свобода – з 2008 року. Спеціалізуюсь на політиці та історії.Народився в 1976 році у Сумах. Закінчив факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Працював у газетах «Пост-Поступ», «Київські відомості», «Вечірні вісті», журналі «Власть дєнєг». Автор книжок «Українська якбитологія», «Міфи Другої світової війни» та «Скоропадський, Маннергейм, Врангель: кавалеристи-державники»

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG