Лондон – За українським Євромайданом, який перейшов у новий 2014 рік, у світі стежать не лише політики й зацікавлені міжнародними справами громадяни, але й фахівці. Історики й політологи намагаються аналізувати український політичних рух, порівнюючи його з минулими подібними подіями. Радіо Свобода знайшло провідного фахівця в галузі PR, який виявився палко зацікавленим Євромайданом. Даніель Гамільтон – партнер авторитетної міжнародної компанії Bell Pottinger. Чи допомагає його фірма купувати гарну репутацію свої клієнтам, зокрема українським олігархам?
– Ні. Просто купити собі репутацію неможливо. У нашій галузі ми маємо справу з подачею фактів. Коли ми працюємо з такою країною як Україна, про яку на Заході знають дуже мало, або мають про неї помилкові уявлення (і це стосується багатьох інших країн, які стали незалежними від Радянського Союзу), то досить часто представники таких країн заплямовані, наприклад уявленнями про те, хто такі олігархи. А такі компанії як наша пропонують послуги, можна сказати, «перекладу», щоб краще і в позитивному світлі показати те добре, що роблять такі люди, доброчинність, наприклад.
– А теперішні протести Євромайдану на Вашу думку створюють проблеми, чи навпаки – нові можливості для покращення іміджу для українських політиків і підприємців?
– Я згадаю приклад, за яким було цікаво спостерігати останніми роками. Маю на увазі популярність Юлії Тимошенко, яку вона здобула на рівні політиків та інших представників західних держав. Я знаю, що її постать досить суперечлива в Україні. Але вона була готова говорити, вона була відкрита для інтерв’ю, щоб показати себе з кращого боку і в результаті на неї дуже позитивно дивляться і в бізнесових, і в політичних колах у західній Європі. Я би сказав, що одна з проблем минулого полягає у тому, що чимало успішних підприємців були досить закритими і не бажали пояснювати, що вони роблять. Вони не вміли подавати історію свого успіху у позитивному світлі. Отже попри суперечливість Тимошенко, її відкритість і готовність йти на контакт із політиками та ЗМІ вона опинилася у кращому світлі у порівнянні з багатьма іншими українськими політичними діячами та підприємцями з України.
– Українські активісти пікетують офіси компаній та помешкання українських підприємців за кордоном. Наприклад, були пікетування помешкання Рината Ахметова у Лондоні. Чи така кампанія на Вашу думку може бути дієва?
– Я вважаю, що подібні демонстрації перед офісами та перед приватними помешканнями очевидно дратують тих людей і, напевне, досягають своєї мети, коли йдеться про тих конкретних осіб. Їх це змушує турбуватися за їхню репутацію. Але що стосується ширшого впливу таких акцій, то я би сказав, що їхнє значення обмежене. Погляньте на Лондон, Нью-Йорк чи Берлін. Щодня там відбуваються сотні демонстрацій. Люди виступають під різними гаслами за різні ідеї. Але коли йдеться про приваблення уваги ЗМІ, то значно успішнішими у справі тиску на владу є масові рухи. В цьому полягає й один з успіхів Євромайдану, за яким я особисто спостерігав на майдані Незалежності у Києві. Сила у тому, що це не лише одна група, яка протестує проти одного політичного діяча. Натомість різні політичні групи й соціальні прошарки збираються разом і творять масовий рух.
– Протести, звичайно ж, досягли чимало у поширенні гасел Євромайдану і зібрали прихильників, але люди хочуть результатів.
– Я би погодився, що Євромайдан досяг феноменального успіху і привабив величезну увагу ЗМІ у світі. Але надалі я стурбований тим, що (а я, до речі, поділяю головні гасла демонстрантів на майдані). Але проблема у тому, що цей протест щораз більш зосереджений лише у Києві. Є звичайно менш масштабні акції у Львові та інших містах. Я би радше хотів бачити усіх тих політичних лідерів та активістів, які хочуть орієнтувати Україну на Захід, щоб вони взяли той досвід та наснагу Євромайдану у Києві, і повернулися у свої міста, громади і домоглися, щоб діячі, які підтримують принципи Євромайдану, були обрані у місцеві ради, щоб вони були готові до наступних парламентських виборів в Україні, щоб опозиційний блок здобув якомога більше місць у парламенті. Треба, щоб та енергія, яку ми бачимо на Майдані перетворилася на політичну енергію, бо демонстрації можуть тривати ще 100 років, але лише домігшись політичних змін і досягнувши політичного впливу вони зможуть дійти до бажаної мети. Мети, яку я хочу бачити також.
– Це дуже довготермінова справа. А як щодо негайних кроків. Чи варто українцям домагатися, наприклад, санкцій стосовно окремих українських владоможців?
– Я би сказав, що такі заклики були б трохи передчасними. Ми звичайно ж бачили приклади абсолютно неприйнятної жорстокості поліції стосовно демонстрантів, які виступали під позитивними гаслами. Але також треба пам’ятати, що Україна – не Росія. В Україні політичну активність так не контролюють. Я палко підтримую «список Магнітского». Він має сенс стосовно Росії, де треба контролювати окремих представників, причетних до неетичних, неприйнятних і насильницьких дій, але коли йдеться про Україну, такі заклики трохи передчасні. Я би натомість підтримував діалог з усіма політичними партіями і тримав усі канали зв’язку відкритими, щоб українці знали, що Європейський cоюз – це друг і справжній партнер, а не як Росія, що намагається домінувати над Україною і вказувати їй.
– Ні. Просто купити собі репутацію неможливо. У нашій галузі ми маємо справу з подачею фактів. Коли ми працюємо з такою країною як Україна, про яку на Заході знають дуже мало, або мають про неї помилкові уявлення (і це стосується багатьох інших країн, які стали незалежними від Радянського Союзу), то досить часто представники таких країн заплямовані, наприклад уявленнями про те, хто такі олігархи. А такі компанії як наша пропонують послуги, можна сказати, «перекладу», щоб краще і в позитивному світлі показати те добре, що роблять такі люди, доброчинність, наприклад.
– А теперішні протести Євромайдану на Вашу думку створюють проблеми, чи навпаки – нові можливості для покращення іміджу для українських політиків і підприємців?
– Я згадаю приклад, за яким було цікаво спостерігати останніми роками. Маю на увазі популярність Юлії Тимошенко, яку вона здобула на рівні політиків та інших представників західних держав. Я знаю, що її постать досить суперечлива в Україні. Але вона була готова говорити, вона була відкрита для інтерв’ю, щоб показати себе з кращого боку і в результаті на неї дуже позитивно дивляться і в бізнесових, і в політичних колах у західній Європі. Я би сказав, що одна з проблем минулого полягає у тому, що чимало успішних підприємців були досить закритими і не бажали пояснювати, що вони роблять. Вони не вміли подавати історію свого успіху у позитивному світлі. Отже попри суперечливість Тимошенко, її відкритість і готовність йти на контакт із політиками та ЗМІ вона опинилася у кращому світлі у порівнянні з багатьма іншими українськими політичними діячами та підприємцями з України.
– Українські активісти пікетують офіси компаній та помешкання українських підприємців за кордоном. Наприклад, були пікетування помешкання Рината Ахметова у Лондоні. Чи така кампанія на Вашу думку може бути дієва?
– Я вважаю, що подібні демонстрації перед офісами та перед приватними помешканнями очевидно дратують тих людей і, напевне, досягають своєї мети, коли йдеться про тих конкретних осіб. Їх це змушує турбуватися за їхню репутацію. Але що стосується ширшого впливу таких акцій, то я би сказав, що їхнє значення обмежене. Погляньте на Лондон, Нью-Йорк чи Берлін. Щодня там відбуваються сотні демонстрацій. Люди виступають під різними гаслами за різні ідеї. Але коли йдеться про приваблення уваги ЗМІ, то значно успішнішими у справі тиску на владу є масові рухи. В цьому полягає й один з успіхів Євромайдану, за яким я особисто спостерігав на майдані Незалежності у Києві. Сила у тому, що це не лише одна група, яка протестує проти одного політичного діяча. Натомість різні політичні групи й соціальні прошарки збираються разом і творять масовий рух.
– Протести, звичайно ж, досягли чимало у поширенні гасел Євромайдану і зібрали прихильників, але люди хочуть результатів.
– Я би погодився, що Євромайдан досяг феноменального успіху і привабив величезну увагу ЗМІ у світі. Але надалі я стурбований тим, що (а я, до речі, поділяю головні гасла демонстрантів на майдані). Але проблема у тому, що цей протест щораз більш зосереджений лише у Києві. Є звичайно менш масштабні акції у Львові та інших містах. Я би радше хотів бачити усіх тих політичних лідерів та активістів, які хочуть орієнтувати Україну на Захід, щоб вони взяли той досвід та наснагу Євромайдану у Києві, і повернулися у свої міста, громади і домоглися, щоб діячі, які підтримують принципи Євромайдану, були обрані у місцеві ради, щоб вони були готові до наступних парламентських виборів в Україні, щоб опозиційний блок здобув якомога більше місць у парламенті. Треба, щоб та енергія, яку ми бачимо на Майдані перетворилася на політичну енергію, бо демонстрації можуть тривати ще 100 років, але лише домігшись політичних змін і досягнувши політичного впливу вони зможуть дійти до бажаної мети. Мети, яку я хочу бачити також.
– Це дуже довготермінова справа. А як щодо негайних кроків. Чи варто українцям домагатися, наприклад, санкцій стосовно окремих українських владоможців?
– Я би сказав, що такі заклики були б трохи передчасними. Ми звичайно ж бачили приклади абсолютно неприйнятної жорстокості поліції стосовно демонстрантів, які виступали під позитивними гаслами. Але також треба пам’ятати, що Україна – не Росія. В Україні політичну активність так не контролюють. Я палко підтримую «список Магнітского». Він має сенс стосовно Росії, де треба контролювати окремих представників, причетних до неетичних, неприйнятних і насильницьких дій, але коли йдеться про Україну, такі заклики трохи передчасні. Я би натомість підтримував діалог з усіма політичними партіями і тримав усі канали зв’язку відкритими, щоб українці знали, що Європейський cоюз – це друг і справжній партнер, а не як Росія, що намагається домінувати над Україною і вказувати їй.
