Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 12:39
Черкаси – 8 січня 2014 року виповнюється 79 років від дня народження українського поета та журналіста Василя Симоненка. У Черкасах, де він жив і працював до свого останнього дня, восьмого січня відбудеться літературно-музичний вечір та вручення щорічної літературної премії імені Симоненка. Також у цей день виповнюється шістнадцять років Черкаському літературно-меморіальному музею Василя Симоненка. Серед відвідувачів, зауважує екскурсовод, чимало іноземців, які приїздять до Черкас заради того, щоб побачити робочий кабінет «витязя молодої української поезії».

У центрі Черкас на вулиці Хрещатик уже шістнадцять років існує музейна кімната «Робочий кабінет Василя Симоненка». Саме тут від середини 1957 до початку 1960 року Василь Симоненко працював журналістом у газеті «Черкаська правда». У цій невеликій кімнаті, усього-на-всього у вісімнадцять квадратних метрів, донині збереглася та сама підлога, ті самі стіни та двері, що і за часів поета. Лише змінені вікна, які з часом просто-таки почали розсипатися.

Спершу любительський музей Василя Симоненка у середині 90-х років існував у Черкаській загальноосвітній школі №33, якій теж присвоїли ім’я поета. Втім, заслужений журналіст України, колега та друг Симоненка Петро Жук пригадує, як тоді переживав, що зі зміною директора школи, музей можуть закрити. Тож і запропонував створити державний літературно-меморіальний музей при «Черкаській правді».
«Написали листа-звернення до облдержадміністрації, під яким підписалися вісімнадцять відомих черкащан, які працювали із Василем Симоненком. Голова ОДА підтримав нас і ми розпочали збір експонатів. Багато цікавих експонатів надіслала Тетяна Симиренко із Канади, зокрема твори Симоненка, книжки, присвячені українським дисидентам. І так ми і відкрили музей», – згадує Жук.
Друкарська машинка, за якою працював поет

Друкарська машинка, за якою працював поет

У кабінеті-музеї зібрано чимало речей, які належали Василеві Симоненку у редакції газети «Молодь Черкащини», де він працював опісля «Черкаської правди».
​У кабінеті є шафа зі власними книжками Симоненка, радіоприймач, стілець, чорнильниця, друкарська машинка, настільна лампа, телефонний апарат та навіть вішак. На ньому висить плащ та капелюх, який передала музею його мама Ганна Щербань.
Окрім того, на стінах чимало світлин поета. Фотокореспондент «Молоді Черкащини» Ігор Осадчий під час роботи зробив чимало знімків Симоненка, хоч він і не любив фотографуватися. На письмовому столі у кабінеті-музеї лежать газети початку 60-х років, листи, написані рукою Василя Симоненка та зміст до збірки «Земне тяжіння», яку поет готував до друку, однак так і не побачив при житті.
Підкова «на щастя»

А ще у кабінеті-музеї зберігається символічна підкова Василя Симоненка, яку сюди приніс друг та колега поета Микола Сніжко. Він розповів Радіо Свобода, як під час відпочинку під Черкасами біля Дніпра вони із Симоненком знайшли дві підкови «на щастя».

Простий чоловік взяв би і викинув цю підкову, бо вона ржава. А ми ще й не одну підкову знайшли, а дві
«Поки наші жінки варили юшку, ми шукали для своїх дітей різні корчі, схожі на людей, на чортиків, на дикобразів. У якийсь момент Василь під мулом намацав ногами щось тверде – нахилився і вийняв підкову.. Простий чоловік взяв би і викинув цю підкову, бо вона іржава. А ми ще й не одну підкову знайшли, а дві. Одну я взяв, а іншу – він. Він її приніс додому і хотів прибити над дверима на удачу, а жінка сказала, що не треба. То він приніс її на роботу і прибив коло одвірка», – розповідає він. Коли ж будівлю редакцію «Молоді Черкащини» зносили, Микола Сніжко забрав підкову і вже пізніше віддав її до музею.

До музею часто приїздять іноземці

Попри те, що музейна кімната «Робочий кабінет Василя Симоненка» розташована у центрі міста, не всі черкащани знають про її існування. Натомість чимало відвідувачів приїздять сюди з інших українських міст та з-за кордону, каже екскурсовод Галина Тараканова.

Приїздять у музей із Польщі, з Англії, з Америки, з Росії, особливо влітку. Із Донецька, з Луганська, з Одеси, зі Львова приїздять групами
«Приїздять у музей із Польщі, з Англії, з Америки, з Росії, особливо влітку. Із Донецька, з Луганська, з Одеси, зі Львова приїздять групами. Із Білорусі приїздять, бо там, виявляється, у школах вивчають факультативно творчість Василя Андрійовича Симоненка. От вони і приїхали побачити це місце, поклонитися могилі Симоненка. Бувають і діти із черкаських шкіл, але хотілося б, щоб активніше приходили», – говорить екскурсовод.


По закінченні екскурсії Галина Тараканова завжди вмикає магнітофон, з якого лунає голос Василя Симоненка. За її словами, він зачаровує і дорослих, і дітей.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG