Белград – Суд у Загребі 7 січня ухвалив рішення видати Німеччині колишнього керівника Служби безпеки Йосипа Перковича. Німецький суд оголосив його в розшук через причетність до вбивства 30 років тому емігранта з Югославії. А вже 9 січня інший суд у тій самій справі відкинув німецьку вимогу щодо видачі іншого екс-поліцейського.
Хорватську громадскість вже кілька місяців хвилює справа, через яку два рази змінювали закон. Могло б статися що останнє слово буде за Конституційним судом. У справі фігурують десятки осіб, компаній та служб розвідки.
А розпочалося все давнього 1983 року, коли в Баварії невідомі вбили емігранта з Хорватії Стєпана Дюрековича. Він був одним із керівників хорватської нафтопереробної компанії, втік за кордон через причетність до фінасових скандалів. Щойно, через 25 років, у Німеччині за це вбивство засудили на довічне ув’язнення іншого хорватського емігранта – Крунослава Пратеса.
У перебігу процесу стало відомо, що вбивство Дюрековича замовили югославські спецслужби. Згодом німецький суд за причетність до злочину обвинуватив Перковича, який у 80-і роки очолював хорватську політичну поліцію.
Минулого року, за кілька днів до того, як Хорватія вступила до Євросоюзу, парламент ухвалив закон, згідно з яким хорватських громадян можна видати іншим європейським країнам лише за злочини, скоєні в минулому десятилітті. На вимогу Європейської комісії, в грудні цей закон був змінений – з нього викинули часове обмеження. На підставі цієї зміни вранці 1 січня Йосипа Перковича заарештували, а вже через тиждень суд виніс рішення про екстрадицію.
Адвокат обвинуваченого Перковича Анте Нобіло зазначає: «Певна річ, що ми незадоволені таким рішенням та оскаржимо його. Упевнений, що закон на нашому боці, та що справа застаріла, і це є абсолютною перешкодою для видачі».
Один суд за видачу, інший – проти
Хорватська преса пише, що Дюрековича вбили не хорвати, а співробітники югославської політичної поліції з Сербії та Чорногорії. Між ними згадують і колишнього командувача сербських добровольців, горезвісного Аркана та інших. Згідно з правилами комуністичних спецслужб, вбивць на замовлення ліквідували інші вбивці на замовлення. Ніхто не залишав документів із підписами й печатками.
Перкович, як і більшість його колег із республіканської політичної поліції, відіграв важливу роль у процесі встановлення хорватської державності та в час воєнних дій у першій половині 90-х років. Через це він обіймав відповідні посади в ланці безпеки і в незалежній Хорватії. Згідно з сімейною традицією, його син наразі – радник глави держави з питань безпеки.
Вже в четвер хорватський суд обговорював німецьку вимогу щодо видачі Здравка Мустача, котрий свого часу був безпосереднім керівником відділу, очолюваного Перковичем. У цьому випадку суддя зазначив, що за такий злочин – у разі, якщо він був скоєний – вже не можна притягнути до відповідальності за терміном давності. Мустача захищає той самий адвокат, що й Перковича.
Згідно з хорватськими законами, остаточне рішення про екстрадицію мають винести Верховний та Конституційний суди. Вони мали б обговорити справу найпізніше до кінця лютого. Остаточний вирок цікавить як юристів, так і пересічних громадян, оскільки в справах є безліч курйозів, які можливі лише в посткомуністичних країнах.
Хорватську громадскість вже кілька місяців хвилює справа, через яку два рази змінювали закон. Могло б статися що останнє слово буде за Конституційним судом. У справі фігурують десятки осіб, компаній та служб розвідки.
А розпочалося все давнього 1983 року, коли в Баварії невідомі вбили емігранта з Хорватії Стєпана Дюрековича. Він був одним із керівників хорватської нафтопереробної компанії, втік за кордон через причетність до фінасових скандалів. Щойно, через 25 років, у Німеччині за це вбивство засудили на довічне ув’язнення іншого хорватського емігранта – Крунослава Пратеса.
У перебігу процесу стало відомо, що вбивство Дюрековича замовили югославські спецслужби. Згодом німецький суд за причетність до злочину обвинуватив Перковича, який у 80-і роки очолював хорватську політичну поліцію.
Минулого року, за кілька днів до того, як Хорватія вступила до Євросоюзу, парламент ухвалив закон, згідно з яким хорватських громадян можна видати іншим європейським країнам лише за злочини, скоєні в минулому десятилітті. На вимогу Європейської комісії, в грудні цей закон був змінений – з нього викинули часове обмеження. На підставі цієї зміни вранці 1 січня Йосипа Перковича заарештували, а вже через тиждень суд виніс рішення про екстрадицію.
Адвокат обвинуваченого Перковича Анте Нобіло зазначає: «Певна річ, що ми незадоволені таким рішенням та оскаржимо його. Упевнений, що закон на нашому боці, та що справа застаріла, і це є абсолютною перешкодою для видачі».
Один суд за видачу, інший – проти
Хорватська преса пише, що Дюрековича вбили не хорвати, а співробітники югославської політичної поліції з Сербії та Чорногорії. Між ними згадують і колишнього командувача сербських добровольців, горезвісного Аркана та інших. Згідно з правилами комуністичних спецслужб, вбивць на замовлення ліквідували інші вбивці на замовлення. Ніхто не залишав документів із підписами й печатками.
Перкович, як і більшість його колег із республіканської політичної поліції, відіграв важливу роль у процесі встановлення хорватської державності та в час воєнних дій у першій половині 90-х років. Через це він обіймав відповідні посади в ланці безпеки і в незалежній Хорватії. Згідно з сімейною традицією, його син наразі – радник глави держави з питань безпеки.
Вже в четвер хорватський суд обговорював німецьку вимогу щодо видачі Здравка Мустача, котрий свого часу був безпосереднім керівником відділу, очолюваного Перковичем. У цьому випадку суддя зазначив, що за такий злочин – у разі, якщо він був скоєний – вже не можна притягнути до відповідальності за терміном давності. Мустача захищає той самий адвокат, що й Перковича.
Згідно з хорватськими законами, остаточне рішення про екстрадицію мають винести Верховний та Конституційний суди. Вони мали б обговорити справу найпізніше до кінця лютого. Остаточний вирок цікавить як юристів, так і пересічних громадян, оскільки в справах є безліч курйозів, які можливі лише в посткомуністичних країнах.
