Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 12:40
Нинішня система влади в Україні створила умови для того, щоб невелика купка людей, яка може диктувати свої правила гри державі, стала казково багатою. Українські олігархи мають не лише економічну владу. На переконання багатьох оглядачів, вони контролюють і політичну, і судову владу в Україні. Тому саме на них вирішили сконцентрувати свою увагу громадські активісти, їх вони вважають винними у нинішній ситуації в Україні, і від них, на думку громадських активістів, залежить і її зміна на краще. Але, чи реалістичні такі очікування? Чи не вимагає громадянське суспільство від олігархів самогубного акту? Про це говоримо зі старшим науковим співробітником американської Атлантичної ради Адріяном Каратницьким.

Олігархи вельми незадоволені поведінкою президента Віктора Януковича
– Я думаю, що перш за все олігархи вельми незадоволені поведінкою президента Віктора Януковича останніми роками, накопиченням у його сім’ї несамовитих капіталів, уникнення конкретних і потрібних реформ, котрі відтягалися з року в рік і призвели до відновлення напівкризової ситуації. Тому, я думаю, що незадоволення в олігархічних середовищах досить серйозне.

Ми бачили вияви цього у двох випадках. Один раз було, коли телебачення напередодні парламентських виборів давало багато доступу для опозиційних сил, у другому випадку було, коли постав Майдан, і досить активно і об’єктивно преса, і телебачення особливо, яке є власністю олігархів, висвітлювали ці всі події.

Очевидно, вони опинилися під подвійним тиском: з однієї сторони, конфронтація зі владою і економічними засобами зі сторони президента Януковича і його сім’ї, а з другого боку, постає тепер громадянське суспільство та міжнародне співтовариство, яке теж на них тисне.

Думаю, олігархи готові шукати якийсь компроміс з ігромадянським суспільством
Мені здається, що це є конструктивний тиск, бо вимагає, щоб вони зробили конкретний вибір. А вони тепер ще, на мою думку, чекають, дивляться на обставини. Думаю, олігархи готові шукати якийсь компроміс з громадянським суспільством і хотіли б, щоб сам президент знайшов цей компроміс. Але вони, мабуть, вичікують, поки це суспільство не покаже і своєї дозрілості, і своєї політичної сили.

– Українська опозиція зараз викликає багато критики. Вони не пропонують олігархам можливості відійти від цієї влади. Як кажуть аналітики, щурі для того, щоб втекти з того корабля, який зараз тоне, потребують інший корабель, на якому вони можуть врятуватися. Але з іншого боку, і сама опозиція там само є під тиском і з боку громадянського суспільства, і з боку свого політичного класу. Наскільки вони можуть пропонувати олігархам іти на компроміс? Чи це не сприйметься як зрада інтересів людей, інтересів Майдану?

– Я б сказав, що чим довше протести тривають, і там, певно, є ядро людей, котрі вистоюють на Майдані, вони більш радикальні. Але я все дивлюся на пульс цих ширших мас, котрі виходять раз у тиждень на ті масові заходи.

Мені здається, що там, якщо дивитись на цей громадянський сектор Майдану, є люди, які мислять досить зріло й компромісно, і шукають вихід. Вони говорять про компромісний варіант, де Україна знову піде в напрямку парламентсько-президентської республіки, а не президентської. Вони, я думаю, готові навіть дожити до виборів у березні 2015 року. Вони вимагають відставки певних ключових людей, котрих звинувачують у злочинах із застосуванням сили не лише надмірної, але брутальної сили проти протестуючих.

Тому мені здається, що там є люди, ті, котрі були формально обрані, чи ті, котрі виявились лідерами, скажімо, це Ігор Луценко чи Володимир В’ятрович, чи інші люди, котрі мають певне реноме, так як Олександр Сушко. Усі вони говорять розважливо, не занадто радикально. І тут, на мою думку, вони в якійсь мірі віддзеркалюють позиції польської «Солідарності», про яку казали, що це була революція, хоча сама себе стримувала.

– Ми не знаємо достеменно, про що велися переговори в Росії, але аналітики говорять про те, що очевидно українські олігархи отримали якусь обіцянку від російського президента Володимира Путіна щодо того, як у майбутньому будуть розподілятися українські багатства. Чи, на Вашу думку, в цій російській системі українські олігархи будуть настільки гарантовано отримувати свою частку, що вона буде вигіднішою для них, ніж європейська система, в якій вони вже збиралися працювати, і власне, велика частина з них уже і працює, маючи свої компанії за кордоном у європейських країнах?

Основна російська мета – опанувати притулки в різних стратегічних об’єктах і галузях українського виробництва
– Я думаю, що малоймовірно, що така розмова могла б відверто відбуватися. На мою думку, основна російська мета – опанувати притулки в різних стратегічних об’єктах і галузях українського виробництва, в суднобудівництві, в авіаційному секторі і газово-транспортній системі, котру теж можна вважати стратегічною.

І вони, думаю, розуміють, що віч-на-віч з Росією українському приватному секторові буде дуже важко захищати свої позиції, особливо за відсутності кредитного ринку, котрий може бути більш диверсифікований, скажімо, домовленостями з Міжнародним валютним фондом чи задіяних західних банків.

– Американські політики вже згадували можливість застосування санкцій до винних у масовому побитті мирних демонстрантів. Про санкції згадує і резолюція американського Сенату. Наскільки серйозно можна говорити про те, що вони реально можуть бути застосовані, і застосовані саме щодо українських олігархів? Оскільки вони, більша частина з них, не посідає якихось державних посад і не може вважатися прямо відповідальними за насильство, яке відбулося на Майдані, за побиття журналістів, за побиття мирних громадян під час мирних акцій протесту?

– Я думаю, що є широке розуміння про перелиття інтересів і внутрішнє лобіювання через своїх ставлеників у парламенті, в Раді, у структурах уряду, поміж промисловими групами і урядом. Я думаю, що такі аргументи можуть бути переконливими.

Підбирання списків не підлягає якомусь виключно об’єктивному способу і можна залучити імена бізнесменів. Мені здається, що ключове питання відносно санкцій – це чи буде застосовано брутальне, фізичне знущання над людьми, застосування сили і державними, і тими невідомими бандитськими групами і щодо журналістів, і щодо активістів.

Президент легковажить атаками і тим, що нікого ще не було покарано за події 30 листопада і 1 та 11 грудня
Я думаю, держава має право застосовувати певні санкції проти людей, які займаються громадською непокорою, але мені здається, що вони мусять бути пропорційні до умовного злочину. Якщо це будуть диспропорційні, будуть вважатися політичними репресіями, це може швидко призвести до досить широкої кампанії застосування санкцій. Мені здається, що президент легковажить атаками і тим, що нікого ще не було покарано за події 30 листопада і 1 та 11 грудня.

На мою думку, якщо покарання не відбудеться і якщо все буде продовжуватися в такому руслі, це може дуже погано закінчитися і для олігархів, і для української політичної еліти.Те, що президент не шукає якогось компромісного варіанту, може загнати його в поганий кут.

Наступні місяці покажуть, чи Україна дійсно йде напрямом послідовної і цілеспрямованої системи репресій і протидій громадянському суспільству, чи вона буде в зоні, де тримається рівновага між силами і шукається якийсь вихід, якийсь компромісний варіант, щоб уже подолати цей період нестабільності.
  • 16x9 Image

    Марія Щур

    В ефірі Радіо Свобода, як Марія Щур, із 1995 року. Кореспондент, ведуча, автор програми «Європа на зв’язку». Випускниця КДУ за фахом іноземна філологія та Центрально-Європейського університету в Празі, економіст. Стажувалася в Reuters і Financial Times у Лондоні, Франкфурті та Брюсселі. Вела тренінги для регіональних журналістів.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG