Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 23:00
Белград – На другу половину січня наступного року призначена перша міжурядова конференція Євросоюзу й Сербії. Вона стане офіційним початком переговорів про вступ балканської республіки до європейської сім’ї держав. У зв’язку з цим деякі оглядачі ставлять й таке запитання: чому європейські двері відкриваються перед Сербією, а для України вони ще закриті?

У час, коли Румунія й Болгарія стали членами Євросоюзу чимало белградських урядовців й коментаторів говорили, що це несправедливо. На їхню думку, сербська політична й економічна системи більше пристосовані до європейських. Тепер, коли Сербія подолала передостанній бар’єр, на підставі оптимістичних заяв урядовців іноді складається враження, що переговори будуть лише формальністю. А експерти, посилаючись на досвід інших посткомуністичних країн, попереджають що в Брюсселі оцінюють не заяви, а реальний стан. У деяких країнах процес переговорів тривав 8 років, в деяких 10, а то й більше. Зрештою, суть євроінтеграції не в тому, щоби сподобатися євробюрократам, а в тому, щоби життя стало кращим.

Початок переговорів із Сербією Євросоюз обумовлював, зокрема, нормалізацією відносин Белграда й Приштини та боротьбою проти організованої злочинності й корупції. Чинний уряд найбільше займався саме цими двома проблемами. Прем’єри Сербії й Косова угоду про нормалізацію підписали у квітні 2013 року. Більшість громадян вже давно збагнула, що Косово більше не належить до Сербії й перестала хвилюватися цією справою. Але, людям не байдуже, коли йдеться про щоденне життя. Тому вони з великим задоволенням сприйняли перевірку процесів приватизації та затримання десятків бізнесменів, котрих звинувачують в розкраданні державного майна.

Перевірка приватизації великих компаній

Мілько Радісавлєвич, спеціальний прокурор у справах організованої злочинності, уточняє: «Результатом спільної роботи поліції й прокуратури, коли йдеться про 24 спірні приватизації, стало порушення 11 слідств проти 93 підозрюваних. Серед них є троє колишніх міністрів, керівник Агентства в справах приватизації, керівник Акційного фонду, також директори, власники та відповідальні особи в підприємствах та їхніх правлячих структурах».

Чому перевіряють саме 24 приватизації? Тому, що таку вимогу ще три роки тому поставив Європейський союз. Сербські ЗМІ безліч разів повідомляли про порушення закону в згаданих та інших випадках. Державні органи відреагували щойно після попереджень з Брюсселя. Отож, енергійної акції не було б без допомоги Європи.

Міністр юстиції Нікола Селакович каже, що легше міняти закони, аніж звички й поведінку тих, хто має запроваджувати їх.

«Ми спроможні міняти закони упродовж двох-трьох місяців. Ми спроможні ухвалити стратегію або плани акції й почати запроваджувати їх. За це іноді потрібні дні, тижні, місяці, навіть роки. Але змінити людину, змінити свідомість судді, змінити свідомість прокурора, свідомість чиновника, зайнятого в Міністерстві юстиції й державної управи – для цього іноді потрібні роки, а в окремих випадках й десятиліття. Сподіваюся, що в нашому випадку не буде так», – зазначає Селакович.

Важлива роль незалежних ЗМІ

Позитивним результатом процесу євроінтеграції можна назвати й закон згідно з яким усі урядовці щороку повинні надати відповідній державній агенції дані про своє майно. Громадяни знають, що пересічна міністерська платня не перевищує дві тисячі євро. Знають, що прем’єр, члени уряду та спікер парламенту живуть в звичайних, хоча не маленьких, міських квартирах. У порівнянні з багатими урядовцями з часу авторитарної влади Слободана Мілошевича, з бізнесменами та естрадними зірками, більшість нинішніх посадовців можна вважати пересічним вищим класом. Політичних діячів постійно контролюють незалежна агенція по боротьбі проти корупції та незалежні ЗМІ, яким довіряє значна частина громадян.

Комуністичний режим у колишній Югославії був набагато ліберальніший від радянського. Люди вільно їздили за кордон, читали навіть антикомуністичних авторів, дивилися фільми. Сотні тисяч працювали в Німеччині, Франції... Й тому сербам не було важко розірвати з комунізмом та його гаслами й символами. Важливу роль в цьому відіграли незалежні засоби масової інформації та інтелігенція.

А в 90-і роки, за часу влади Милошевича, громадяни Сербії ще більше зненавиділи владу однієї партії й однієї людини. Незважаючи навіть на те, що літаки Північноатлантичного альянсу 1999 року три місяці бомбардували їхню країну, серби через рік масовими щоденними протестами скинули режим й обрали проєвропейську владу. Від того часу змінилося кілька коаліцій, іноді через економічні причини зростала кількість євроспектиків, але всі влади продовжували європейську політику.

Захід символізує вищий рівень життя та права й свободи людини

Певна річ, що минуле не забувається: більшість тих, хто мріє про вступ до Євросоюзу, не хоче, щоби країна стала членом НАТО.

Частина сербської інтелігенції та православної ієрархії і тепер, як і в минулому, виступає за поглиблення зв’язків із Росією. Однак, переважна більшість населення дивиться на Захід. Захід для них, насамперед, вищий рівень життя та права й свободи людини. Зрештою, навіть ті, що емоційно ближчі до Росії, не мріють про життя під недемократичним режимом. Проросійські налаштовані багаті серби не посилають дітей на студії до Москви, а до країн Західної Європи.

Соціологи спостерігають цікаве явище: чимало звичайних людей у Сербії захоплюються Путіним, котрого називають енергійним лідером, але й такі голосують за проєвропейські партії, а не за проросійських консерваторів й екстремістів.

Журналіст Радован Балач зазначає, що громадяни Сербії по-різному ставляться до процесу євроінтеграції.

«Деякі люди в Сербії від Європи очікують користі, інші негаразди, – каже він. – Оптимісти та прихильники євроінтеграції сподіваються що Сербія, коли раз стане членом Євросоюзу, нарешті стане державою з верховенством права, що судові процеси не будуть затягуватися на кілька десятиліть, що всі будуть нормально платити всі повинності й податки, що громадянам не буде необхідна купа паперів для здійснення будь-якого права, що буде менше корупції, словом – що нарешті буде запроваджений порядок та закон. Адже, Сербія мала, вбога й невпорядкована держава. Оптимісти також очікують приплив капіталу, який уможливить відкриття нових та відбудову існуючих заводів, очікують більше робочих місць, зокрема для молоді. Зрештою, молоді люди будуть в змозі знайти роботу в країнах Європи, але вони сподіваються, що це буде можливо й вдома».

Леніна й Сталіна вважають уособленням всього найгіршого

Коли йдеться про євроінтеграцію, серби, звичайно, порівнюють свою країну з сусідами, зокрема з колишніми югославськими республіками. Але з Україною – майже ніколи, через зрозумілі причини: дві країни відрізняються як величиною й кількістю населення, так минулим, геостратегічною позицією, традиціями тощо.

Серби були, так би мовити, майже приголомшені коли бачили, що в Києві знесли пам’ятник Леніна. Не тому що його знесли, а тому що в столиці незалежної України такий пам’ятник стояв у другому десятилітті 21-го століття. Леніна, так само як і Сталіна, тут ототожнюють із лихом та усім найгіршим. У багатьох містах Сербії в комуністичні часи були вулиці імені Леніна, але їх давно перейменували.

Слід сказати й те, що громадяни Сербії здивовані, коли на телебаченні бачать знімки дач та палаців у яких мешкають деякі українські урядовці. Тут таку розкіш вважали б неморальною. Адже, більшість депутатів, міністрів та посадовців з’явилася на політичній арені 15-20 років тому. А в малій країні, як Сербія, неможливо чесним шляхом здобути багатства упродовж одного-двох десятиліть.

Незважаючи на згадані розбіжності, Сербії й Україні на європейському шляху доводиться долати схожі перешкоди, переоцінювати національні міфи, позбуватися чимало упереджень щодо себе самих та щодо інших.

Рейтинг проєвропейської правлячої коаліції в Сербії вже півтора року залишається дуже високим, а то й зростає, саме через те, що урядовці запроваджували більшість обіцянок. Півтора року, та ще й в несприятливих економічних обставинах, замало для будь-яких узагальнень. Все-таки, сербський досвід може бути цікавим як для громадянського суспільства в України, так і для влади й опозиції.
  • 16x9 Image

    Михайло Рамач

    За освітою історик. Журналіст, поет, перекладач та сценарист. Автор шести поетичних книжок, трьох книг, політичних есе, про колишню Югославію й нинішню Сербію. Був головним редактором трьох сербських щоденних газет. Співробітник Радіо Свобода з 1998 року. В сербських ЗМІ надрукував чимало матеріалів про Україну.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG