(Рубрика «Точка зору»)
Юрій Костенко
Міф 1. «Ядерне роззброєння – ініціатива українського народу»
Існує переконання, що миролюбний український народ якось раптово та одностайно вирішив: бути новій державі без’ядерною. Мало хто зважає, що рішення ухвалили раніше, ніж Україна стала незалежною державою, і ніж українці змогли дізнатися, що володіють третім у світі ядерним потенціалом. Звідкіля ж з’явилася тема без’ядерного статусу?
Як згадував один із найбільш активних депутатів перших скликань Іван Заєць, 12 липня 1990 року, коли у Верховній Раді ми вже завершували розгляд тексту Декларації про державний суверенітет України, до Івана Драча (який тоді очолював опозиційний Народний Рух), підійшов Сергій Головатий, сказав йому щось на кшталт «добре було б від Руху запропонувати» та дав до рук якийсь папірець. Драч попросив слова. Почав здалеку, від Івана Мазепи, і завершив словами, які зачитав з папірця: «І, мабуть, найкраще було б, щоб Україна проголосила саме ось що: «Українська РСР урочисто проголошує про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участь у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: невиготовлення, непоширення і табу на території з приводу розповсюдження зброї».
Мене особисто такий експромт здивував, адже на засідання Народної Ради (опозиційного депутатського об’єднання, яка протистояла комуністичній більшості Верховної Ради) така ідея взагалі жодного разу не виносилася, хоча майже увесь текст Декларації готувався саме в нашому середовищі. До речі, і Рух нічого такого не розглядав (тоді і Драч, і Головатий, і Заєць, і я входили до керівних органів НРУ).
Після виступу Драча Головатий взяв слово з приводу того, де мають служити українські призовники, і ніби між іншим підтримав Драча. За пропозицію, зачитану Драчем, депутати проголосували – з голосу.
Наступного дня, коли продовжили розгляд Декларації, ситуація отримала несподіваний поворот. Зараз це можна побачити зі стенограми засідання, на якому головував Іван Плющ:
«ДЕПУТАТ НЕ ПРЕДСТАВИВСЯ. Шановні товариші! Хочу привернути увагу до того, що ми вперше бачимо з вами розділ, який називається «Зовнішня і внутрішня безпека». Очима своїми бачимо вперше.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Товариші, я не розумію вас, про що це ви? Ми за нього проголосували. (…)
ШУЛЬГА М.О. Я хочу, товариші, щоб ви прочитали його, ми його тільки на слух сприйняли. Ми голосували за нього.
ГОЛОВАТИЙ С.П. Шановні народні депутати! В цьому розділі є невеличка редакційна неточність, яка стосується формулювання принципу – трьох неядерних принципів. Справа в тому, що при подачі цієї пропозиції робився переклад з англійського варіанту договору про нерозповсюдження ядерної зброї, і той переклад був зроблений трохи неточно. В перерві уточнили переклад, і після двокрапки має бути так: «відмова від вироблення, придбання і випробування ядерної зброї». Прошу це врахувати.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Іване Федоровичу, ви вносили цей текст. Що ви з цього приводу скажете?
ДРАЧ І.Ф. Товариші, я єдине хочу сказати, що текст клеїли в обід, у тому числі і я його клеїв частково. Нам дали тоді, коли ми були вже в залі. Тому ви повинні цей текст приймати як такий, що треба вичитати і відредагувати.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Який текст, який ви маєте на увазі текст?
ДРАЧ І.Ф. Оцей. Я його вперше бачу. Що тут написано, які помилки допустила друкарка, я не знаю.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Так. Шановні товариші депутати! Давайте ми визначимося принципово. Восьма сторінка, зачитую абзац восьмої сторінки. «Українська РСР урочисто проголошує про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів». І далі редакція, будь ласка...
ДРАЧ І.Ф. «Відмова від вироблення, придбання і випробування ядерної зброї».
ГОЛОВУЮЧИЙ. (…) Депутат Башкіров вносить пропозицію поставити цей абзац першим (…)».
Тобто у текст, який дав Івану Драчу Сергій Головатий, забули вписати один із трьох принципів неядерної держави. Сам Головатий визнав, що помилка сталася при перекладі з англійської. Очевидно, що такий текст йому могли вручити лише люди, які точно знали, як формулюються ці три принципи, – і які мали цей текст лише англійською мовою. Сумнівно, що це були представники українського політикуму.
Так заздалегідь, більше ніж за рік до проголошення державності, за підказкою з-поза меж сесійної зали Верховної Ради, Україні була підкинута тема «без’ядерного статусу». Люди, які пропонували такий запис (Драч, Головатий), можливо, навіть не усвідомлювали, що задіяні у сценарії, який передбачали ще на межі 80-х та 90-х відповідні структури в разі розпаду Радянського Союзу.
Причина його появи стає більш зрозумілою, коли поставити події в контекст підписання Радянським Союзом та США договору СТАРТ-1, який передбачав ліквідацію великої частини радянських ядерних арсеналів. Підписали його 31 липня 1991 року, але ратифікувати не встигли – СРСР розпався, а на його теренах утворилися вже чотири ядерні держави. У світових ядерних лідерів з’явилося спільне завдання: не допустити появи в «ядерному клубі» нових держав, і особливо України – країни із третім у світі ядерним арсеналом, який перевищував потенціали Франції, Великобританії та Китаю разом узятих.
***
Отже, формально, процес ядерного роззброєння України було започатковано в липні 1990 року, коли в Декларації про державний суверенітет Україна заявила про намір «у майбутньому» стати нейтральною державою, яка дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти й не набувати ядерної зброї. А вже через три місяці після проголошення незалежності, у жовтні 1991 року, з’явилася ще й заява Верховної Ради – яка, уже від імені держави Україна, закріплювала її зобов’язання стати у майбутньому без’ядерною.
Чи було це фатальною, вирішальною помилкою? Ні. Бо проголошення наміру означало лише напрям. План конкретних дій чітко визначила наступними своїми рішеннями Верховна Рада. За цим планом, ядерна зброя, як власність України, мала конвертуватися у стартовий капітал для розвитку новоствореної держави – економічний, політичний та безпековий.
Який план розробила Україна і чи можливо було його реалізувати – з цього приводу також існує декілька міфів.
(Наступного тижня читайте на сайті Радіо Свобода»: «Міф 2. «США – кращий друг України» / «Росія – кращий друг України»)
Попередня публікація: 10 міфів про ядерне роззброєння України
Юрій Костенко – голова Спеціальної робочої групи з підготовки до ратифікації Договору СТАРТ-1 (1992-94), перший керівник української урядової делегації на переговорах з Росією щодо ядерної зброї (1993), міністр охорони довкілля та ядерної безпеки (1992-98).
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
