Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 16:26
Основні вимоги, котрі висуває останнім часом народ, більше стосуються не влади, а опозиціонерів. Інформаційний простір переповнений вимогами до опозиційної трійки визначитися з єдиним кандидатом, котрий опонуватиме Вікторові Януковичу на президентських виборах. Причому доцільність таких дій мало ким піддається сумніву. Але чи потрібно «вже і зараз» визначатися з єдиним кандидатом ще за рік до самих виборів?

За і проти

Як і в будь-якої ідеї, у визначенні єдиного кандидата від опозиції є свої позитивні і негативні сторони.

Переваги:

– Людям, котрі стоять на Майдані, потрібні позитивні сигнали. Визначення єдиного кандидата може стати таким. Крім того, люди потребують лідера. Вони розраховують, що отримають людину, котра поведе усіх за собою. Крім того, це дасть народові розуміння, що вони впливають на політичні процеси в країні.

– Один лідер зручніший і в теперішніх умовах боротьби. Єдиний центр впливу та ухвалення рішень є вигіднішим у очах силовиків, котрі матимуть на кого орієнтуватися в разі бажання перейти на бік протестувальників. Те саме стосується і парламентарів із провладного табору, котрим потрібен той, з ким можна домовлятися про особисті гарантії при примиканні до опозиційних сил. Одній людині легше надавати гарантії та нести за них відповідальність.

– Вдасться уникнути розпорошення голосів та взаємопоборення під час виборчої кампанії, що можна було спостерігати під час парламентських виборів між УДАРом та Свободою/Об’єднаною опозицією. Основний електорат усіх трьох опозиційних лідерів та Петра Порошенка зосереджений на Заході й у Центрі України. І саме за нього і мала б розгорнутися боротьба.

– Дасть сигнал Заходу про готовність до переговорів. Саме європейським та американським партнерам потрібно знати, з ким проводити переговори і мати справу надалі.

– Покаже готовність опозиціонерів пожертвувати своїми амбіціями заради командної гри та вміння домовлятися.

Усе не обмежується лише позитивними моментами, тому варто відзначити й негатив.

Недоліки:

– Під час парламентської кампанії-2012 відбулося об’єднання «Батьківищини» та «Фронту Змін». Соціолог Олексій Антипович зазначав, що, якби ці політсили йшли окремо, то могли б зібрати більше голосів виборців. З цієї причини варто прорахувати, чи не призведе це до електоральних втрат.

– У випадку висунення єдиного кандидата є велика ймовірність, що виборчі комісії будуть сформовані з представників влади й технічних кандидатів від неї, що дозволить фальсифікувати вибори з небувалим масштабом. Вирішити цю проблему можна, зареєструвавши кілька технічних кандидатів від опозиції, проте висуванців у комісії від них буде куди важче контролювати, ніж якби вони були безпосередньо представниками Кличка, Тягнибока чи Яценюка.

– Найбільшою загрозою може стати зняття єдиного кандидата від опозиції з президентської гонки. Досвід виборів у проблемних округах і скасування реєстрації висуванця опозиції Віктора Романюка мала б стати уроком для супротивників влади. Вирішити це питання можна системою підстрахування, котру пропонує низка політиків, зокрема Тарас Стецьків. Відповідно до неї, реєструється кілька кандидатів, але основна роль відводиться лише одному, і він веде активну кампанію. Інші ж займаються допомогою й вступають у боротьбу (відповідно до рейтингу) у випадку, коли основного кандидата буде знято з виборів.

– Оголошення імені єдиного кандидата за рік до виборів може призвести до масованих атак на нього зі сторони влади. Оскільки боротьба під час перегонів обіцяє бути наджорсткою, слід очікувати дуже потужних ударів з боку Партії регіонів, у порівнянні з якими злом акаунтів політиків у соцмережах та їхньої електронної пошти видаватиметься дитячими забавками.

– Українцям потрібен єдиний кандидат від опозиції в першому турі й через те, що частина соціуму вперто притримується месіанських поглядів. Помаранчева революція недостатньо навчила людей тому, що не можна покладати усі свої надії лише на одного політика, що дозволяє всю відповідальність перекласти з народних плечей на плечі того самого єдиного кандидата. Після цього неодмінно наступить розчарування, але воно буде уже куди сильнішим.

Що робити?

Теоретично прийнятними виглядають обидва варіанти: йти всім трьом (чи більшій кількості) опозиціонерів на вибори і висувати єдиного кандидата із системою підстрахування. Проте визначення єдиного кандидата і оголошення його імені «вже і зараз» має куди менше раціональних підстав. Цим опозиція не лише надасть владі час на підготовку контрдій, а й дозволить провести масштабну кампанію з дискредитації лідера ще задовго до дати виборів.

За час, що залишився до старту перегонів ще неодноразово можуть змінитися рейтинги усіх провідних гравців. Наочним прикладом можуть бути останні президентські вибори, коли на початку кампанії доволі хороші шанси на вихід у другий тур мав Арсеній Яценюк, котрий у підсумку отримав четвертий результат. Якщо задекларувати зараз кандидатом Кличка, а напередодні виборів він поступатиметься комусь іншому з опозиціонерів своїм рейтингом, то який сенс висувати саме його єдиним кандидатом?

У той ж час до виборів потрібно зробити наступне:

– Задекларувати, коли, як і за яким принципом має відбутися висування кандидатів (праймеріз, незалежне соцопитування etc)?

– Створити спільну команду, сформовану з експертів, громадських діячів, фахівців у конкретних галузях, політиків, що матиме на меті розробити програму реформ, спрямовану не виведення країни з кризи, зміну владної парадигми та повернення системи стримування-противаг, щоб унеможливити узурпацію країни однією політичною силою.

– Ввести мораторій на критику своїх партнерів по опозиції під час ведення кампанії і зосередити усі зусилля на протидії кандидатові від влади.

– Не дозволити владі просунути в парламенті поправки до Закону про вибори президента, котрі б могли зменшити шанси опозиційних кандидатів на перемогу.

– Добитися виборів міського голови столиці та Київради. Їх слід розцінювати як підготовку до виборів глави держави, де можна буде відточити співпрацю з громадським сектором, забезпечити унеможливлення порушення та фальсифікацій. Якщо не вдасться призначити на цей рік вибори до Київради, то таким шансом може стати електоральна кампанія до Тернопільської обласної ради, повноваження котрої спливають у 2014 році.

– Сформулювати чітку програму для людей Сходу та Півдня України. Яким чином їх можна простимулювати голосувати за опозицію. Показати переваги від приєднання до Європейського союзу саме для них. Потрібні місії, спрямовані на роз’яснення та інформування, якої шкоди завдає країні теперішня влада.

– Працювати із тими виборцями, що готові продати свій голос.

У свою чергу із середовища Майдану має утворитися не лише громадська організація, що потім може перерости в народну партію, сформовану знизу, а й різні проекти, структури та об’єднання, спрямовані на контроль за діями не лише влади та її інституцій, а й опозиції. Щось на кшталт «Опори», котра контролює вибори й журналістські проекти, що фіксують зловживання влади.

Десь за місяць-два до початку офіційного висування кандидатів, за допомогою різних методів: обговорення з експертами, громадськими активістами та позапарламентськими опозиційними силами визначити, який варіант буде доцільнішим: кілька кандидатів, єдиний чи один головний із підстрахуванням? Потрібно розуміти, що на даний момент це не ключове питання, котре потребує якнайшвидшого вирішення і потрібно працювати над іншими, більш важливими.

За час, що залишився до виборів опозиційні політики та громадський сектор мають навчитися працювати разом, бо лише завдяки цьому є шанс перемогти в 2015 році. І не потрібно автоматично називати всіх, у кого відмінні погляди, «прихвоснями Банкової» і «провокаторами», з одного боку, і чіплятися до дрібниць та критикувати не за те, за що насправді потрібно, – з другого. Все це грає на руку влади. Потрібно вчитися чути одні одних.

Назарій Заноз – політичний оглядач, публіцист

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG