Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 19:58
Лондон Українські проєвропейські активісти очікують від європейських столиць реакції на схвалення у Верховній Раді закону, що, на думку критиків, обмежує демократичні права в Україні. Досвід показує, що Європа може реагувати повільно. Про цю обставину, а також про те, наскільки ефективною могла б бути така реакція, лондонський кореспондент Радіо Свобода Богдан Цюпин розмовляв із британським політологом Андрю Вілсоном. Перше запитання стосувалося того, як він особисто оцінює останні кроки української влади.

Це найжорсткіший набір обмежень, які ми бачили в будь-якій країні регіону з 2004 року. Уряд намагається реагувати, забороняючи все, що бачить
– Події надзвичайні. Фактично вони склали список усього, що хотіли заборонити і заборонили. Зазвичай закон має якусь назву, чи пояснення або виправдання, а тут просто набір перешкод опозиційній тактиці. Той набір не має виправдання. Я би сказав, що це найжорсткіший набір обмежень, які ми бачили у будь-якій країні регіону від 2004 року.

Заборонені навіть такі дивні речі, як пересування колоною, якщо у ній понад 5 автомобілів, носіння вогню, розслідування суддів (читай розслідування підозр про корупцію). З одного боку, це можна вважати досить недолугим, але уряд намагається реагувати, забороняючи все, що бачить. Я сподіваюся, що вони щось пропустили.

Навіть до схвалення згаданого закону українська влада застосовувала силу проти демонстрантів, ув’язнювала і карала учасників протестів, переслідувала активістів. Чи змінює новий закон щось по-справжньому?

Заарештувати десяток тисяч людей неможливо. Найстрашніша ініціатива, скопійована у Росії
– Змінює багато. Хоча такі зауваження повністю слушні. Найголовніше – це політична воля. І зараз заарештувати десяток тисяч людей неможливо. Заарештувати можна окрему особу. Закон змінює становище певних категорій людей. Особливо це стосується неурядових організацій – це найстрашніша ініціатива, скопійована у Росії, яка вимагає реєструватися іноземними агентами тих, хто отримує фінансування з-за кордону. Водночас накладаються обмеження на активістів. Виходить, що людина може бути у безпеці на демонстрації перед телевізійними камерами, і тому уряд цинічно бере під приціл людей поза Майданом. І досі траплялися випадки, що активістів били майже до смерті.

Наскільки Україна наближається до становища Білорусі, яка перебуває під міжнародними санкціями. Чи можна сказати, що там становище було набагато гіршим зі зникненнями і ув’язненнями білоруських політиків і активістів?

Цілком можливо пильніше приглядатися до грошей тих осіб, які підтримують режим. Уже зараз міг би використовувати існуючі процедури
– З одного боку, я не хотів би порівнювати один процес руйнування демократії з іншим, адже українська ситуація значно відрізняється від білоруської. Білорусь, наприклад, не має олігархів, і коли ЄС намагався запроваджувати особисті санкції проти окремих представників режиму, то виявилося, що вони не такі важливі. Кожна ситуація відмінна. До певної міри події в Україні навіть гірші. Чи можливі санкції білоруського зразка проти України? Особливість санкцій полягає у тому, що їх не можна просто оголосити. Вони повинні бути частиною законного процесу, тобто спрямованими проти того, хто чинить порушення. Це, безумовно, могло б стосуватися тих, хто причетний до насильства. Коли мова йде про український режим та його гроші, то питання, радше, не про санкції, а про те, чи не занадто відчинені наші двері? Чи повністю використовуються вже наявні процедури? Я вважаю, що цілком можливо пильніше приглядатися до грошей тих осіб, які підтримують режим. Європейський союз уже зараз міг би використовувати існуючі процедури.

Чи є у Європі бажання вдаватися до санкцій проти українського режиму? Вашингтон значно гучніший і рішучіший. З Лондона ж, наприклад, досі не було нічого. Чи переймаються взагалі українськими проблемами у європейських столицях?

Українська влада поводиться надзвичайно цинічно
– У листопаді і грудні у столицях ЄС реагували досить повільно, але зрештою досить добре. Я вважаю, що це стримало режим від подальшого застосування сили проти демонстрантів. Зараз їм треба це робити знову. Українська влада поводиться надзвичайно цинічно, розраховуючи, що насильство проти масових демонстрацій на телевізорі виглядало б не дуже привабливо, а тому бере людей під приціл поодинці. Такі дії привертають менше уваги міжнародних ЗМІ і політиків. Отже, я стурбований тим, що такої потужної реакції у Європі, як у листопаді та грудні, тепер не буде. Але очевидно, що реагувати знову треба.

Міжнародний тиск може мати певний вплив, але наскільки українцям варто сподіватися на зовнішню допомогу? Світ має надто багато невдалих прикладів намагань підтримувати демократію ззовні.

Найважливіше те, як реагуватимуть самі українці
– Так. Я не можу точно говорити про реальні наслідки міжнародного тиску. Я не знаю, як працює режим всередині. Але йдеться про намагання стримати внутрішні репресії. Європейські заяви можуть дати зрозуміти українській владі, що їй доведеться платити більшу ціну за насильницькі утиски. Але, зрештою, так. Українська влада розраховує на те, що кількість демонстрантів на Майдані зменшиться, і це створить їй нагоду зробити своє. Отже, як і завжди, найважливіше те, як реагуватимуть самі українці.

Усупереч твердженням кремлівської пропаганди, Майдан в Україні розпочався без міжнародної участі і навіть без жодного прикладу Заходу.

Майдану сприяли інтернетні соціальні мережі. Навіть для української офіційної опозиції це була несподіванка. Міжнародна спільнота у кращому випадку може застерегти українську владу, що вона втратить на міжнародній арені. Але для української демократії найважливішим є розвиток внутрішніх процесів усередині самої України.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG