Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 16:51
(Рубрика «Точка зору»)

Законопроект №3879, ухвалений двома фракціями Верховної Ради 16 січня з порушенням усіх регламентних норм, без оприлюднення тексту, без обговорення в комітетах, без експертних висновків, фактично замінює введення надзвичайного стану. Він робить усіх уразливими для кримінального переслідування просто за висловлену думку. А водії та учасники мирних зібрань можуть бути піддані адміністративному переслідуванню з драконівськими штрафами. Можна перерахувати ще багато інших його страшилок. Проте цей маревний закон народився мертвим.

Брутальні порушення прав людини і фундаментальних свобод

Закон ігнорує статтю 22 Конституції, згідно з якою «При прийнятті нових законів… не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод». Законом вводиться пряма дискримінація об’єднань громадян. Грубо порушені усі фундаментальні свободи – совісті, поглядів, слова, інформації, зібрань, об’єднань, пересування, а також право власності, право на справедливий суд, право на приватність, а отже, – й відповідні норми Конституції, Міжнародного пакту ООН про громадянські та політичні права, Європейської конвенції з прав людини. Він суперечить практиці Європейського суду з прав людини.

І якщо в державі ще залишились рештки совісті, права та здорового глузду, то Конституційний суд має скасувати ухвалені закони як неконституційні за поданням групи з не менше, ніж 45 депутатів, або уповноваженого Верховної Ради з прав людини.

Але навіть на цей оптимістичний сценарій потрібний певний час. Що слід очікувати в найближчі дні?

Назад у світле минуле?

Усі дії держави проти Євромайдану – напади, побиття, спалення автівок, порушення фіктивних кримінальних справ тощо – мають дві цілі: 1) залякати, щоб відмовилися від участі; та 2) спровокувати на насильницькі дії у відповідь.

Залякати досі не вдавалося, навпаки, це викликало тільки обурення та активізацію участі. Закон розрахований на вибіркове кримінальне переслідування за критику дій держави, але щоб це справді залякало, потрібні масові репресії, які не можна реалізувати. Криміналізація наклепу, введення до Кримінального кодексу (КК) вкрай розмитої кваліфікації екстремістської діяльності, – суто радянські рудименти переслідувань за слово, які в Україні вже мало хто пам’ятає. Їх намагаються повернути, проте марно.

Скажімо, я в виступі на мітингу публічно буду критикувати бюджет-2014 за безсовісне зменшення фінансування для онкохворих дітей в бюджеті 2014 року більше, ніж в 4 рази порівняно з бюджетом 2013 року (із 216 мільйонів гривень до 50 мільйонів гривень) або за плани уряду надати на реабілітацію дітей, хворих на ДЦП в 2014-му майже в 100 разів менше, ніж у 2013-му (675 тисяч гривень замість 49,6 мільйона гривень) при тому, що суттєво збільшуються видатки на органи державної влади. Чи знайдеться хтось, хто зі мною не погодиться? А проте я можу отримати повідомлення про підозру у скоєнні злочинів: наклепу, бо знайдеться про державний орган, якому скоротили фінансування, та веденні екстремістської діяльності, бо перешкоджаю законній діяльності органів державної влади. Але ж ці обвинувачення абсурдні!

Суспільна свідомість пішла далеко від масових переслідувань за вираження поглядів, тим більше, що негативні твердження щодо дій влади, як правило, справедливі. Коли закон не сприймається суспільною свідомістю, він не застосовується. Отже, масових репресій не має бути. Це схоже на тривалу наявність в КК «мертвої» статті 80, що залишалася з радянських часів. Вона кваліфікувала як злочин незаконні операції з валютою при тому, що тисячі людей щоденно його скоювали.

Загрози для Майдана

З провокуванням відповіді на дії влади ситуація складніше. Емоційні реакції на кричущу несправедливість та насильство, організовані владою, можна пояснити, але слід чітко розуміти, що незаконні дії та насильство у відповідь делегітимізують суспільний протест і підважують його моральну правоту. Необхідно чітко це усвідомити й виключити незаконні дії та насильство.

Можна очікувати намагання штрафувати за маски, шоломи та пересування колонною більше п’яти автівок. Найкраща зброя проти цього – сміх і карнавалізація. Надписи на задньому склі «Не їдь за мною, я – п’ятий», вимога до міліції надати супроводження та узгодити поїздку в лазню шістьма машинами, імпреза письменників біля Лук’янівського СІЗО, похід радянських політв’язнів до СБУ з вимогою заарештувати їх першими як найбільш досвідчених наклепників – усе це перетворює закон на посміховисько.

Хто такі «іноземні агенти»?

Закон оголошує всі об’єднання громадян, без будь-якого розрізнення, «іноземними агентами» (читай – «ворогами народу»), якщо вони отримують іноземне фінансування, а також беруть участь в політичній діяльності. Сформульовано це настільки погано, що так і залишається незрозумілим, чи застосовуються дві кваліфікуючих ознаки, наявність іноземного фінансування і заняття політичною діяльністю, тільки разом або можуть розглядатися окремо. При цьому визначення політичної діяльності настільки розмито, що політичною є будь-яка діяльність. У наведеному вище прикладі з позбавленням фінансування хворих дітей мене можна оголосити іноземним агентом, оскільки я брав участь у політичній акції (виступав на мітингу), мав на меті вплив на ухвалення рішень державним органом (Верховною Радою) і зміну визначеної ним державної політики (вимагав віддати бюджетні кошти хворим дітям, а не витрачати їх на збільшення фінансування органів влади) і формував думку суспільства, що ті, хто голосує за такий бюджет – негідники. Тобто я займався політичною діяльністю в сенсі цього закону.

Якщо ж ми згадаємо, що найбільшим одержувачем іноземної технічної допомоги є держава (на кілька порядків більше, ніж об’єднання громадян, і без будь-яких податків), то стає очевидним, що закон дискримінує ці організації, визначаючи для них ще й спеціальний податковий статус. Причому це пряма дискримінація, якої досі в українському законодавстві взагалі не було.

«Коли ми збільшили податок на повітря, вони стали менше дихати»

Будемо менше дихати чи вдіємо як Чіполіно?

У нас є вищий за субординацією правовий акт – Конституція, яка має пряму дію. Виконуймо Конституцію й ігноруймо цей ганебний закон. Треба поводитися як вільні люди в вільній країні, й ця маячня не працюватиме.

Євген Захаров – голова Харківської правозахисної групи

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG