Європейський союз стосовно України поділився на розчарованих і байдужих, говорить британський політолог Ендрю Вілсон. Цим та багатьма внутрішніми проблемами ЄС старший дослідник Європейської ради з закордонних відносин із Лондона пояснює відсутність активніших дій з боку Європейського союзу. На його думку, ЄС все ще вірить у те, що діалог дієвіший інструмент, ніж санкції, хоча не виключає і цільового застосування обмежень на пересування та замороження рахунків політиків та службовців, причетних до кровопролиття в Україні.
– Погляд на ЄС українських активістів коливається між останньою надією і глибоким розчаруванням. Багато з тих, хто сподівався на те, що жорстка реакція ЄС «протверезить» нинішню владу, нині відчувають гостре розчарування, бо не бачать, що заклики європейських політиків до діалогу не мають жодного впливу на владу. Чи ці настрої виправдані, на Вашу думку?
– В ЄС є певна проблема, що ті країни, які зараз найменше щось роблять, раніше робили найбільше. Це і поляки, і шведи, і балтійські країни, німці, які докладали великих зусиль для того, щоб угода про асоціацію була підписана. Але саме тому, що вони витратили стільки зусиль тоді на переговори з українськими лідерами, нині відчувають себе безсилими. А решта були більше-менш байдужими до долі України від самого початку, це, зокрема, країни Південної Європи.
Крім того, робиться ще одна помилка. У питаннях санкцій люди дивляться на Україну крізь призму Білорусі. Що є сумною іронією. Бо тоді, коли ЄС запроваджував санкції проти Білорусі, в Брюсселі помилково думали, що Білорусь схожа на Україну, що можна спрямувати санкції проти олігархів, які підтримують режим, і політику в цей спосіб можна змінити. Але в Білорусі немає таких олігархів, як в Україні. Вони базувалися на поганому розумінні того, як економіка цієї країни взагалі функціонує. Тому націлені санкції проти олігархів не спрацювали. Але у випадку України вони б якраз могли спрацювати, бо такий клас людей там є.
З іншого боку, Євросоюз боїться самого слова на букву «с», тобто самих санкцій як інструменту зовнішньої політики. Бо вони мають бути дуже обережні і виважені, бути спрямовані, наприклад, проти тих, хто причетний до насильства, а не просто тих, хто є фінансово корумпований.
Також є ще один і сильний аргумент, який говорить, що нам не потрібні санкції. Нам просто потрібно вживати засоби, які вже є у нашому розпорядженні. Наприклад, варто було б використати нагляд за фінансовими операціями в певних ключових країнах – Австрії, Британії та на Кіпрі, де варто було б уважніше придивитися до певних транзакцій.
– Багато розчарованих людей в Україні говорять, що Європа може бути просто не зацікавлена у тому, щоб обмежувати українських олігархів, бо вони переводять туди гроші. Наскільки цей аргумент може відігравати серйозну роль в нинішній кризовий час?
– Ці гроші є краплею в океані. Але якщо подивитися на цей аргумент із трохи іншого боку, то тут є рація. Бо Європа є дійсно заклопотана своїми власними проблемами.
– Чи такі санкції, якщо вони все ж таки будуть запроваджені, зможуть завдати цим людям якихось серйозних збитків? Адже розмова про них точиться вже довгий час, тож вони мали достатньо можливостей перевести свої активи в якісь надійніші місця.
– Дебати про санкції, звичайно, сходять до рівня перепалки між тими, хто завжди за те, щоб їх застосовувати, і тими, хто завжди проти. Але тут є також і моральний аргумент, що їх треба запроваджувати незалежно від того, чи вони матимуть якийсь ефект, чи ні. Бо ми не повинні давати можливість українським олігархам використовувати Європу в якості свого майданчика для ігор. Тому це є справа моралі.
– Якщо санкції не є дуже ефективним інструментом зовнішньої політики, то який інструмент, на Вашу думку, міг би спрацювати ефективніше у випадку України?
– Є одна карта, яку ми не достатньо використовували. Це – питання місця України на енергетичній мапі Європи. Думаю, ми не використовуємо цю карту і щодо Росії. Ситуація на енергетичному ринку швидко змінюється, російський контроль газового ринку зменшується. Якщо Україна погодиться на російський сценарій з дешевим газом, то в перспективі її економіці загрожує тривалий спад. Якщо обере європейську модель, то ЄС може допомогти. Можливо, було б варто зосередитися на цьому напрямку протягом наступних 2-3 років.
– Але Росія може робити вигідні пропозиції безпосередньо українському керівництву та олігархам, в той час як ЄС пропонує стратегію розвитку всієї країни. Це – різні пропозиції, які не можуть конкурувати в нинішній ситуації, бо європейська, не маючи корупційної складової, неминуче програє. Чи свідомі цього в Брюсселі?
– Маєте рацію. Ці пропозиції мають цілком різну природу і не можуть конкурувати. Вони могли б конкурувати, якби в Україні була демократія. Тоді люди могли б самі зважити недоліки і переваги кожної з пропозицій. Це могло б статися за умови, що в Україні наступного року відбудуться відкриті і чесні вибори, на що мало надії зараз. І в цьому випадку Європа буде мати великі проблеми.
– Погляд на ЄС українських активістів коливається між останньою надією і глибоким розчаруванням. Багато з тих, хто сподівався на те, що жорстка реакція ЄС «протверезить» нинішню владу, нині відчувають гостре розчарування, бо не бачать, що заклики європейських політиків до діалогу не мають жодного впливу на владу. Чи ці настрої виправдані, на Вашу думку?
Варто було б використати нагляд за фінансовими операціями в Австрії, Британії та на Кіпрі
Крім того, робиться ще одна помилка. У питаннях санкцій люди дивляться на Україну крізь призму Білорусі. Що є сумною іронією. Бо тоді, коли ЄС запроваджував санкції проти Білорусі, в Брюсселі помилково думали, що Білорусь схожа на Україну, що можна спрямувати санкції проти олігархів, які підтримують режим, і політику в цей спосіб можна змінити. Але в Білорусі немає таких олігархів, як в Україні. Вони базувалися на поганому розумінні того, як економіка цієї країни взагалі функціонує. Тому націлені санкції проти олігархів не спрацювали. Але у випадку України вони б якраз могли спрацювати, бо такий клас людей там є.
З іншого боку, Євросоюз боїться самого слова на букву «с», тобто самих санкцій як інструменту зовнішньої політики. Бо вони мають бути дуже обережні і виважені, бути спрямовані, наприклад, проти тих, хто причетний до насильства, а не просто тих, хто є фінансово корумпований.
Також є ще один і сильний аргумент, який говорить, що нам не потрібні санкції. Нам просто потрібно вживати засоби, які вже є у нашому розпорядженні. Наприклад, варто було б використати нагляд за фінансовими операціями в певних ключових країнах – Австрії, Британії та на Кіпрі, де варто було б уважніше придивитися до певних транзакцій.
– Багато розчарованих людей в Україні говорять, що Європа може бути просто не зацікавлена у тому, щоб обмежувати українських олігархів, бо вони переводять туди гроші. Наскільки цей аргумент може відігравати серйозну роль в нинішній кризовий час?
– Ці гроші є краплею в океані. Але якщо подивитися на цей аргумент із трохи іншого боку, то тут є рація. Бо Європа є дійсно заклопотана своїми власними проблемами.
– Чи такі санкції, якщо вони все ж таки будуть запроваджені, зможуть завдати цим людям якихось серйозних збитків? Адже розмова про них точиться вже довгий час, тож вони мали достатньо можливостей перевести свої активи в якісь надійніші місця.
– Дебати про санкції, звичайно, сходять до рівня перепалки між тими, хто завжди за те, щоб їх застосовувати, і тими, хто завжди проти. Але тут є також і моральний аргумент, що їх треба запроваджувати незалежно від того, чи вони матимуть якийсь ефект, чи ні. Бо ми не повинні давати можливість українським олігархам використовувати Європу в якості свого майданчика для ігор. Тому це є справа моралі.
– Якщо санкції не є дуже ефективним інструментом зовнішньої політики, то який інструмент, на Вашу думку, міг би спрацювати ефективніше у випадку України?
Якщо Україна погодиться на російський сценарій з дешевим газом, то в перспективі її економіці загрожує тривалий спад
– Але Росія може робити вигідні пропозиції безпосередньо українському керівництву та олігархам, в той час як ЄС пропонує стратегію розвитку всієї країни. Це – різні пропозиції, які не можуть конкурувати в нинішній ситуації, бо європейська, не маючи корупційної складової, неминуче програє. Чи свідомі цього в Брюсселі?
– Маєте рацію. Ці пропозиції мають цілком різну природу і не можуть конкурувати. Вони могли б конкурувати, якби в Україні була демократія. Тоді люди могли б самі зважити недоліки і переваги кожної з пропозицій. Це могло б статися за умови, що в Україні наступного року відбудуться відкриті і чесні вибори, на що мало надії зараз. І в цьому випадку Європа буде мати великі проблеми.
