Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 17:30
(Рубрика «Точка зору»)

Київ Колись 2008 року, прокинувшись вранці від шаленого ґвалту автомобільних сигналізацій і незрозумілого гуркоту, я опинилася на війні Грузії з Росією. Тоді, наївною 18-річною дівчинкою, я думала: такого не може бути з Україною. Ми великі, нас багато. А Грузія маленька, Осетія взагалі крихітна, що їм воювати з ведмедем. Ведмідь забрав, що хотів, не церемонячись. Апетит, як відомо, приходить під час їжі тепер він бажає Україну. Сліпо бажає.

2010 рік. В Україні новий президент. Пам’ятаю статтю Юрія Макарова за той час під назвою «Звідки дме вітер». Тоді публіцист висловив слушну думку. Януковичу для встановлення владної вертикалі, знищення опонентів та народженням як лідера нації потрібна маленька переможна війна.

Тоді ж із деяких джерел я отримала інформацію, що локальний конфлікт не за горами.

Війна мала б статися на міжетнічному ґрунті, більше того, міжрелігійному. Цікаво, що певним чином цей конфлікт мав показати неспроможність влади президента до розпалювання ненависті між сходом і заходом країни. Бо відбувся б конфлікт не між донеччанами та галичанами, а між кримськими татарами і кримськими росіянами.

Війна мала бути блискавичною. Але з обов’язковим атрибутом з низки терористичних актів, нібито радикальних ісламістів.

Янукович – весь у білому (не без допомоги Росії) розчистив би півострів від його давніх мешканців – кримських татар.

Але потім і сам би із Кримом розпрощався. Бо Віктор Федорович лише пішак – в дорослій грі ведмедя. До Криму, що став би російським за одну ніч, приєднався б незабаром і Донбас.

Чинний президент продовжував би далі втрачати свої території тихо і майже без війни.

Бунти ж українців уже на російських територіях були б уже не його клопотом.

Новоспечених громадян Російської Федерації тим часом вербували б на нову, напевно вже Дагестанську війну.

Як наслідок, Янукович замість зміцнення вертикалі лишився б біля розбитого корита.

Та щось пішло не так. Точніше, Янукович напартачив, чи «бунтовать вздумал», чи поганенько працювало російське ФСБ в обличчі українського СБУ – невідомо. Але колобок почав тікати від ведмедя.

Президент України став непередбачуваним, казав одне – робив інше. З ним стало важко мати справу.

Тим часом незадоволення в Україні росло.

Не буду переказувати, що зробив керівник України, що призвело до тих масових протестів, які ми маємо сьогодні, і як ми докотилися до цих смертей серед демонстрантів.

Але скажу, що народного гніву у Києві ведмедеві спецслужби не очікували. Батя справді якось перестарався, і це сталося 30 листопада.

Ведмедю захотілося отримати значно більше

У такі моменти вуха ведмедя загострилися і він відчув, що може отримати більш ласий шматок, ніж сподівався отримати. Але для цього треба бути лисицею, хитрою, підступною. І скористатися з народного гніву, підживити його ще більше і забрати під шумок, якомога більше.

Більше, ще, encore – страшне слово, з якого починається багато зла.

Тепер мало Криму, мало Донбасу. Тепер треба усю Україну, бажано по Збручу.

Чому до настання дня Злуки не було смертей? Чому до цього не викрадали так масово людей? Чому саме тепер поїхав геть Віталій Портников?

А історія з Ігорем Луценком та покійним Юрій Вербицьким. Чи не нагадує вам це роботу НКВС?

Тримати на допиті двох. Вбити лише одного. Тіло кинути при дорозі, щоб обов’язково знайшли.

Іншого лишити живим, щоб розказав про все. Щоб наголосив: Вербицького вбили, бо він кандидат наук зі Львова. І боюсь, що ця історія повторюватиметься.

Саме зараз у послідовників ідеї «русского мира» в Україні з’являються банери на кшталт «За незавісімость от Галичини» і таке інше.

Саме напередодні влада наїжджає на УГКЦ. Ніби хтось сподівається, що саме образу церкви галичани ні в якому разі не пробачать.

І саме в день Злуки, на засіданні Державної думи Росії лідер ЛДПР Володимир Жириновський, говорить про те, що Україну варто розділити за релігійним принципом: «католіки – на западє, православниє – на востокє».

Він нагадує, що якби Україна лишалась у складі Росії, нічого б подібного не сталося.

«Я виходжу з ситуації в Російській Імперії: якби була Київська губернія, Житомирська, Бессарабська, то ніякого Майдану не було б, ніяких Тимошенко, Кличка не було б. Ви, як жебраки, стоїте на паперті європейській: Брюссель, дайте грошей, Москва, дайте грошей. Ви живете за чужий рахунок на чужих землях. Донбас – це Росія, Крим – це Росія, Одеса – це Росія, Придністров’я – це Росія, ваші землі – це Львів. Там живіть, там буде маленька українська держава і буде повна тиша», – заявив Жириновський.

Здається, усе вирішено, і вирішено без Януковича.

Чи буде Янукович Рамзаном Кадировим російської України?

Чи лишиться він царком цих, як назвав їх Жириновський, «російських губерній»?

Дуже сумніваюся.

І, вочевидь, на Заході країни, в «маленькій українській державі» Януковичу точно не будуть раді.

Ще більший бунт народу, втрата влади і традиційна зрада Ведмедя, що як лисиця хитрує і обіцяє допомогти, а потім як лихвар забирає все, що в тебе є, – ось що чекає від Росії на чинного президента України.

Колобок повірив лисиці і виявився обставлений з усіх боків.

Тепер постає питання, а чому ж Росія не хоче всю Україну, аж по Угорщину?

А тому що, кому, як не російському НКВС, вдалося завчити на зубок – не лізти в Карпати, там у партизанській війні застрягнеш надовго. Цей урок підтвердився у Чечні. І зовнішній успіх влади в Грозному – недовговічний.

Хотілося б помилятися, прогнозуючи, як сусід-ведмідь по-лисячому шукає зиску з народного гніву. Адже політичні прогнози – це як прогнози погоди, в залежності від купи факторів змінюють свою траєкторію.

Об’єднання нації відбувається

На тлі подій в країні і дня Соборності України важливо пам’ятати, що саме зараз внутрішній і зовнішній ворог консолідований, як ніколи, саме проти єдності України.

Зрозумілим є наступне. Снайпери дають маху, прибираючи вірменина і білоруса.

Ті 5 смертей, які ми вже маємо на цей момент, поки що ніяк не ведуть до розколу України по Збручу. А навпаки.

Очевидно, що ворог нині налаштував нас на ще більшу консолідацію. Але не розслабляймось.

Йдучи на барикади, варто пам’ятати. Ми зараз можемо втратити не лише 5, 50, 5000, ми можемо втратити значно більше життів і можемо втратити Україну.

Коли «батя перестарався», українцям від Карпат до Донецька, як ніколи, стає зрозуміло: гуртом і батька, тобто батю, легше бити.

Саме горе об’єднало великі нації, коли не було знайдено інших факторів. Тепер, як ніколи, це важливо. І нині насправді відбувається об’єднання нації.

Аксьонова Валентина – журналіст

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
  • 16x9 Image

    Валентина Аксьонова

    Співпрацює з Радіо Свобода з травня 2010 року. Працює для програм «Свобода сьогодні», «Європейська свобода», «Ранкова свобода» та «Лінія уваги». З 2009 року автор та ведуча програми «Сурма» на Національному Радіо. Має досвід роботи в гарячих точках, зокрема в Грузії в серпні 2008 року.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG