Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 22:11

Народ повстав проти влади кримінальників – Євген Сверстюк


Євген Сверстюк

Євген Сверстюк

Цю передачу присвячено гарячим подіям, котрі знаменують повернення українців на шлях свободи. Перші жертви у День соборності в Києві 22 січня, під час кривавих сутичок із захисниками авторитарного режиму президента Віктора Януковича, показують, яким є тернистим шлях до свободи і до зупинення повзучого авторитаризму в Україні. Про це ми розмовляємо з патріархом мирного опору авторитаризму в Україні, дисидентом, філософом і письменником Євгеном Сверстюком. Я на самому початку розмови запитав пана Сверстюка, що змінилося з того часу, коли він прогнозував минулої осені вибух народного гніву проти засилля «донецького клану» в Україні та як він оцінює оцей неочікуваний розвиток подій, коли вже є перші трагічні жертви опору режимові.


Це протистояння між народом і владою кримінальників, які хочуть стати рабовласниками надовго
– Ну, по-перше, не лише я казав про такий розвиток подій восени, про це всі вели мову. І всі відчували сором з приводу толерування того режиму і всі знали, що Україна є Україна. Вона не буде мовчати і чекати дальшого батога. Отже, це нормально, що цей гнів проти рабства, яке заснував чи організував в Україні кримінальний клан, цей гнів має виявитися і він не є тимчасовий. Тут і зараз йде по суті протистояння дуже різке. Вони (влада і ті хто їх підтримує) хочуть видати, що це протистояння між Сходом і Заходом (України). Брехня! Це є протистояння між народом і владою кримінальників, які хочуть стати рабовласниками надовго. Ми можемо це м’якше назвати чи гостріше, але то є факт, що це війна проти народу. І той народ повстав. І нині ми маємо такий стан. Народ в стані повстання. І можна поставити питання, чи весь народ перебуває у такому стані. Але ніколи весь народ не буває у такому стані ні в якій країні. Під словом народ ми розуміємо тут живі його, духовно піднесені, й відповідальні й моральні елементи.

– Пане Сверстюк, дехто називає це вже громадянською війною?

Немає у нас громадянської війни, що ті хлопці, котрі завербовані чи змобілізовані, їм ця влада також огидна
– Я не думаю, що це громадянська війна. Цей термін не зовсім ясний. У нас ніколи не було громадянської війни. У нас була війна, занесена проти уряду незалежної України і проти народу російськими «червоними» або «білими» російськими окупантами. І це була війна проти українського народу. Але завжди така війна буває пов’язана з обов’язковою мобілізацією, із залученням місцевого населення, і потім на його голову скидають, що це була громадянська війна; це ви, мовляв, самі ж між собою почали. Цього, насправді, нічого такого у нас не було б, у 1918-1920 роках, якби не російська диктатура на лезі багнета. Отже, немає у нас громадянської війни і немає кому проти кого воювати. Тому, що ті хлопці, котрі завербовані чи змобілізовані, їм ця влада також огидна, як і тим, які повстали. Вони зв’язані й по руках, і по ногах, і їх посилають, їх штовхають проти народу.

– Якраз про таких завербованих і змобілізованих сказав блогер і активіст Євромайдану Ігор Луценко, який щойно «вийшов із лісу», тобто – вирвався з їхніх рук після фізичних тортур і каже, що вони, ці люди, вірять байкам, що народ на Євромайдані отримує гроші?

Влада кримінальна, і методи кримінальні. Жодна влада не зважилася б випустити на вулицю кримінальний елемент
– Їх найняли. І ми їх бачили по телевізору і я навіть думаю, що обличчя їхні можна ідентифікувати. От там якийсь Жілін крутив руками перед камерою і сказав, що я їх всіх ось так скручу і надягну кайданки. Це ж він був. Він був, напевно. Або ж такі самі, як він. Відповідно їх і оснащують брехнею, тому що воно не розуміє, з його горизонтом, боротьби – безкорисної і чесної. Тому він і вірить, що це й на Євромайдані найняті, як він. Вони, такі люди, тільки й чекають, або когось пограбувати, або кому продатися. Є такий елемент і влада зараз використовує його, тому що сама влада кримінальна, і методи кримінальні. Жодна влада не зважилася б випустити на вулицю кримінальний елемент і дати йому карт-бланш, щоб він організовував безлад. Жодна влада, диктатура, жоден піночет цього не зробив би. Це може зробити лише кримінальна влада.

– І це видно з дій самого президента Януковича, який вітає громадян з Днем злуки, а на вулицях ллється кров?

– Це цілком зрозуміло, як у нас були якісь ілюзії, що людина з кримінальною школою, кримінальним вихованням, виходить на верх і потім можливо отісується…Та ніколи не отісується ! Те закладено було з самого дитинства. У блатних своє поняття про релігію і про її використання, своє поняття про людей, які працюють, про лохів. І своє поняття про методи, якими треба керувати. Він (Янукович), звичайно досягнув, у порівнянні з тими, хто був на нарах поряд, дуже великих висот. І він навіть зовнішньо цивілізувався. Завгар. Я думаю, що це міг би бути бездоганний завгар. Ну, а коли він виходить на ті висоти, де вже є певна дипломатія, певна політика, певні вартості, тоді він вже є заручником того, хто ним керує. Я думаю, що він побоявся вступати у компанію із Заходом, з людьми вихованими, із вартостям. А з такими, як сам, з Путіним, це йому ближче, зрозуміліше. І зрештою, він з ними і співпрацював завжди.

– Сам Путін на нього зверхньо дивиться?

– Ясно, що він з ними співпрацював лише як стукач, а вони давали йому відповідні доручення. До речі, як давали і Медведчуку відповідні доручення. І він їх слухняно виконував. Це люди однакової школи. Він (Янукович) безперечно був здібним і надійним, я не знаю, які були доручення, але ясно, що вони його зневажали і будуть його зневажати. Але це манера КДБ. Це КДБ ніколи не зміниться і Путін мав абсолютну рацію, що колишніх чекістів не буває.

– Пане Сверстюк, як Ви розцінюєте ресурси сторін цього протистояння – влади, Євромайдану?

Ресурси моральні, то повсталий народ їх має. І що дуже важливо, з ним духовенство
– Я не знаю, як можна рахувати ресурси наявні. Якщо говорити про ресурси матеріальні, то цілком ясно, що є величезні фінанси, є величезна перевага влади. Якщо говорити про ресурси моральні, то повсталий народ їх має. І що дуже важливо, з ним духовенство. Це рідкісний випадок, коли порізнене духовенство одностайно підтримує народ. Боїться контрольоване Москвою духовенство Лаври, але воно не з владою. Воно давало зрозуміти, що воно з народом. Тобто, воно й інакше й бути не може. Бо якщо народ йде на важкий вибір, то він не може йти без духовенства. Отже вести мову про рівні ресурси бойового розпорядку немає ніякого сенсу. Бо зблоковані сили обману і насильства. Та й можливий діалог лише тоді, коли обидві сторони мають, якщо не однаковий інтелект, то хоча б якісь сумлінні позиції.

– Пане Сверстюк, чи зможуть Євромайдан, опозиція, протестувальники змусити цю владу поступитися?

Ця влада веде себе, як злодій загнаний у куток
– Ця влада веде себе, як злодій загнаний у куток. З ножами і, відповідно, з пістолетами. І дуже важко говорити про поступки. А загалом опозиція, суспільство – а це надзвичайно велика цінність – досягли певної моральної домовленості, між опозицією, громадянським суспільством, думаючою частиною народу; і тут є новації та дуже великі моральні та соціальні здобутки.

Люди стали, навіть на базарі, поважати один одного. Дух людяності пробудився в народі
Я не знаю, як далі будуть розвиватися події, але я знаю, що люди стали, навіть на базарі, поважати один одного. Тобто, дух людяності пробудився в народі.

– Ви раніше вже казали, що ціна свободи висока. Як це сьогодні виглядає, коли ми вже бачимо перші жертви, а репортажі з вулиць Києва стають подібними до повідомлень з полів війни?

Ціна свободи для кожної людини є найвища. Є чимало людей, котрі готові померти за свободу
– Ціна свободи для кожної людини є найвища. І вона ставить на кін життя. Є чимало людей, інакше такого завзяття не було б, котрі готові померти за свободу. Ще півроку тому ми не знали, що їх є так багато і що у них є такий дух. І звичайно, тут є все ж таки важливим, хто як вже може, дотримання чесних і мирних методів боротьби. І це дуже важливо, для цього треба було мати дуже багато сил, щоб дотриматися саме мирних методів боротьби.

Але мирні методи боротьби для Кличка є – не ґвалтуй, не вживай сили, а для тих, що впіймали Ігоря Луценка, це для них також мирні методи боротьби – «моглі шльопнуть і нє шльопнулі». Ото такі у них поняття. Але я думаю, що все ж таки великими зусиллям і жертвами треба тримати їх на тій межі коли вони «моглі шльопнуть і нє шльопнулі». І не тому «не шльопнулі», що не хотіли. Хотіли. Але не зважилися. Щось стримує. Це є серйозне протистояння, але мирне. Не треба називати, як багато-хто плутає, «мирний Майдан», просто собі мирний. Це не так. Це духовний опір – великий, більший, ніж на війні.

– Журналісти кажуть, що за їхніми джерелами, Янукович пропонував Віталію Кличку мільярд доларів, аби той не чинив опір зняттю його кандидатури з президентських перегонів. Але Кличко відповів – ні.

Кличко – чоловік, який звик до чесної гри. І відчуває, що тут не можна мовчати
– (Сміється). Це, звичайно, вже їхні вартості, їхні способи перемовин. Ясно. Дивлячись на Кличка, можна подумати, що він рветься до влади. Та не рветься він до влади. Але він просто чоловік, який звик до чесної гри. І відчуває, що тут не можна мовчати. Так само і Луценки, і перший, і другий, то не є кар’єристи чи владолюбці. А Янукович тримається за владу і він готовий за владу платити. Він думає, що можна вирішити питання мільярдом.

– Тому й молодь відчуває свою особливу відповідальність тепер. Навіть футбольні вболівальники Дніпропетровська, Харкова, Донецька підтримують своїх київських друзів, які виступають проти цього режиму. Це свідчить, що молодь проти цієї влади в Україні?

– В спортивному середовищі збираються люди, які мають поняття про чесну гру. І які зацікавлені, щоб побачити не якесь підлаштоване побиття, а побачити красиву чесну гру, в усіх галузях. Отже – це не є якийсь там поганий людський елемент. Але й серед них є чимало подонків, які хочуть найнятися, бо вони не є спортсменами і не є громадянами. Вони є чимось таким, що хоче підзаробити. Отже, я думаю, що в спортивних середовищах Кличко буде мати багато прихильників і то напевно. Ну, а це «бабло», яке годувалося біля спортивного корита, то воно там і залишається, готове десь найматися, але без ризику для життя. Просто – побити, виконати якусь погану справу, щоб потів увечері десь напитися. Це «спортивні подонки», я б так сказав. І тут треба відрізняти спортивне середовище, і подонків довкола нього. Але таке буває не лише у спорті.

– Пане Сверстюк, Ви, як патріарх визвольної боротьби і багато років чинили опір тоталітаризму, щоб Ви хотіли особливо висловити учасникам протестів, людям, які сьогодні на вулицях ведуть боротьбу за демократію, за свободу в Україні?

– Який я патріарх? Я просто старша людина, котра дуже давно протистоїть тому режимові, який воює з народом. І протистоїть мирними методами. І це було дуже важко, щоб не зірватися. Дуже важко було, щоб не називати їх бандитами й злодіями. Отже я протистояв фактично мирними методами проти насильства. І коли вони мене заарештували і привели у тюрму кагебістську, то я їм показав на їхню варту і сказав, навіщо оця комедія, навіщо ви солдатів зі штиками привели? Ви мене взяли з моїми рукописами, то навіщо ви розігруєте справжню війну проти мене? Ну а з ким будеш розмовляти. Вони кивають, мовляв, то не ми, питайте вище. І не було того вище, кого можна було б запитати. Бо коли би по драбині підіймався вниз до того «вище» – то був би диявол.

І фактично все моє протистояння цій владі це була війна, але мирними методами. Щоб не опускатися до їхніх методів. Було дуже важко триматися все життя на дуже тонкій ниточці, яка може обірватися. Але якщо б у моїх руках була можливість зібрати озброєний батальйон, то я б цього не робив. Я просто не бачив тих людей, які починають війну. Вони, ті що ведуть війну, за спинами заховалися. Фактично моє життя було боротьбою проти тих, що за спиною. Але раптом стався крах цієї системи і ті, що за спиною, бігом кинулися розкрадати народне майно, так, неначе вони і не були тими, хто ґвалтував народ. Неначе вони ні причому. Руки в брюки і підглядають, де що легко лежить. Тому це дуже велика моральна проблема. І я думаю, що дуже важливе, щоб я сказав про мій головний урок – будь на рівні своєї віри, своїх ідеалів, свого обов’язку, і не опускайся до тих, хто йде до тебе з ножем. Вони були, є, будуть. А потім їх змиє хвиля, так, неначе їх і не було. Ось таке життя. Мусимо бути у тому світі, де є Каїн та Авель.
  • 16x9 Image

    Василь Зілгалов

    Із Радіо Свобода співпрацюю з 1989 року. Переїхав з Мюнхена до Праги у березні 1995 року. Народився в сталінській Україні. Троє з родини загинули від голоду у 1932-33 роках. Мати ледве уціліла в 1933-му. Батько пройшов Колиму але система все ж знищила його. Окрім батька, тоталітаризм згубив чотирьох моїх дядьків. Закінчив історичний факультет. Викладав методологію історії. Підготував дві дисертації. Чимало написав. Журналістом став з 1969 року, після вторгнення радянських військ до Праги. Опублікував роботи з історії політичної публіцистики, книги з історії українських міст, дослідження про Василя Пачовського, з історії української еміграції.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG