Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 16:39
Белград – Євросоюз заявляє про те, що він «глибоко занепокоєний» насильством в Україні і надсилає своїх посланців до Києва. Разом з цим західні оглядачі зауважують, що він роздроблений і нерішучий, і нагадують про «страхітливі паралелі з тими помилками, які Європа зробила на Балканах на початку 90-х років». Редакційний коментар в газеті The Wall Sreet Journal говорить, що сьогодні, як і тоді, Євросоюз, очевидно, погано розуміє, що саме поставлено на карту, а тому не поспішає запобігати кризі, що розвивається в сусідній державі».

Починаючи з квітня 1990 року, коли в Хорватії пролунали перші постріли, Європейська унія, як тоді називався Євросоюз, почала докладати зусилля для врегулювання кризи. Згаданого й наступного року європейські міністерські трійки безнастанно їздили то до Белграда, то до Загреба, намовляли, попереджали, укладали перемир`я й готували тексти та угод. Однак, не було ефективних механізмів для зупинення бойових дій.

На початку 1992 року Європейська унія визнала незалежність Хорватії й Словенії. Та через кілька місяців, коли розпочалися бої в Боснії й Герцеговині, молоду країну не порятувало від страждань ані міжнародне визнання, ані розташування миротворців.

Борівой Ерделян, член керівництва неурядової організації Форум із міжнародних відносин, аналізує тодішні події.

«Були це інші часи. Не знаю, наскільки тодішній досвід можна використати тепер, скільки з нього можна навчитися, але доки сторони конфлікту не готові зробити раціональні поступки, тут кожний посередник безпорадний. Такого висновку можна дійти на прикладі давніших й ближчих європейських конфліктів, скажімо на прикладі Кіпру та інших», – розповів Борівой Ерделян.

Переговори були безрезультатними протягом майже трьох років

Переговори були безрезультатними протягом майже трьох років, до літа 1995 року, коли авіація Північноатлантичного альянсу, на підставі резолюції Ради безпеки, застосувала силу проти сербських бойовиків в Боснії. Президенти Сербії, Хорватії та Боснії і Герцеговини нарешті парафували мирну угоду після кількатижневих переговорів на авіаційній базі в американському містечку Дейтон. Головну роль в переговорах відіграв Ричард Холбрук, спеціальний представник зовнішньополітичного відомства Сполучених Штатів. Отож, американцям вдалося завершити те, з чим Європейці марно трапилися три роки. Холбрук згодом сказав, що в Дейтоні вирішальною була не лише сила аргументів, але й аргумент сили.

Незадовго після політичного розв’язання боснійської кризи розпочалися збройні сутички в сербському автономному краю Косово, в якому більшість населення становили етнічні албанці. Влітку 1998 року знову стало повторюватися те, що в минулому відбувалося в Хорватії та Боснії і Герцеговині: декларації Євросоюзу, резолюції Ради безпеки, мирні місії окремих держав, попередження НАТО.

Лідер Сербії Слободан Мілошевич відхиляв усі пропозиції, стверджуючи що йдеться про сербську внутрішню справу. Рушаючи від безліч раз доведених фактів, що сербські сили за напади албанських повстанців суворо мстили мирному населенню, міжнародне співтовариство ще раз застосувало силу. Повітряні удари по Сербії навесні 1999 року тривали три місяці. Белград нарешті був змушений вивести з провінції збройні сили й поліцію. Згодом Косово стало незалежною державою.

У косовській кризі знову виявилося, що такі конфлікти неможливо врегулювати без ефективного міжнародного посередництва.
  • 16x9 Image

    Михайло Рамач

    За освітою історик. Журналіст, поет, перекладач та сценарист. Автор шести поетичних книжок, трьох книг, політичних есе, про колишню Югославію й нинішню Сербію. Був головним редактором трьох сербських щоденних газет. Співробітник Радіо Свобода з 1998 року. В сербських ЗМІ надрукував чимало матеріалів про Україну.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG