Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 00:32

В яких країнах футбольні уболівальники долучаються до політики?


Лондон – Протести в Україні, а також досвід багатьох країн світу, наприклад, недавні антиурядові антикорупційні виступи в Бразилії та криваві заворушення в країнах Північної Африки показують, наскільки глибоко футбол може бути пов’язаний із політикою. У більш стабільних демократичних суспільствах спорт і політика свідомо намагаються триматися окремо. Хоча поява суто політичної символіки та вимог на футбольних трибунах не таке вже й рідкісне явище, саме цього зараз майже немає в Англії, де футбол народився.

Один із лідерів Лондонського клубу футбольних уболівальників збірної Англії і дослідник політичних та економічних аспектів спорту Марк Перріман в інтерв’ю Радіо Свобода називав це наслідком аполітичності.

«Я би сказав, що для Англії це (політичні виступи уболівальників) дуже незвичайно. В Європі це більш поширене. В Італії, наприклад, є організовані групи уболівальників правого спрямування, а також ліві групи. Якщо згадати про Арабську весну і протести в Каїрі, то єгипетські «ультрас» були найактивнішими учасниками протестів на площі Тахрір. Це майже повністю відсутнє в англійській футбольній культурі. Я би сказав, що це пов’язано із загальним фактом глибокої неполітичності суспільства», – вважає Марк Перріман, який все ж таки виокремлює одну з політичних сторін британського футболу – національне ототожнення.

Футбольні стадіони – одне з небагатьох місць, де британці перестають бути британцями і перетворюються на англійців, валлійців та шотландців.

Важко собі уявити, як шотландські футбольні уболівальники можуть залишатися осторонь такого глибоко політичного питання, як цьогорічний референдум про незалежність Шотландії.

Національне питання

«Я навмисне виокремлюю термін Англія. Коли ми ведемо мову про Шотландію, то це було зовсім інакше. Я у шотландській політиці розбираюся не дуже добре, але там, безумовно, є зв’язок, можливо й не дуже тісний, між рухом за незалежність Шотландії і шотландським футболом. А причина тут дуже проста. Коли йдеться про футбол, то тут Шотландія вже окрема країна. Вони використовують свої національні прапори. Вони співають свій національний гімн. Вони підтримують свою окрему збірну. Отже, можна сказати, що і в Англії єдиним зв’язком із національною політикою до певної міри є підтримка національної збірної», – доходить висновку Марк Перріман.

Лондонський журналіст із українським корінням Юрій Бендер додає до цього ще й нагадування про активну участь як спортсменів, так і футбольних уболівальників у кампаніях боротьби з расизмом. Що, напевне, можна вважати політичним рухом.

«Так, це дуже помітний рух. І варто лише порівняти, що ми тут мали у 70-х і 80-х роках, коли було чимало випадків знущання уболівальників над гравцями – іноземцями, особливо темношкірими. Тепер, якщо таке стається, то самі уболівальники зроблять зауваження і навіть можуть таких людей із трибун вивести», – розповів Юрій Бендер Радіо Свобода.

За його словами рух проти расизму у спорті не міг би досягти у Британії таких успіхів, якби не активна участь і підтримка самих уболівальників.

Подібне можна бачити також і у футболі континентальної Європи.

Автор книги Soccer vs. the State: Tackling Football and Radical Politics Ґебріел Кун вказує, що рух футбольних ультрас у таких країнах, як Італія може бути тісно пов’язаний з політичними організаціями.

«Найцікавіше з рухом ультрас те, що він досить відкритий. Там є кілька груп, які відверто крайньо-праві. Є кілька груп, які відкрито антифашистські, але переважна більшість груп ультрас мають неполітичні позиції. Хоча, як на мене, то відгороджуватися від політики означає підтримувати status quo, проте так вони про себе говорять. А означає це те, що вони не хочуть пов’язувати себе з якоюсь окремою політичною ідеологією, не кажучи вже про партію чи організацію.
Дуже цікаво, що багато груп ультрас залучені до політичних кампаній, які переважно спрямовані проти репресій, де є обурення тим як поводиться поліція, як діють органи влади. Багато кампаній ультрас схожі на кампанії лівих груп за звільнення з ув’язнення своїх активістів тощо. Також дуже потужні почуття проти комерціалізації футболу. Є таке гасло «проти сучасного футболу», тобто проти сучасної футбольної індустрії», – розповідав Ґабріел Кун, презентуючи свою книгу у Брістолі.

Без політики

Багато любителів футболу наголошують, що вони хочуть чистого спорту, не пригніченого комерціалізацією чи політикою.

Залишається щоправда питання, чи можна взагалі суспільству відокремитися від політичних процесів країни, і чи може існувати футбол у теперішньому його вигляді без активного залучення бізнесу?

Британські й інші досвідчені західні політики намагаються не надто заглиблюватися у справи уболівальників.

Одним із прикладів уроку для політика був досвід колишнього британського прем’єр-міністра Маргарет Тетчер.

«Я пригадую, як прем’єр-міністр Маргарет Тетчер їздила на північ Англії та у Шотландію. Вона була дуже здивована тим, як її сприймали уболівальники. Дуже, дуже негативно. Їм не подобалась і вона, і політика її уряду. Їй це чітко дали розуміти. Після того вона на футбольні матчі більше не з’являлася», – нагадує Юрій Бендер. Можливо тому, що добре зрозуміла – футбол і футбольні уболівальники – це досить специфічна частина суспільства.

У Британії це переважно чоловіки, переважно представники робітничого класу, у якого є свої інтереси й свої претензії до політиків.

Якщо в країні усе гаразд, то їх не дуже чути поза стадіонами, але якщо країна у кризі, футбольні уболівальники опиняються там, де і решта народу.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG