Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 01:25
Київ – Українські режисери та драматурги записують свідчення про кожен день Євромайдану – як свої, так і звичайних протестувальників, а також тих, хто стоїть з іншого боку барикад. Уже кілька місяців українська театральна спільнота працює над документальною виставою про протест. Учасники проекту кажуть: їхня мета – показати, як почуваються люди, які не знають, що буде завтра.

Ідея проекту «Щоденники Євромайдану» виникла одночасно в українського драматурга Наталії Ворожбит та режисера російського «Театру.DOC» Михайла Угарова. Одразу після розгону Майдану 30 листопада останній у Facebook закликав українську театральну спільноту почати збирати матеріал для п’єси. Відтоді режисери та драматурги збираються і проговорюють свої спогади про кожен день протесту.

Задача – фіксувати те, що відбувається. Навіть не самі події, бо їх зафіксує преса, а те, що відчувають люди, коли невідомо, що буде завтра
Ці зустрічі – своєрідні сеанси психотерапії, каже Наталія Ворожбит. Але у той же час вже триває робота над розшифровкою та відбором матеріалу – за два місяці його зібралось чимало. «Зрозуміло, що п’єса буде без фіналу, адже усе лише починається. Основна наша задача – фіксувати те, що відбувається. Навіть не самі події, бо їх зафіксує преса, а те, що відчувають люди, коли невідомо, що буде завтра», – розповідає драматург.

Приїхала до Києва на наступний день після розгону Майдану – режисерка

Одна із учасників «Щоденників», історія якої потрапить до фінальної версії вистави, – молода режисерка Катерина Горностай. Вона нещодавно закінчила навчання у Школі документального театру і кіно у Москві – саме там вона перебувала, коли протистояння лише почалися. Катерина Горностай навіть влаштувала з друзями символічний Євромайдан на Красній площі – за прикладом інших країн. Пригадує, що до них кілька разів підходили сфотографуватися, казали: «Ми теж з України».

Коли ж «Беркут» побив студентів, режисерка одразу вирушила до Києва. Щоправда, знімати, приїхавши, не змогла – від хвилювання забула в Москві зарядку від камери, розповідає Катерина Горностай. Тож прийшла на зустріч «Щоденників Майдану» – щоб хоч якось допомогти.

«Виявилося, що драматурги працюють за тими ж законами документалістики, які нам викладали на навчанні. Наприклад «позиція нуль» – коли ти намагаєшся розповідати про події неупереджено, без оціночних суджень. До нас приходили дуже різні люди: і студенти, які 30-го числа тікали від «Беркута», і режисери, які знімають фільми на майдані. Все це дає дуже різноманітну картинку», – каже режисерка.

Наталія Ворожбит також каже: драматурги прагнуть відтворити об’єктивну реальність протесту. Так, наприклад, на одну із зустрічей приходив прихильник «Партії Регіонів» та розповідав про своє бачення подій. А у майбутньому учасники проекту планують з’їздити на схід України, щоб з’ясувати, як тамтешні люди ставляться до Майдану.

Протест – це театр за Аристотелем – Угаров

Тим часом режисер Михайло Угаров каже: у Москві з цікавістю та співчуттям спостерігають за подіями в Україні. Вони дуже важливі і для Росії також, адже Володимир Путін «до смерті боїться такого Майдану і не розуміє, як його можна було допустити», вважає Угаров.

«Театр.DOC» спеціалізується на виставах, заснованих на свідченнях очевидців. Причому акторами можуть бути як професіонали, так і самі учасники подій. Раніше зі сцени цього театру вже звучали спогади про мітинги на Болотній площі та суд над Pussy Riot, а нещодавно там поставили спектакль про турецьку революцію. Тепер Михайло Угаров запропонував учасникам «Щоденників Майдану» показати готову виставу у «Театрі.DOC». Режисер каже: протест цікавий для театру, тому що це вже своєрідне театральне дійство.

«Це масова подія, і дія стрімко відбуваєтся. За Аристотелем – усі риси драматургії. Плюс карнавал, котрий неминуче присутній – це те, як люди вдягнені, де вони живуть, як вони зігріваються. Все це різко виходить із повсякденного життя. У Стамбулі, наприклад, вночі працювали усі кафе. Люди забігали туди,ховаючись від газу, а там їх безкоштовно годували, поїли, вкладали спати на підлогу. Виникає зовсім інша комунікація», – розповідає він.

«Якщо ти не можеш змінити події, ти маєш їх хоча б зафіксувати»

Уявляєте, якби у нас були такі матеріали про декабристів або про Французьку революцію
Михайло Угаров зауважує, що такий театр – це так зване мистецтво швидкого реагування. Разом з тим дуже важливо, щоб свідчення реальних людей були задокументовані. «Уявляєте, якби у нас були такі матеріали про декабристів або про Французьку революцію. Райнер Фасбіндер казав: «Якщо ти не можеш змінити події, ти маєш їх хоча б зафіксувати». Твоя боротьба уже у цьому», – каже режисер.

Де ж пролягає межа між грою та реальністю в документальному театрі? Михайло Угаров переконаний: театр як явище тотальний за своєю суттю, він ніколи не починається, і ніколи не завершується. Саме тому документалістика важлива для розвитку сучасного театру – сьогодні на сценах разюче бракує реальності, а на українських – особливо, вважає Угаров.

Скільки ще триватиме робота над «Щоденниками Майдану» – невідомо. Однак частину роботи драматурги та режисери планують показати у березні в Києві.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG