Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 17:41
Львів – 4 лютого – Всесвітній день боротьби проти раку. Метою його є поліпшення обізнаності людей про це захворювання. Адже раннє виявлення хвороби може зберегти здоров’я і навіть життя, кажуть лікарі. Прогнози Всесвітньої організації охорони здоров’я невтішні, бо до 2015 кількість хворих на рак зростатиме. Коли людина в Україні дізнається про страшний діагноз, вона опиняється сам-на сам зі своєю хворобою і проблемами. Про що свідчить історія львів’янки.

У грудні минулого року 40-річна жінка, мама двох неповнолітніх діток, Христина Я. лише після операції дізналась про страшний діагноз. Від маленької травмованої родинки на спині у неї почався рак шкіри.

Мені сказали, що негайно потрібна операція, зробили УЗД, рентген, але не сказали діагноз. Лише у направленні на операцію прочитала, що у мене меланома
«Я не звертала увагу на травмовану родинку, десь спрацював стереотип, що не можна зачіпати. Таке може трапитись з будь-ким. У мене світла шкіра, волосся, сонце влітку і ти постійно на вулиці. Ніхто не акцентує уваги, що це небезпечно. Наша медицина вважає за краще не озвучувати пацієнтові діагноз. У клініці мені сказали, що негайно потрібна операція, зробили УЗД, рентген, але не сказали діагноз. Лише у направленні на операцію прочитала, що у мене меланома, але і тоді не усвідомила серйозність свого стану», – розповідає Христина Я.

«Я погодилась на операцію, лежала у лікарні, від лікарів нічого довідатись не можливо. Мене досить швидко виписали і я їздила ще на перев’язки у дуже важкому стані, не могла зігнутись. Ти нікому хворий не потрібен. Гістології ніхто на руки не дав, лише потім з’ясувала, що у мене четверта стадія раку. Лікарі сказали, що нема на то ради – йдіть додому вмирати. Вони не вміють лікувати хворих. Люди у нашій країні залишаються з простягнутою рукою», – розповіла вона.

Вона знала – мусить жити для дітей

Жінка після операції через інтернет зверталась у різні клініки в Україні та світі, шукала порятунку у фахівців. Вона знала – мусить жити для дітей. Після хіміотерапії їй стало гірше. Зголосились допомогти латвійські лікарі, але при цьому нічого не обіцяли. У Христини нарахували до двохсот метастаз у печінці. Втім кількамісячне лікування дало результат.

У своїй країні я нікому не потрібна, а там до мене поставились, як до людини. Вони взялись мене лікувати. Практично, це друге моє народження
«Я зрозуміла, що у своїй країні я нікому не потрібна, а там до мене поставились, як до людини. Вони взялись мене лікувати. Практично, це друге моє народження», – зазначає Христина Я.

Хвороба, а особлива така важка, дала Христині можливість задуматись над усім життям і переосмислити його, побачити світ по-іншому.

«Дуже велике значення має віра в себе і віра в Бога. Перше, що я зробила, то пішла у храм. Злоба блокує людину, до того ж не можна бідкатись, нарікати, чому саме зі мною таке трапилось. Я розуміла, що маю дуже мало часу, що від цього залежить життя і моїх дітей», – каже Христина Я.

Саме мама і діти підтримували жінку найбільше. Її дівчата подорослішали через мамину хворобу, але жінка не бачила у їхніх очах розпачу, тільки підтримку, допомогу і любов. Сім’я разом боролась за її здоров’я і життя.

Нині я веду нормальний спосіб життя, ще не почувають цілком здоровою, бо втомлююсь швидко...Ця хімія, яку всім призначають, вбиває людину
«Лікарі від тебе відмахуються, але вдома була підтримка. Нині я веду нормальний спосіб життя, ще не почувають цілком здоровою, бо втомлююсь швидко. Мушу бути в спокої, не можу переживати стрес, бо це причина усіх хвороб. У Львові не звертаюсь до лікарів. Ніхто по аналізах крові сьогодні не може собі уявити, з якої я ситуації вийшла. Ця хімія, яку всім призначають, вбиває людину», – зауважила Христина.

Покладається на Бога і на себе

Самостійно ходити і усміхатись, бути зі своїми дітьми – найбільше щастя. А ще львів’янка хоче вселяти надію кожній людині, яка дізналась про важку недугу.

«Справді, коли дізнаєшся, то нема куди бігти, лише на себе потрібно покладатись і на Бога. Коли хвороба прогресувала, то мені запропонували з 2 групи інвалідності перейти на 1. Київ призначає гормони, преднізолон, який не лікує, хіба шкодить. До того ж меланома не є чутлива до хімії і променевої терапії. Лікарі назначають ліки, не розуміючи їхньої дії на організм. Стан української медицини просто вражає, це проти людини», – говорить з сумом жінка.

Та попри шок і відчуття безнадії, людям не варто впадати у відчай, бо важливо вчасно знайти правильну методику лікування, бо часу на помилки немає і у цьому, на власному досвіді, переконалась співрозмовниця.

Наша медицина мусить переглянути своє ставлення до таких пацієнтів, не можна у людей забирати останню надію, казати, що це кінець…Рак така ж сама хвороба, як серцеві напади чи ДТП
«Уявіть, ти у молодому віці, не лежала у лікарні, не хворіла і чуєш такий діагноз. Про це не думала вчора, жила і раптом кажуть, що це вже кінець…Це насправді страшно. Наша медицина мусить переглянути своє ставлення до таких пацієнтів, не можна у людей забирати останню надію, казати, що це кінець…Рак така ж сама хвороба, як серцеві напади чи ДТП, від яких вмирає не менше людей. На моїх очах десятки людей померли, у людей опустились руки. Це повна безнадія панує в онкоцентрі»,– каже Христина Я.

На обліку в онкологічних центрах України перебуває більше мільйона хворих. Щороку медики виявляють понад 150 тисяч нових випадків захворювання на рак. І лише 40% хворих в Україні живуть 5 років після встановлення діагнозу, а у Європі та США ситуація – набагато довше.
  • 16x9 Image

    Галина Терещук

    В ефірі Радіо Свобода з 2000 року. Закінчила факультет журналістики Львівського національного університету імені Франка. Має досвід роботи на телебаченні і в газеті.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG