– З приводу заяви МЗС Литви, що дійсно Дмитра Булатова, активіста з України, катували, які дії повинні у зв’язку з цим почати європейці, в тому числі і Литва? Тобто якщо людей катують, яка повинна бути реакція і на що треба розраховувати українцям, які розраховують на підтримку?
– Звичайно, тут треба довести, треба, звичайно, розібратися. Але що насторожує – те, що є така атмосфера безкарності. Ми не знаємо ні однієї особи, яка б відповіла за можливі вчинки, які вже, дійсно, перетинають деяку межу.
Справа Булатова теж нагадала про це. Треба в цьому розібратися, звичайно, але ми відчуваємо, що є факти насильства, факти навіть тортур – ми можемо це бачити.
Хто за цим стоїть – це окрема розмова. Але треба розібратися. І це повинні робити в українській владі. Але поки ми не бачимо результатів. Але й ми не можемо залишатися осторонь. Не тільки Євросоюз повинен про це дискутувати, і ми вийшли з такою ініціативою, але в тому числі і Рада Європи, ОБСЄ, ООН, оскільки все-таки є Конвенція про тортури і Україна є членом цієї Конвенції.
І ми думаємо, що треба, дійсно, щоб були розсіяні всякі сумніви, що Україна не порушує Конвенцію.
Так що в 21-му столітті говорити про такі речі, як тортури, та ще в Європі – це абсолютно неприйнятно.
До речі, можу ще додати, напевно, не кінець такої інформації, яку ми отримуємо і знаємо, що, за різними джерелами, близько 36 осіб, по-моєму, є зниклими, ніхто не знає, де вони. Ми знаємо, що деякі зниклі до цього – їх знайшли мертвими. Важко сказати, як це все відбулося. Так що усі ці такі акти, звичайно, насторожують, і, відповідаючи на ваше запитання, – я впевнений, що ми не можемо залишатися осторонь.
– Можете зараз спробувати озвучити конкретні дії, на які може піти ЄС, Литва, щоб захистити, підтримати, тобто – на що можна розраховувати?
– Тут є багато дій. По-перше, це політична позиція. Ми ж, хочу наголосити, звичайно, не будемо втручатися у внутрішні справи України. Але ми не можемо не коментувати того, що відбувається. І ми не можемо, скажімо, не закликати до влади, щоб голос людей таки був почутий.
Ми знаємо, що близько 2 місяців не було такого щирого діалогу – це теж нагнітало напругу. І не тільки на Майдані, а взагалі в суспільстві. І зараз тільки проявляються більш-менш конкретні ознаки, скажімо, конструктивного діалогу. Але це вже занадто пізно. Бо вже важко знайти спільну мову, компроміс. Завжди так буває, коли вже запущені трошки рани. Але все одно треба розмовляти.
Я думаю, що ми повинні підтримувати конструктивний діалог у будь-якому випадку. Щоб обидві сторони конфлікту уникали насильства. Звичайно, ось такі акти повинні розслідуватися. Оскільки інший шлях – це шлях в хаос, по суті справи, можливо, навіть у громадянську війну, можемо навіть дійти до того, що може бути розділ країни. Я думаю, ніхто цього не хоче в Україні, з усіх боків конфлікту. Тому ми закликаємо конструктивно розмовляти, але щиро розмовляти.
Як я казав, ніякого діалогу, по суті справи, не було два місяці. Люди мерзли на вулиці і ніхто їх не слухав. Так що тут я бачу, що наша, європейська позиція має бути більш конкретна, зрозуміліша. Ми повинні сказати, що всі можливості повинні бути на столі, в тому числі і санкції. Це не проти країни, а санкції проти конкретних осіб, які відповідають за ситуацію в країні, які повинні відповісти за ті акти насильства або порушення прав людини або інші неприйнятні акти, які ми бачимо чи не кожен день в Україні. Так що ми повинні сказати, що коли триватиме таке насильство, то всі можливості, аж до застосування санкцій, повинні бути на столі – я так думаю.
Це стосується вже політичної позиції. Я повторюсь, кажучи про звернення до Об’єднаних Націй, до ОБСЄ, Ради Європи тощо. Якщо є ознаки порушення Конвенції, то, звичайно, треба закликати українську владу розбиратися в цьому, оскільки це вона має робити. Але, в тому числі, і наші структури, міжнародні теж не повинні залишатися осторонь, тому ми і вийшли з цією ініціативою.
– Ви згадали про санкції. Дуже багато опозиційно налаштованих людей в Україні розраховують на те, що ЄС буде саме таким шляхом тиснути на владу в Україні. Що має статися, щоб санкції таки були введені?
Cанкції – це останній крок, коли вже немає жодного шансу домовитися
– А зараз, Ви говорили, що це треба обговорювати, – зараз обговорюються ці санкції?
– Ми починаємо про це розмовляти. Ми починаємо розмовляти на рівні, скажімо, на робочому рівні. Я думаю, ми будемо обговорювати це під час Ради міністрів 10 лютого – міністри закордонних справ збираються в Брюсселі і питання «Східного партнерства» вже є в розпорядку дня. Звичайно, дуже багато часу займе – всі країни-члени цієї програми і, звичайно, Україна буде на першому місці, оскільки такі події відбуваються. Але якщо ще є шанс конструктивного діалогу… Ми почули деякі сигнали, скажімо, я не знаю, наскільки це достовірна така інформація, що президент готовий на дострокові вибори, він готовий на конституційну реформу. Ну, поки такого немає результату у Верховній Раді. Конституційна реформа – ми говоримо про те, щоб повернутися в 2004 рік, де, скажімо, компетенція президента і уряду трошки перерозподіляється саме в бік уряду. І виходить інша ситуація – це те якраз, чого вимагає опозиція в даний момент. Так що, якщо такі кроки дійсно будуть реалізовані і якщо ми побачимо цей конструктивний діалог, що відбуватиметься, тоді санкції не повинні застосовуватися.
Але якщо і далі піде ситуація в той бік, який небажана, всі заходи повинні застосовуватися, і наша позиція така, що й санкції в тому числі. Але не проти країни, а проти, як я сказав, деяких осіб, які за це мають відповідати.
– А в таких випадках, якщо забігти набагато вперед, які санкції це можуть бути?
– Санкції бувають різні, це вже треба обговорювати. Скажімо, обмеження в’їзду до Шенгенської зони. Це те, що стосується подорожей. Можна більш уважно порекомендувати банкам, оскільки вони і так повинні це робити, приділяти більшу увагу веденню деяких рахунків, які все ж таки розміщені здебільшого у західних країнах. Особи, які зараз є ключовими діячами цієї ситуації, мають дуже великі бізнес-інтереси якраз у західних країнах. Тому про це також варто задуматися.
– А чи є якісь часові обмеження?
Якщо не буде щирого діалогу, то тоді вже якраз час запроваджувати санкції
В майбутньому, я впевнений, ми повернемося до питання щодо асоціації з ЄС
– Раніше це було, так. Зараз, кажуть, вони можуть бути, але ще не час. Я також так кажу. Але щоб хтось сказав, що ні, вони взагалі не повинні обговорюватись – особисто я не чув такого останнім часом. Але важко казати. Потрібно зібратися, і тоді ми побачимо, як йдуть справи, вже у безпосередній дискусії. Але наразі я не знаю про жодну із заяв, в якій мова йшла б про те, що санкції не повинні навіть теоретично обговорюватися. Я такого не чув.
– Тобто є якийсь прогрес?
– Прогрес, не прогрес, але зближення думок є, я це відчуваю.
– Які важелі має в руках Литва, щоб, наприклад, виявити майно, рахунки деяких чиновників і політиків на території Литви, можливо, навіть у декого з членів влади чи політиків можуть бути литовські паспорти? Вчора була заява про те, що, можливо, в когось є австрійські паспорти…
– Я сумніваюся у тому, що це можливо. Якщо я не помиляюся, то подвійне громадянство в Україні неможливе?
– У нас багато що неможливо, але…
– Я розумію. Тим більше в Литві, до речі, я сумніваюся, що це можливо. Те, що стосується Литви, наших закладів, то, звичайно, ми можемо і ми будемо розглядати це, що стосується компетенції нашої країни. Але все ж таки найголовніші заходи повинні ухвалюватися колективно.
– Тобто на якийсь відокремлений рух Литви не треба розраховувати?
– Я не думаю, що це буде ефективно. Частково це можливо, але воно не буде мати ефекту. Більший ефект будуть мати лише колективні заходи.
– Чи погоджуєтеся Ви з думкою, що ЄС віддав ініціативу стосовно України в руки Росії? Тобто зараз позиція Росії більш міцна, більш впливова?
– Я б сформулював це так: недооцінили роль Росії, скажімо так. Оскільки ми звикли до демократичного процесу, вільного розвитку ситуації, але все-таки деякі методи, які були вжиті супроти членів програми «Східного партнерства», справді переходили межі. І це не враховувалося. Тому зараз ми маємо результат, що деякі рішення були ухвалені не зовсім природнім способом. І це якраз також один із уроків, який нам потрібно вивчити. Потрібно більш активно впливати на ситуацію. І зараз вже, вивчаючи ці уроки, потрібно справді допомогти таким державам, як Грузія, Молдова. Вони мають такі плани, як підписання угод про асоціацію. Тому допомогти їм тим, чим ми можемо допомогти. Звичайно, за них ми не будемо робити ні реформи, ні домашні завдання, але те, що стосується нашого європейського механізму, то ми, звичайно, повинні зробити все, щоб цей процес пройшов гладко і своєчасно.
– До речі, про асоціацію. Раніше ЄС стверджував, що пропозиція залишається чинною, що можна говорити про спробу знову встати на цю дорогу. Після всіх цих порушень прав людини, після тортур, після побиття та інших речей, які зараз стаються в Києві, ЄС залишається при тій же думці, чи все таки про це вже не можна говорити?
– Ні, про це потрібно говорити, і про це йде мова. Ми неодноразово сказали, що все те, що ми висловили про Україну, в плані критеріїв, які повинні бути виконані, і якщо вони будуть виконані, то двері залишаються відкритими і для України, і ми це повторювали і повторюємо неодноразово. На даний момент ми не бачимо такої ситуації, але ми не виключаємо того, що вона може настати в майбутньому.
– Тобто вплинули якраз ці події?
Щоб отримувати якусь фінансову допомогу, обов’язково потрібні реформи
Допомога буде можлива тоді, коли буде створений новий уряд
І я думаю, що в майбутньому, я впевнений, ми повернемося до питання щодо асоціації з ЄС, але це буде залежати від волі та мотивації та конкретних дій – не лише слів, але конкретних дій з боку України.
– Британський аналітик Ендрю Вілсон каже, що зараз представники країн ЄС розділилися на два табори: ті, які розчарувалися в Україні, і ті, кому вона байдужа. Ви погоджуєтеся з цим?
– Я б не драматизував. Я б сказав, що «байдужа» – дуже образливе слово. Я сказав би, нейтральна позиція. Нейтральних країн було чимало півроку тому. Зараз їх залишилося дуже мало. Після того, що сталося, як йшов цей процес, заходи, які ухвалювалися, політичний, економічний тиск, – дуже мало нейтральних країн, більшає число тих, які справді активно беруть участь у цьому процесі, дискусії, мають думку. Ось в цьому я бачу різницю.
– Тобто немає людей, які кажуть: ну ми ж все робили для того, щоб дати вам шанс, а ви його не використали?
– Ні, всі ж розуміють, що це все ж таки сукупність дуже багатьох факторів, всі розуміють, що ситуація в Україні далека від ідеальної, всі розуміють, що там багато проблем, але, в тому числі, набагато більше розуміють те, що ми не можемо бути нейтральними, що ми повинні бути активними, особливо в тих сферах, де ми побачимо якісь зусилля України. Якщо зусиль не буде, звичайно, за Україну ми не будемо робити домашні завдання або якісь реформи, і навіть не будемо брати участі у внутрішньому діалозі, звичайно, що ні. Але якщо ми побачимо якісь негативні впливи, то про них ми будемо говорити. Якщо Україна, все ж таки, як ось говорив президент Європейської ради Ромпей, він сказав, «морквина і палиця», тобто «морквина» – це наш спосіб життя, якщо це приваблює, то це «морквина», а «палиця» – це закриття дверей. Так ось ми кажемо, що двері відкриті. Ми не кажемо, що двері закриті. Але все ж таки ці двері можуть закритися, якщо не буде зусиль, не буде результату.
– І останнє, важливе запитання. Чому Литва зайняла таку важливу позицію і вирішила допомагати активістам з України? Таких заяв більше ніхто не робив.
Ми раді, що ті люди, які постраждали, зможуть стати на ноги в Литві