Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 12:52
(Рубрика «Точка зору»)

За кілька днів до відкриття зимових Олімпійських ігор у Сочі стало відомо про рішення, яке є, на мою думку, суттю того, що відбувається не тільки навколо ігор, але і в самій Росії. В’їзд жителів кількох північнокавказьких республік на територію Краснодарського краю був обмежений. І це не просто чутки або негласні розпорядження. Колишній прес-секретар президента Інгушетії Калой Ахільгов звернувся з офіційним запитом до Ради безпеки цієї кавказької республіки. І отримав офіційну ж відповідь: будь-який житель Інгушетії повинен на час проведення ігор звернутися до Радбезу республіки з повідомленням, в якому повинні бути зазначені мета поїздки, терміни і прикладена копія паспорта. Ці дані потім направляються в Краснодарське управління ФСБ.

Не шукайте в російській Конституції норм, згідно з якими можна заборонити жителям одного суб’єкта федерації в’їжджати в іншій. Контроль над в’їздом був і раніше: між Чечнею, Інгушетією і Дагестаном з одного боку і рештою території Російської Федерації з іншого. Існує щось на зразок фактичного кордону, на якому правоохоронці можуть перевірити у тих, що переїжджають, документи і поцікавитися метою їхньої подорожі. Але зараз, на час Олімпіади, сама можливість такої поїздки придбала дозвільний характер: один громадянин Російської Федерації повинен просити в інших громадян дозволу поїхати на територію, де живуть такі ж громадяни, як він. Або – не такі? Інші етнічно?

Знаменитий кінорежисер Михайло Ромм у фільмі «Звичайний фашизм» абсолютно точно відобразив сутність будь-якого тоталітарного режиму: від нього не можна сховатися, навіть якщо ти приймаєш нав’язувані їм правила гри. Якщо ти потрапляєш у когорту неугодних – прощення тобі немає і не буде. Ти можеш бути прихильником диктатури пролетаріату, але походження «з експлуататорських класів» міцно закриває тобі дорогу до освіти і кар’єрного зростання в країні соціалізму. Ти можеш мріяти про велику Німеччину і захоплюватися музикою Вагнера, але якщо ти єврей – тобі місце не поруч із фюрером, а в концтаборі. І якщо ти кримський татарин, то навіть керівництво урядом Кримської АРСР не вбереже тебе від депортації. Шанси рівні нулю.

Так і зараз – ти можеш голосувати за «Єдину Росію» і вірити в генія Путіна, але якщо ти інгуш і живеш в Назрані – будь добрим, поясни, навіщо тобі в такі відповідальні дні їхати в Краснодарський край. Хто тебе там чекає? Чи не терорист ти? І щось мені підказує, що якщо ти живеш в Назрані і не інгуш – то особливих проблем із отриманням дозволу у тебе не буде. Але я навіть не хочу про це думати – тому що я єврей і всього 70 років тому мої родичі носили «жовті зірки» на одязі і теж запитували у влади дозволу на все – поки їх не застрелили або спалили. І мені страшно. І ще страшно тому, що російському суспільству абсолютно все одно. Що більша частина зовні розумних, інтелігентних людей скандує в публікаціях і соціальних мережах «руки геть від Олімпіади» і «не потрібно псувати свято», навіть не уявляючи собі, що справа не в смішних туалетах і неправильно переведених оголошеннях, а саме в цій ганьбі – ганьбі держави та її громадян, яку ніякими міркуваннями безпеки не виправдати. Тому що міркування безпеки вимагають адресної роботи з групами ризику, а не підозр на адресу цілих народів.

Уявімо собі на мить, що під час чемпіонату Європи з футболу був би заборонений в’їзд в Київ чи до Львова, наприклад, жителям Криму. Ну або ці жителі повинні були б звертатися за дозволом до місцевої влади і доводити свою благонадійність. Не уявляєте, якою була б російська реакція? А я уявляю собі дуже добре. Тому що читав не одну, а сотні статей із засудженням заходів ізраїльського уряду, що обмежує у кризові моменти пересування жителів Палестинської автономії по території Ізраїлю. Обуренню російських офіційних осіб і коментаторів не було меж – і це при тому, що жителі автономії – не громадяни Ізраїлю. А жителі північнокавказьких республік – громадяни Російської Федерації. Такі ж, як і всі інші – тільки поміщені в гетто заради успіху сочинського свята Володимира Путіна.

Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
  • 16x9 Image

    Віталій Портников

    Співпрацює з Радіо Свобода з 1991 року. Народився в 1967 році в Києві. Закінчив факультет журналістики МДУ. Працював парламентським кореспондентом «Молоді України», колумністом низки українських, російських, білоруських, польських, ізраїльських, латвійських газет та інтернет-видань. Також є засновником і ведучим телевізійної дискусійної програми «Політклуб», що виходить зараз в ефірі телеканалу «Еспресо». У російській редакції Радіо Свобода веде програму «Дороги до свободи», присвячену Україні після Майдану і пострадянському простору.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG