Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 11:29

Українські журналісти в епіцентрі битви за свободу і демократію


Оксана Романюк

Оксана Романюк

Свого часу німецький мислитель Еріх Формм зауважував, що стандарти авторитаризму і втечі від свободи практики деспотичного правління постачають, насамперед, дезінформованим, дезорієнтованим масам. Правдиво та вчасно інформовані суспільства повстають проти сваволі, диктатури та повертають на шлях боротьби за свободу і демократію.

Зрозуміло, що журналісти, «пролетаріат ЗМІ», завжди перебувають на передовій цієї битви за свободу. Вони ж одними із перших потрапляють під приціл сил, котрі покликані підпирати та захищати зі зброєю в руках деспотичні режими. Тому не дивно, що серед перших постраждалих і жертв європейської, антиавторитарної революції в Україні багато журналістів. Будь-які індекси свободи сьогодні враховують у рейтингах країн з цього приводу, як один із головних показників – свободу слова.

Тому ми й розпочали у нашій програмі на хвилях Радіо Свобода розмову з директором Інституту масової інформації в Києві Оксаною Романюк саме з останнього Індексу свободи слова у світі за 2013 рік, що його оприлюднили партнери Інституту масової інформації, світова правозахисна організація «Репортери без кордонів». Я запитав у своєї співрозмовниці, котра причетна до підготовку цього Індексу, чи не вважає вона, що у даному разі він не встигає за революційними подіями в Україні, коли Євромайдан, за час із листопада по лютий, витворив цілком іншу, більш рельєфну і навіть трагічну моментами, картину боротьби за свободу слова, за свободу і демократію в Україні?

– Так. Я можу сказати з приводу цього, що звіт «Репортерів без кордонів» за 2013 рік, як і всі ці річні звіти, складається до 15 жовтня. Через це до нього не увійшли ті події, які відбувалися в Україні після 15 жовтня. Тобто, всі наші Євромайдани, всі ці перешкоджання журналістам, збільшення цензури, наростання тиску на ЗМІ. Але у той же час Індекс «Репортерів без кордонів» відображає, що ситуація зі свободою слова в Україні погіршилася, порівняно з попереднім – 2012 роком. Тобто у 2012 році в України була 126-а позиція, а 2013-го – 127-а. Дійсно, ситуація погіршилася об’єктивно, тому що, бо ми про це навіть заявляли, у 2012 році були парламентські вибори і були, відповідно, пов’язані з цим виклики для журналістів, коли їх не допускали масово на дільниці, перешкоджали їхній діяльності, перешкоджали фіксувати порушення, перешкоджали спілкуванню із кандидатами до парламенту. У 2013 році таких викликів не було. Не було якогось яскравого політичного процесу, принаймні, до 15 жовтня. Але у той же час рівень порушень свободи слова у звітний період був навіть вищий, ніж у 2012 році. Ось така ситуація згідно з цим Індексом.

– Там відзначено, до речі, що за 2013 рік зросла цензура і тиск режиму на інформаційні ЗМІ, новинні блоки у цих ЗМІ України?

Були події на «ТВі», в УНІАН, де було заборонено журналістам критично писати про президента Януковича
Влада намагалися закласти базу під президентські вибори 2015 року. Утворено, як мінімум, 4 медіа-холдинги, які пов’язані безпосередньо із «Сім’єю»
– Якщо порівнювати з попереднім роком, то у 2012 році у нас звільнилося 5 журналістів у зв’язку з цензурою. У 2013-му – це вже було 5 журналістських колективів, коли, зокрема, звільнилися журналісти з інтернет-видання «Кореспондент», з «Форбс». Але вони звільнилися після 15 жовтня і, на жаль, вони не відображені у цьому Індексі за 2013 рік. Але, тим не менше, були події на телеканалі «ТВі», в інформаційному агентстві УНІАН, де було заборонено журналістам критично писати про президента Януковича. Тобто, 2013 рік також позначився переформатуванням медіапростору.

Очевидно влада та близькі до неї кола займалися тим, що намагалися закласти базу під президентські вибори 2015 року. Якраз у медіапросторі було утворено, як мінімум, 4 медіа-холдинги, які пов’язані безпосередньо із «Сім’єю», це ті олігархи при владі, які входять у близьке оточення президента Віктора Януковича і президентського сина – Олександра Януковича. Вони, наприклад купили холдинг ЮМХ, купив його Курченко, і, відповідно, одразу ж погіршилася якість та звідти звільнилися журналістські колективи, практично одразу, які не побажали, не сприйняли таких різких змін не просто редакційної політики, а навіть журналістських стандартів.

– Пані Романюк, як Ви вважаєте, як змінилася роль української преси у громадянському суспільстві в Україні, в якій мірі журналісти, ЗМІ, сприяють посиленню цього громадянського суспільства?

Звільнився колектив журналу «Кореспондент», нові журналісти почали виконувати там певні замовлення, але об’єктивно це читачів не задовольнило
Люди обирають собі журналіста, якому вони довіряють. Це може бути якась особистість, і стежать за його публікаціями
Якщо порівнювати зі сходом України, то там люди не мають стільки доступних джерел об’єктивної інформації. Там дуже великий вплив російських ЗМІ
– Вона, ця роль журналістів, змінилася щодо громадянського суспільства навіть не в останні роки, а за останній рік. Якщо ще у 2012 році у нас в Україні люди, виборці, наприклад, отримували інформацію переважно із телебачення, то зараз дуже сильно приділяється увага саме інтернету, як джерелу інформації. І люди, споживачі інформації, насправді, розподілялися таким чином, якщо взяти той же журнал «Кореспондент», то він був популярним серед середнього класу. Коли змінилася редакційна політика, коли розпочалася тут цензура, то читачі пішли звідси слідом за журналістами. Тобто, звільнився колектив журналу «Кореспондент», нові журналісти почали виконувати там певні замовлення, але об’єктивно це читачів не задовольнило і вони пішли в інтернет, слідом за журналістами, котрі звільнилися з цих видань.

Так само у нас упродовж минулого року, протягом останніх місяців, розвивалося інтернет-телебачення, зокрема, такий феномен, як Stream-и. Це те, що журналісти передавали безпосередньо з місць подій, безпосередньо, наприклад, з вулиці Грушевського у Києві. І про це дуже багато людей отримало інформацію саме з інтернету. І надзвичайно важливі та цінні виявилися, у плані отримання інформації, саме соціальні мережі. Тобто, зараз ситуація виглядає таким чином, що люди обирають собі журналіста, якому вони довіряють. Тобто, це може бути якась особистість, і стежать за його публікаціями, у тому числі, в соціальних мережах, в інтернеті, в блогах і покладаються на його оцінки. Тобто, йде довіра більше до особистостей, до певних ЗМІ. Відповідно, зменшується довір’я до інших ЗМІ.

Однозначно, дуже важливо саме те, що інформація є одним із ключових чинників у цій ситуації, яка зараз склалася в Україні, саме завдяки тому, що передавали про події на Грушевського, коли вийшло на вулицю багато людей. На жаль, якщо порівнювати зі сходом України, то там люди не мають стільки доступних джерел об’єктивної інформації. Натомість, там дуже великий вплив російських ЗМІ. І через це напевно у них викривлена інформаційна картинка. Я думаю, якби у них був доступ до всіх джерел інформації, до українських ЗМІ, функціонувало вільне мовлення, то не було б таких питань про цінності чи інтереси для цих людей, щодо тих людей, котрі стоять зараз на Євромайдані.

– Тобто, під впливом Євромайдану інформаційний простір громадянського суспільства стає ширшим в Україні?

Інтернет у нас практично зрівнявся із телебаченням у плані джерела інформації
– Так, абсолютно. Він стає ширшим. Буквально, десь місяць тому було дослідження, яке здивувало всіх медіа-експертів, у позитивному сенсі. Воно показало, що інтернет у нас практично зрівнявся із телебаченням у плані джерела інформації. Тобто, було проведено опитування, з яких джерел ви берете інформацію і відповіді були – з телебачення, та з інтернету. Практично рівень виявився ідентичним. Якщо іще у 2012 році однозначно головним було телебачення, коли до 85 відсотків виборців отримували інформацію саме з нього. А на інтернет тоді припадало не більше ніж 10 відсотків.

– Пані Романюк, от як Ви вважаєте, інформаційна підтримка Євромайдану, як вона сприяла наростанню антиурядових протестів?

– Я думаю, що дуже важливо, щоб люди отримували об’єктивну інформацію про те, що відбувається. І якщо об’єктивним є факт того, що «беркутівці», міліція роздягали учасника протестів догола, виводили його на мороз, били його, то люди мають право отримати цю інформацію і, відповідно, їхня реакція за цим слідує, вони мають право на це реагувати. Щоб захистити таким чином свої права, свої свободи. І це абсолютно нормально для поведінки, реакції людей, коли до них надходить така інформація. Саме тому, я думаю, що у захисті прав і свобод людей інформування є ключовим компонентом. І якщо наводити якийсь приклад, то після 30 листопада, коли «Беркут» побив студенів на Євромайдані, спочатку ця інформація поширилася у соціальних мережах, а потім було прийнято рішення, очевидно, олігархами, зокрема, Дмитром Фірташем, що телеканал «Інтер» передав про це реальну інформацію. Це було зроблено безпосередньо, відразу, не спотворюючи події. Вони передали так, як було. І це дійсно вплинуло на ситуацію, іншим каналам вже не було сенсу брехати, оскільки один із загальнонаціональних каналів, один із цієї плеяди, передав цю інформацію, то їм вже не було сенсу якось замовчувати, чи якось викривлювати. І це дуже сильно вплинуло на громадську думку. Громадяни масово вийшли на вулиці та протест змінив свою форму. Якщо раніше громадяни вийшли протестувати проти зриву євроінтеграції, за приєднання України до Європи, то після подій 30 листопада, коли люди побачили цю картинку, коли вони отримали цю інформацію, то це вже був протест проти насилля, проти силового варіанту дій режиму, проти цієї влади. Це вже був другий етап протесту.

– Пані Романюк, так виглядає, коли внаслідок цих подій влада, режим, найбільше боїться людей, котрі готові боротися з авторитаризмом до кінця і серед них – одні з перших – це журналісти, котрі дуже оперативно передають об’єктивну інформацію про події.

Після 1 грудня міліція видавала журналістам яскраві жилети з написом «преса». Потім по цим же жилетам стріляли снайпери
Є дуже цікаві відео, коли «беркутівці» наказують журналістам перестати знімати, погрожують вбивством
Від початку Євромайдану 11 журналістів було заарештовано. 139 журналістів постраждали фізично
– У нас є свідчення журналістів із барикад, із місць бурхливих подій, що саме у них безпосередньо цілилися і стріляли, хоча після 1 грудня саме Міністерство внутрішніх справ, міліція видавали журналістам яскраві жилети з написом «преса» і закликали всіх журналістів маркуватися. Потім по цим же жилетам стріляли снайпери. І також цікаво, що після подій 19 січня в Києві, коли було загострення протистояння на Грушевського, коли був силовий розгін протестувальників, то якось оминали іноземних кореспондентів, а в тих, що були марковані російською, українською мовами, стріляли і били їх часто. Постраждали, насамперед, російські, українські, білоруські, польські кореспонденти. У той же час у нас немає даних, що постраждали англомовні кореспонденти.

Нам здається, що влада, насамперед, проти того, щоб поширювалися правдива оперативна інформація якраз всередині України. Їх не цікавить те, що відбувається за кордоном, а якраз дбають про те, щоб якось примусити замовкнути українських журналістів. Є дуже цікаві відео, коли «беркутівці» наказують журналістам перестати знімати, погрожують вбивством, є факти, коли беркутівці примушували журналістів видаляти вже відзняті матеріали, є факти, коли журналістів арештовували, вилучали у них камери, котрих журналісти й досі не отримали назад.

Від початку Євромайдану 11 журналістів було заарештовано. 139 журналістів сильно постраждали фізично з початку Євромайдану.

– Пані Романюк, якщо вести мову про рейтинг України у цьому Індексі свободи слова «Репортерів без кордонів», то оці події в Україні, з 21 листопада і до сьогодні, мабуть сильно змінили місце України щодо свободи ЗМІ?

Ми зараз європейське чорне дно щодо свободи ЗМІ, свободи слова
– Абсолютно однозначно, він би був би набагато нижчий. Я думаю, що ми навіть перевершили би Росію, і, можливо, навіть наближалися б до Білорусі. Тому що, якщо порівняти, то Україна у 2013 році (у кінці року) та на початку 2014 року стала європейською «гарячою точкою». І у нас вже тут кажуть міжнародні кореспонденти, які у нас були, що в Україні ситуація вже гірше із журналістами, аніж була вона у Туреччині у травні минулого року, під час протестів на площі Таксин у Стамбулі. Там також постраждали журналісти.

Так що ми зараз європейське чорне дно, так би мовити, щодо свободи ЗМІ, свободи слова. І ми закликаємо всіх колег, які приїздять висвітлювати події в Україну, ми їм дуже вдячні за це, але просимо їх, щоб вони спеціально екіпірувалися та не ставилися до цього легковажно. Тобто, має бути шолом, має бути респіратор, бронежилет, бажано – модерний, тому що зараз, насправді, немає факторів, які би сприяли якомусь позитивному вирішенню ситуації, процес затягується і це сприяє ескалації подій.
  • 16x9 Image

    Василь Зілгалов

    Із Радіо Свобода співпрацюю з 1989 року. Переїхав з Мюнхена до Праги у березні 1995 року. Народився в сталінській Україні. Троє з родини загинули від голоду у 1932-33 роках. Мати ледве уціліла в 1933-му. Батько пройшов Колиму але система все ж знищила його. Окрім батька, тоталітаризм згубив чотирьох моїх дядьків. Закінчив історичний факультет. Викладав методологію історії. Підготував дві дисертації. Чимало написав. Журналістом став з 1969 року, після вторгнення радянських військ до Праги. Опублікував роботи з історії політичної публіцистики, книги з історії українських міст, дослідження про Василя Пачовського, з історії української еміграції.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG