Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 13:34
(Рубрика «Точка зору»)

Різні вітри віють над Україною, та політичний клімат формують східний тайговий і західний атлантичний.

Мета Росії незмінна: поєднати нас в одній державі. Усе, що цьому сприяє – плекати, що шкодить – руйнувати.

Постійні інтереси не знають постійних друзів та ворогів: за милу душу годяться і газові угоди з Тимошенко, і харківські угоди з Януковичем.

Мета Євросоюзу: європейська Україна без Януковича. Мета свіжоспечена.

15 січня 2008 року із заявою про приєднання України до Плану дій з набуття членства в НАТО звернулись президент Ющенко, прем’єр-міністр Тимошенко, голова Верховної Ради Яценюк.

Америка підтримала, європейці ні. Тон задали москвофіли Меркозі (Меркель + Саркозі), Берлусконі. Тож у нульових єврозверхники числили Україну за Росією.

Невдовзі акценти змістились: перебрати Україну від Росії до Європи.

Угода про асоціацію Україна-ЄС несумісна з Митним союзом, Єдиним економічним простором, відновленням СРСР. Парафована вона 19 липня 2012 року. На тоді єврочільники вже постановили перетягнути Україну.

Угоду парафували дві сторони, тож і Янукович був не проти злиняти від Путіна. Та чи потрібен він європейцям?

ЄС: Україна? Так! Янукович? Ні!

Що європейцям без Януковича зручніше – ясно. Та чи можливо? Наскільки дужі влада, опозиція, персонально автократ?

Удару Янукович не тримає. У 2004 Майдан натиснув він і здувся, хоч був прем’єром і кандидатом від влади. У 2007 президент натиснув, він знову здався, хоч знову був прем’єром. Ще й злощасна історія з яйцем. Словом, не герой.

І влада на фортецю не тягне. Ні імперської моці, ні народної любові. Маю дилему: напишу, що народ ненавидить владу, можновладці наклеп зарахують. Скажу, що народ владу шанує – наклеп на народ зведу.

Словом, влада така слабка, що залишилось дунути, плюнути і розтерти. А навздогін шапками закидати.

Опозиція ж навпаки: Об’єднана, виграла списочну частину виборів, має харизматичних лідерів. Люд, крім тітушок, рветься під її знамена.

Відтак, єврочільники визначились: Україна без Януковича.

Як Януковича відшили

Вирішено – зроблено, подальше справа техніки: угоду з Януковичем не підписувати, а відповідальність покласти на нього. Для того зробити неприйнятну пропозицію.

Звідси вимога: не звільниш Тимошенко, не буде тобі асоціації. Комбінація безпрограшна: звільнить – йому гаплик, не звільнить – гаплик асоціації.

На 21 листопада, за тиждень до саміту, Януковича поставили перед троїстим вибором:

– звільнити Тимошенко і віддати владу;
– не звільняти, отримати плюху на саміті і битому приповзти до Путіна;
– не звільняти, і летіти на уклін до Путіна негайно.

Саме негайно, позаяк 22 листопада – річниця Майдану-2004. Якби на тоді підписання угоди залежало тільки від звільнення Юлії Володимирівни і вона сказала б: моя доля задля України, підписуйте угоду незалежно від мене. Національна героїня, українська Жана Д’Арк.

Тимошенко зробила заяву 27 листопада, коли від неї вже нічого не залежало. Що стало не історичним, а архівним фактом.

На саміті підписати угоду відмовились обидві високі сторони, дарма валити з хворої голови на хвору. А винним призначили одного Януковича, спланована PR-атака опанувала громадську думку. ПР-партія, і PR-простір речі несумісні.

Євромайдан: спланована акція чи народна імпровізація?

Неминучість і дата Майдану-2004 були визначені заздалегідь. Неминучість, бо ми знали: чесно вибори вони не виграють, а нечесно – не втримають.

Дата – кінець другого президентського терміну Кучми. Тоді він рятуватиме не себе улюбленого, а усього лиш наступника, або – свій незаконний третій термін. І 22 листопада 2004 року став запланований Майдан.

Дата зриву саміту теж була відома наперед, реакція – також передбачувана. Тож 22 листопада 2013 року опозиція скликала Майдан.

Та ще напередодні на Європейській площі постав Євромайдан, як громадська неполітична ініціатива. Згодом Майдани злились на політичній платформі, позаяк «Майдан без політики» все одно, що «футбол без м’яча».

Відтак, Євромайдан – рівнодійна двох чинників: позиції Євросоюзу і європейських устремлінь українців. Що б Янукович не робив (крім капітуляції), завадити він не міг.

Якби у чорну ніч 30 листопада Майдан не розганяли, він безперешкодно наростав би, і альтернативи: здатись чи розганяти, владі було не оминути. Як і зараз.

Спробуй відніми

У 2004-му шлях до влади був визначений засадничо: Майдан приурочили до чергових президентських виборів.

У 2013-му вибори не передбачались. Звідси докорінна відмінність Майданів і головна проблема Євромайдану.

Та якщо виборів немає, їх можна створити. На прямих переговорах із Януковичем не пройшло. Опосередковано, через «круглі столи» – також.

Наступний шанс – європосередники. Нездатність конфліктуючих сторін домовитись поміж собою – аргумент на користь їхнього залучення.

Другий аргумент – неконтрольованість ситуації владою, двовладдя. Синхронні штурми обласних ОДА і мали його утворити: частина країни фарбується кольором влади, інша – опозиції.

Янукович двовладдя не визнав, а посередникам відмовив. Воно й справді, Катрін Аштон так само безстороння як Ірина Фаріон.

Третя спроба дострокових виборів через Конституцію- 2004. Тоді перезавантаження влади не було. Та головне замутка, дострокові вибори можна передбачити у перехідних положеннях. Влада знову відмовляє.

Що ж казати про такі курйози, як магічна сила санкцій. У порівнянні зі ставками, що на кону, санкції ЄС – дитяча забава. Навіть контрсанкції Януковича перспективніші.

Або заклики європейців не застосовувати силу. Владі відмовитись від сили, все одно, що відмовитись від самої влади. «Держава – це легальний апарат насильства» (Макс Вебер).

Опозиції потрібна «ліцензія на революцію»?

Усі ці спроби позбавлені сенсу. Піде Янукович на дострокові вибори, зречеться влади одразу чи залишить її за собою – від словесних вихилясів не залежить. Тільки від співвідношення сил. Єдиний шлях повстанців до влади – фізична перемога.

Її перспективи бачать різно. Та показово, що тітушки у влади є, а тушок із неї немає. На відміну від 2004-го.

Технологічна слабкість Євромайдану – спосіб взяття влади, системна – якість парламентської опозиції. За таких умов, як на мене, вихід не у розкрутці повстання.

Угода про асоціацію – «золота акція»

Кращий спосіб запобігти силовому розгону – одностороння заява Євросоюзу про безумовне і негайне підписання угоди про асоціацію. З Януковичем.

Позитиви:

Для усіх: перемир’я.

Для влади: зберігаючи обличчя, скасувати рішення уряду Азарова, яке здетонувало Євромайдан.

Для опозиції: відсвяткувати часткову перемогу. А після загальної амністії і призначення дати підписання угоди – й повну.

Суть у тому, що спосіб зміни авторитарного режиму в Україні шукати не треба – він на поверхні. Це – угода про асоціацію України з ЄС.

Це ж зрив Митного союзу, ЄЕП, реставрації СРСР, а значить контра з Путіним і проросійською п’ятою колоною. І скільки ж протримається режим без цих підпорок? Ще й в асоціації з ЄС.

Усвідомлюю, фактор Путіна – вагомий. Але переборний. Пригадується, у 1991 імперці теж були не у захваті від незалежності України.

Борис Беcпалий – народний депутат України 3, 4 і 5-го скликань

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG