Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 10:26
Київ – Це не перша революція і не перша вулична війна в історії, зокрема й українській. Старше покоління цілеспрямовано, з дитинства виховувалося на казках, підручниках і кінофільмах про відважних революціонерів (щоправда, червоних, але сам факт!), борців проти кривди за світле майбутнє. Утім, кривава бійня в Києві стала відвертим шоком, констатує «Український тиждень». Оскільки смерті ставалися практично в прямому ефірі, горе й жах увійшли в кожен дім. Для звичайних українців це не просто потрясіння: та частина народу, яка голосувала за Януковича, обирала його, передусім, сподіваючись на стабільність. Не вийшло. Навпаки. Про наслідки йдеться в статті «Каменюка – зброя європейця».

Війна ввійшла в життя українців, хоч як політкоректно її називали б, констатує «Дзеркало тижня». Сотні вбитих у бою, померлих від ран, спалених заживо... Повне усвідомлення цих смертей іще прийде і воно буде дуже болючим. Те, що українці переживають зараз, іще не біль, а шок. Усе ще прийде, і до цього слід підготуватися. І не має значення, скільки тривала ця війна. Кілька днів, тижнів чи місяців. І для всіх її учасників психологічно вона не закінчиться ніколи. Буде просто тривале перемир'я. Якщо пощастить, то завдовжки в життя. Люди, які подивилися в очі смерті, змінилися назавжди, і це буде не найкраща їхня сторона. Це буде не Ремарк і не Хемінгуей. Ті, хто котили й тягали шини, передавали по ланцюжку каміння, рухали лавки й згрібали в мішки сніг, стругали дрючки, – не має жодного значення, що було у них у руках і як довго. Важливо, що було у голові. Рішучість стояти до кінця, близькість смерті, природний страх та адреналін його подолання. Всі були одним інструментом цієї війни, констатує автор. І як тільки в нас у всіх з'явилася внутрішня готовність убивати (байдуже – тим, що зараз у руках, чи просто голіруч) – ситуація похитнулася й змінилася. Це досить містичні і досить неприємні речі, які будь-що захочеться вичавити зі свідомості. Докладніше про психологічні наслідки йдеться у статті «Здрастуй, зброє!».

Україну чекають великі кадрові зміни у виконавчій владі в центрі і на місцях. А також у самій системі управління країною та її регіонами. У пошуках оптимальних рішень не зайве критично подивитися на досвід попередніх років і спробувати витягти з нього уроки на майбутнє. У зв'язку з цим тижневик «Коментарі» вирішив згадати всіх, хто призначався або обирався на посади керівників регіонів за роки української незалежності, а також успіхи і невдачі, якими вони найбільш відзначилися, та їх об'єктивні й суб'єктивні причини. Заголовок публікації: «Що залишилося від губернаторів».

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG