Доступність посилання

logo-print
05 грудня 2016, Київ 01:01

Про фюрера і фюрерка


Лідер КПУ Петро Симоненко (ліворуч), архівне фото

Лідер КПУ Петро Симоненко (ліворуч), архівне фото

Олександр Дубина
(Рубрика «Точка зору»)

Вперше я почув цю словесну конструкцію від Петра Симоненка кілька років тому на якомусь ток-шоу. «Ми, комуністи», – мало не рвав на собі сорочку лідер КПУ, – розповідаючи, як члени керованої ним партії, не шкодуючи сил і здоров’я, самовіддано борються за народне щастя. Протягом того вечора він повторив це заклинання кілька разів, переконуючи трудящих, що крім «микомуністів» відстоювати їхні інтереси нема кому.

Через кілька днів незламний борець за світлі ідеали натхненно микомуністив вже з трибуни Верховної Ради. Згодом його почин підхопили молодші соратники, серед яких виділявся такий собі вгодований гевал із пташиним прізвищем.

Щось мені та словесна еквілібристика нагадала, але що саме – збагнув не відразу. Та незабаром згадав: саме так звертався до слухачів і читачів ще один політичний діяч не такого вже й далекого минулого. Потім я перестав дивитися савікошустерів і трансляції з Верховної Ради України і на деякий час микомуністи облишили мене в спокою.

Та ось, з кінця минулого року Петро Симоненко замикомуністив із такою страшною силою, що аж затріщали багатовікові дуби й баобаби по всій планеті, один за одним почали валитися бастіони світового імперіалізму й цього гуркоту не почути було вже просто неможливо.

На вікопомному пленарному засіданні Верховної Ради України 3 грудня, на якому йшлося про відповідальність за події в ніч проти 30 листопада на майдані Незалежності в Києві й про відставку уряду Азарова, вождь микомуністів вергав громи, як той Зевс-Олімпієць. «Від імені Компартії України ще раз заявляю, що ми рішуче засуджуємо насильство і жорстокість по відношенню до мирних маніфестантів… Ми, комуністи, сьогодні закликаємо зупинитися. Зупинитися для того, щоб врятувати і державу, яку намагаються розколоти», – стрясав атмосферу Петро Миколайович.

Коли ж мова зайшла про відставку уряду, головний комуніст України знову вдався до випробуваної в безкомпромісних класових боях словесної зброї: «Ми, комуністи, вважаємо, що уряд Азарова однозначно заслуговує на відставку. Заслуговує на відставку, – ще раз повторив оратор з усією більшовицькою прямотою і категоричністю, – виходячи з того, що сьогодні хвилює вас». І з тією ж самою безкомпромісністю разом з товаришами по боротьбі не голосував за відставку того самого уряду, що на неї заслуговував принаймні двічі.

Наступного разу пароксизм микомунізму охопив вождя КПУ 16 січня, коли голосувалися бюджет на поточний рік і низка законів, що отримали в народі назву «диктаторських». Палкий адепт диктатури пролетаріату, ані миті не вагаючись, проголосував за диктатуру пролетарів кийка й водомета на чолі з їх Межигірським господарем. «32 народних депутати, члени нашої фракції, всі присутні у залі і всі голосують одностайно, підтримуючи пропозиції, підіймаючи руки», – відрапортував у сесійній залі Верховної Ради проводир одностайників.

«Ще вранці ми, комуністи були налаштовані на гостру дискусію, як те й передбачав Регламент Верховної Ради України, але опозиція сама підштовхнула до такого сценарію», – коментував у своїй звичній манері перебіг подій полум’яний микомуніст.

На цьому мій терпець урвався і я звернувся до творів винахідника несучої словесної конструкції Симоненка. Отже, читаємо: «Середній буржуа не переставав обурюватися із приводу того, що й ми, націонал-соціалісти, обрали червоний колір [партійного прапору]».

Так, шановний читачу, Ви абсолютно праві. Ці слова належать Адольфу Алоїсійовичу Гітлеру. І цитую я їх з його книги «Майн кампф» («Моя боротьба»). Усього ж нацистський фюрер вжив у своєму програмному творі словосполучення «ми, націонал-соціалісти» 21 раз! Причому, я рахував використання цієї комбінації тільки в називному відмінку. Якщо брати до уваги всі відмінки, то кількість цього обороту, як мінімум, подвоїлася би, а може й потроїлася.

Отже бачимо, що так само, як фюрер свого часу запозичив колір свого нацистського прапора у вождя світового пролетаріату, здрібнілий і дегенеративний спадкоємець того вождя смикомуністив у фюрера його коронну фразу.

Хтось може зауважити, що колір прапора й окремі ораторські прийоми не відображають суть ідеології й політики тієї або іншої партії. Ну що ж, давайте трошечки про суть.

«Ми, комуністи, уважаємо, що компромісне рішення тільки одне: повноваження президента повинні полягати в прийнятті вірчих грамот і врученні державних нагород, – проголосив Симоненко. «Ще одним елементом конституційно-політичної реформи компартія розглядає процес федералізації України», – заявив він на початку лютого.

На відміну від українського комуністичного ватажка, нацистський фюрер мав змогу діяти. А діяв він так. Після смерті влітку 1934 року президента Німеччини Гінденбурга Гітлер скасував пост рейхспрезидента і прийняв, за плебісцитом, повноваження голови держави сам, титулуючись «Фюрер і рейхсканцлер».

Рушимо далі. «Треба рятувати майбутнє України, захищаючи наш народ, наші традиції, наше майбутнє тим, що кожна територіальна громада буде сама вирішувати, якою мовою розмовляти, які традиції берегти, що шанувати й таке інше», – каже Симоненко. «Нинішня так звана централізація в цілій низці випадків насправді зовсім не приводить до централізації й ще менше веде до спрощення справи управління…» – казав Гітлер.

Услід за нацистськими вождями Петро Симоненко рішуче відкидає іноземне втручання у справи своєї країни.

«Наші демократичні писаки й опозиціонери поливають нашу країну брудом, відпрацьовуючи гроші, які їм платить Захід. Ці опозиціонери існують на гроші США і є слухняними псами своїх заокеанських хазяїв; не секрет, що всі так звані «опозиціонери» – вороги нашого народу – фінансуються Заходом, живуть на його подачки», – заявляв міністр пропаганди нацистської Німеччини доктор Йозеф Геббельс 12 березня 1933 року.

«Ми, комуністи, стоїмо на позиції, що виключає втручання у внутрішні справи України зарубіжних держав через їхні дипломатичні місії», – наводила думку Петра Симоненка газета «Известия в Украине» 21 січня цього року.

Крім того, за його словами, Компартія веде активну боротьбу проти втручання у внутрішні справи України «структур, які створені різними закордонними центрами й «благодійними» фондами, користуються грантами й проводять сьогодні політику по формуванню в нашій країні «п’ятої колони».

Отже, Симоненка й Гітлера об’єднують не тільки кольори партійних прапорів та ораторські прийоми. Як з’ясувалося, ватажок українських комуністів повністю поділяє думки фюрера німецьких нацистів і його соратників на роль президента в управлінні державою, федералізацію території, неприпустимості діяльності в країні всіляких іноземних благодійних фондів.

Я зовсім не впевнений, що Симоненко так само добре знає програми його рідної партії, як програмні твори Гітлера і його поплічників. Але, як ми побачили, він так або інакше використовує тези фундаментальної праці Гітлера й намагається копіювати прийоми дійсно видатних ораторів і пропагандистів.

Та ті самі прийоми, які у виконанні Гітлера та Геббельса приводили натовпи і цілий німецький народ у стан масового психозу, в трактовці Симоненка перетворюються на трагікомічний фарс і викликають хіба що зневажливу посмішку.

Масштаби провідних німецьких нацистів і українського микомуніста просто непорівнянні. Якщо перші були справжніми геніями зла, то останній – дрібним злодюжкою, таким собі містечковим фюрерком, який шукає, де і що можна було би під галас громоподібних промов потихеньку скомуністити.

Олександр Дубина – історик

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG